Про самоназви держав, народів, нацменшин. Частина друга.

[deddon]

Таке ж із євреями, яких доля розкидала по різних кутках Землі, і тому вони різні, й різні мають самоназви. Євреї Західної Європи, яка пише латиницею, не бачать в назві «юде», «жиде» тощо ніякої образи, бо так латиницею пишеться «іудей».

А євреї Східної Європи, в яких назва «жиди» асоціюються із гаслом «Чорної сотні» «Бей жидов - спасай Россию», і тому ними слово «жид» вважається образою, нагадуванням про погроми і навіть погрозою-попередженням, що часи погромів ще не скінчилися. Тому вони хочуть назавжди забути ті погроми й те кляте слово. То навіщо нишпорити по чужим шухлядам, вишукуючи чужу істину, навіщо оті «дослідження», що реб Мойше казав так, а реб Йошке писав Катерині так? Навіщо, хлопці, вам чужа біда? Киньте ці спекуляції. Хай кожен народ сам вирішує свої проблеми, й кожен вирішує, як його повинні називати інші.

1. Казав один: «Схід - справа тонка», а я кажу: «Національне питання - справа тонка», тут тре бути дуже й дуже обережним та виваженим, бо трохи у бік, й ти вже ніякий не націоналіст, а звичайний нацист. Отаке.
2. От справжній (натуральный - рос.) російський націоналіст Олекса Широпаєв завжди виважений, завжди із повагою до людини кожної національності. А ось його президента ніяк націоналістом звати не можна. Коли президент Росії заявляє, що росіяни перемогли у другій світовий самі, без українців та інших, то це вже є звичайнісінький нацизм.

1. А ще бува прихований нацизм, такий прихований, що й сам нацист вважає себе націоналістом, а насправді… Й далеко ходити не треба. Ось один з наших президентів. Замість того, щоб назвати молодого хлопця недалеким, нездогадливим тощо він каже: «Ти що - молдаван?» Що тут скажеш?
2. Хочу навести ще яскравий приклад. Далі російською. 
3. В Интернете есть известный блогер «tiomkin». Эдакой рубаха-парень. Но пишет изумительно, талантливо. Однажды, начав читать его рассказы 
4. вечером, не заметил, что зачитался до утра. И, вдруг, как об столб посреди дороги, натыкаюсь на такое.
5. Я НИКОГДА не буду писать Таллин с двумя "н", не буду говорить "Кыргызстан", "Башкоркостан" и т.п.Добровольно насиловать свой язык - это первейший признак отсуствия уважения к себе. А коль ты сам себя не уважаешь, то со стороны других сам Бог велел ноги об тебя вытереть.
6. Вот так. Чего же тут больше - какого-то детского упрямства (не хочу, не буду), неумения и нежелания перестраиваться в зависимости от изменившихся обстоятельств (наш бык так привык), наплевательского отношения ко всем окружающим народам, ко всему миру (Молдова, понимаешь ли, Кот д‘Ивуар, а ху-ху ни хо-хо?), пацанской (бандитской) психологии (если ты о других ноги не вытираешь, они об тебя их вытрут)?_ 
7. Ні, якщо Сонце крутиться навколо Землі, а ти є пуп Землі, і все повинно крутитися навколо тебе, то так - навіщо ламати язика заради якихось негрів чи-то башкір, навіщо рахуватися з чиїмось емоціями, я - крутий, я - представник крутої нації, я не повинен зважати на всіляких різних, як хочу, так і буду їх звати. Оце і є нацизм.
8. У той же час цей «tiomkin» придумав собі ім‘я. Далі російською.
9. Мое второе прозвище, которое уж и прозвищем быть-то перестало. Я воспринимаю его как полноценное имя. Которое мне жутко нравится.
10. Некоторое число моих друзей, приятелей и просто знакомых, так меня и продолжает называть (что втихаря мне греет душу) - 
11. Аристарх. АВсё! Никакого прозвища не надо было больше. Аристарх приклеился на-мерт-во! Аристарх - это настолько моё родное, что иное имя как нелепость прозвучит. Кавказцы правда звали по своему - слово Аристарх они выговорить не могли, и подставляли знакомое - "эй, ара, аристократ, слушай, да?" В общем, всю армию я Аристархом и проходил. Настолько привык к имени - не передать. Спорадически возникает мысль у меня - сменить имя официально...но это ж столько геморроя бумажного, да и полжизни уж прожил с тем что папенька с маменькой дали.
12. Но нравится - не передать. 
13. Таким чином, йому дуже подобається, що хтось мусить ламати язика, щоб вимовити придумане ним собі ім‘я, а самому, щоб назвати народ притаманним тому ім‘ям, западло.
14. Ось я йому й написав: 
15. «А представь себе ситуацию. Послали тебя в ЧК - чистить картошку.
16. А там ребята незнакомые, один Витька свой, да не то, что свой, можно сказать, брат - в одном дворе жили. Ну, ты чин-чинарём, руку каждому, так-мол и так - Аристарх я. Все стараются, в основном нерусские, выговорить твоё имя. И вдруг Витька кричит: «Да какой-ты в чёрта Аристарх, аристократ, вишь, выискался. Серёга ты был, Серёга и есть». 
17. Что скажешь?»
18. Відповіді не було. Тобто в нього є право вирішувати - ламати язика чи ні, а іншим - зась! Не нагадує вам оце «А нас за що?» 
19. Ось де буде саме те: «Всі вони (націки) однакові. 
20. Бувайте здорові! Хай щастить!
21. Слава Україні!