А яким місцем люди думають?
Індик думав, думав,
та до супу потрапив.
Прислів'я.
Листопад 2017. Знову Майдан, виступ свободюівця Левченка. «Чотири роки тому, навряд, хто з нас міг подумати, що, погнавши Януковича, через чотири роки ми знов зберемосиь тут, щоби гнати міністра економіки Януковича? Олігархат нас обдурив. Він обіцяв, от голусуйте в один тур, і закінчиться війна, і ми зробимо реформи. Нас він надурив».
Це ж якесь дежа-в'ю. Я таке вже чув. У нашому селі була собі дівка Галя. Дівча, як дівча. Та раптом сусіди помічають, що щось с Галею не так. А школота біга за нею та пита»: «Тітко, а що ви їсте, що у вас пузо росте?» Тож баби допиталися, хто да коли. А Галя каже: «Так він обіцяв одружитися, тай праники приносив, о. Хіба я думала, що оце в мене пузо виросте?». Послухай, Левченко, а ви з тою Галею не родичі?
Ну, як нормальна людина, називаючи себе інтелегентом, може довіряти олігархату, вірити слову Порошенка. Та на нЬому ж пробу ніде ставити. Це потомствений барига, ворюга, брехло й бандюган такий, як і дружбани олігархи. Як можно було навіть уявити таку маячню, щоб скинувши злодія, ставити на його місце його міністра.
Чи пан Левченко цЬого не знав? Я ж не кажу про пересічного маленького українця, який ледве-ледве виживає, й хоче щоб хтось прийшов і налагодив йому життя. От і ходить до кожного: «А за кого голосувати?» Я ж кажу про інтелегенцію, обличчя нації. Раптом вона, заплючивши очі та «задрав штачы», почала драти глотку, агітуючи за кандидата, освяченого Фірташем, Путіним та Могилевічем. Як же так? Питають у Ярослаяа Грицака, праведного професора католицького універа, як жеж так? «А я думав». Кого не спитай - а я думав. І так всі і, головне, всі думали. От вже такий все і всіх знаючий політолог і політтехнолог Олександр Кочетков. Як же так? « А я думав, що Він захоче увійти у історію, і буде робити все задля цЬого». Та яка історія, йому гроші робити треба. Чи може людина, яка все життя тільки й робила, що крала, обдурювала, брала й давала хабарі, носом землю рила заради збагачення, раптом почне вболювати за нарід, за націю. У казках - да, так буває, але і в казках задля таких перетворень треба заринути у окріп. Теперішна поведінка української інтелегенції нагадує школяра, що стоїть коло дошки і нудить: «Я вчив» та розмазує сльози.
В нас у школі був історик, спокйний дядько, називав нас на «ви». Й казав такому небораці: «Вірю, що вчили, але важлива не дія, а її результат, а результат виявився не на вашу користь. Сідайте, два». Отака оцінка української інтелегенцїї.
Ленін російську інтелегенцію називав лайном нації. А в Україні ні, в Україні думаюча інтелегенція.