Дівчина-дитина-боєць-"терорист".
Віта Заверуха
#Власний_погляд
Можливо в мене з'їхав дах. Це не пост-воєнний синдром, чи ще щось, це розуміння нікчемності того, за що померли твої друзі, за що ти йшов воювати. Я йшла воювати проти Росії, а стала проти власної країни. Точніше проти того, чим вона стала. Я проти влади, проти овочів, яких називають простим народом. Змінити щось - єдиний вихід. Але як? Більшість ідейних людей засипали землею в їхньому останньому окопі, який вже спасає не від Градів з Васильками, а від бачення суцільного краху.
Влада розумна, влада розвернула війну, щоб спасти себе і своє придане. Війна - найкращий засіб від революції. І РФ це вигідно. Що ще потрібно? Це бетонні барикади. України вже немає. Є лиш окупована тереторія, на якій течуть ріки з крові тих, хто був Україною. І як ти відтвориш втрачену Країну, коли тобі в груди наставлений ствол КПВТ танку російського, а спиною опираєшся на грати, за якими твій народ народ вже готує каміння, щоб жбурнути тобі в голову? ЗМІ заливає солодкою піснею бетон в голови народу. Не покірним її слухати зашиває рот сталевою ниткою закону. Ти ж не ворог народу?
Або живи, як нормальна людина - робота, сім'я, телевізор. Ідея... Ідею - викинь. А краще пропий. Або пробуй перепиляти грати та витримати удари камінням. Як ти це зробиш - я не знаю. Гризи зубами, руками ломай стволи, кричи. Вирішувати лише тобі - жити, як всі, знаючи, що в тебе є права і майбутьнє, яке створять для тебе ті, хто више, чи жити за інших, відстоюючи їхні права і майбутнє. Від твого вибору може залежати, чи історія України буде писатися далі.
Про РФ - там все ще гірше. Там ідеї зламали хребер, відрізали руки, залили горло сірною кислотою і обісяли гопніки з попами РЦП в під'їзді під Стаса Михайлова. Після чого ще хачі зтанцювали на ній легізінку і закрили в карцер під охороною мусорів. Там вже не допоможе повстання, бо немає кому, революціонери сидять на нарах. А народу - зате в них без змін і все стабільно. Можливо і погано, але на все божа воля. Попи рясою прикриють твої рани в разумі, нехай вони гнояться, відмирають клітини, але ти того не будеш бачити. Від болі тебе відволіче відволіче горілка, навіть краще, ніж вода свята, а від розуміння того, що відбувається - президент, який хвилюється і захищає тебе, та братів твоїх з Донбасу.
Тому і відновити Україну наскільки важко. Вона надто міцно зв'язана з РФ. Війна зв'язала владою та брудом грошей верхівки країн, овочів - кровавим пацифізмом, відсутнісю бруду грошей, ЗМІ, дзвонами православними та не переписаною історією. Біомаса хоче знаходитися в стані спокою, це природньо. Але вона розрослася до надто великих розмірів, завдяки штучному "куполу", в який закинули мутований вірус деградації, що може передаватися поколіннями і фальшиве, але швидке і вседоступне щастя, яке може отримати кожен, хто живе за правилами "куполу". Розрослася і порозкидала свої кінцівки порузручніше, вмостивши їх в політику, в науку, ЗМІ. Своєю вагою душить горло патріотів, не даючи зробити ні подиху, ні думку довести, ні плюнути керівникам "куполу" в обличчя.
Можливо я просто поєхавша на ідеї...
Написано 6 квітня 2015.
Віта Заверуха
"Айдар" каже, що мене в Айдарі немає. Я ж кажу, що Айдару немає. Айдар існував до своєї останньої боєвої - до вересня місяця. Коли Порох об'явив перемир'я на кінці серпня, та відведення наших військ на 15км, - ми не знали. Не знала й група Грізлі, з якої загинули всі. Це був практично останній подих славетного батальйону. Що далі? Далі в нас змінилося командування, поставили штабних крис. Бійці ще того батальйону, які залишилися живими та боєздатними попереводилися або намагаються перевестися в інші бати чи воєнні структури. Залишилися кузьмичі та купа нових. Я ж з Айдару пішла ще в жовтні та воюю в окремій групі, яка співпрацює з різними батальйонами. Але я залишаюся бійцем того самого, старого Айдару. Я в Айдарі була з самого початку, мені він показав війну, яку я й буду продовжувати.
Р.S. Мені цікаво, як штабні криси, які лижуть жопу мусорам мене шукатимуть.
Звідси.