о вєчном
одне з невід’ємних вражень дитинства: я проходжу через вестибюль своєї школи і вкотре читаю на стіні за спиною пам’ятника Лесі: "ні, я жива, я буду вічно жити. я в серці маю те, що не вмирає".
з п’ятирічного віку ці слова мене заворожували і довгий час не полишало враження, що якийсь глибинний зміст цитати мені недоступний.
це я до того, що, як на мене, 140 Лесі Українки - єдині сьогоднішні "роковини", які заслуговують на увагу :)
з п’ятирічного віку ці слова мене заворожували і довгий час не полишало враження, що якийсь глибинний зміст цитати мені недоступний.
це я до того, що, як на мене, 140 Лесі Українки - єдині сьогоднішні "роковини", які заслуговують на увагу :)