письмени покладалъ уставнымъ писмом, а не скоропильнымъ
"...заметим, что в развитии южно-русского письма заслуга всецело принадлежит светскому православному духовенству и монастырям; они занимались преподаванием грамоты и письма как отдельным лицам, так и в школах...
Данные, сгрупированные в трудах исследователей ... [митроп. Макарий, Лавровский, Срезневский, Чистович] ... прочно устанавливают это просветительное значение монастырей до времени возникновения [братских?] школ в Западной и Юго-Западной Руси; ... факты, которые заключаются в нашем Изборнике и еще раз подстверждают установившееся положение, что монашество и белое духовенство было не только переписчиками книг, но и составителями юридических документов. [запись дьяка-переписчика Лавры, еще дьяка и свяшенника киевской церкви; два документа из монастырей] ... Такой же факт обучения письму священником мы встречаем и на северо-западе России; именно в 1540 году на суде витебского воеводы [ну да, 1540, Palatinatus Vitebsciensis = северо-запад России!] разбиралось дело о подлоге документа, учиненном каким-то Климцом; в качестве свидетеля давал показание священник, обучавший обвиняемого уставному, но не скорописному письму, которым сам не умел писать.*
*) "Ставили попа духовнаго ......... въ которого тотъ истый Клинецъ училъ ся грамотѣ, ижъ дей тотъ попъ писмо его знаетъ, а тотъ познаетъ, же не его то писмо. И тотъ попъ светчилъ: "Правда есть, ижъ тотъ Клинецъ небожчикъ, будучи выросткомъ молодымъ, учил ся въ мене, але скорописи не вмелъ, а ни ся училъ, бом и самъ скорописного писма писати не умемъ; гдеж списки и книжки того Клинчицова письмени покладалъ уставнымъ писмом, а не скоропильнымъ(sic)".
Факт этот записан в Литовской метрике, в книге судебных дел № 9 и сообщен нам М. Н. Ясинским, которому и приносим искреннюю благодарность за это сообщение."
Каманин И. М. Палеографический изборник : материалы по истории южно-русского письма в XV-XVIII вв. - Киев, 1899. - С. 9-10.
[Примітки в квадратних дужках -- daubmannus; курсив в тексті авторський. Також я виправив три рази "ея" на "ся" в цитаті: це точно хибодрук.]
Чи одному мені видається дивним використання такого аргументу на підтвердження тези про попів-діловодів? Але менш з тим.
У Капра (може і не лише в нього) є про послідовність змін шрифту: нове з'являється у письмі побутовому, потім переходить у дипломатичне, і насамкінець у книжне. Ця послідовність сприймається як ієрархія -- від найсталішого книжного, через письмо документів, до побутового куролапства. Але тут, бачиш, уставне, тобто книжне, протиставлене канцелярському скоропису, але, вочевидь, співставлено побутовому: якщо всіх клинців-виростків вчили уставу, але тільки деяких скоропису, то побутові каракулі мали бути ближчі до першого.
Поки, із усякого по діагоналі переглянутого, зрозумів, що писар і дяк, як у ВКЛ-РП, так і у Мск. князівстві-царстві (там -- дяк) то досить крута посада. У ВКЛ і потім РП писарем канцелярії міг стати виключно шляхтич, і бюрократичну кар'єру вони суміщали із високими церковними й державними посадами. Дяк ще із Київської Руси -- то зовсім не церковний диякон, хоч із "жречеством" залишається деякий зв'язок. (Але Каманін, напевно, пише про "светское духовенство" в сенсі "білого", а не дяків.) Але от цікаво, чи міг в принципі підписок дослужитися до писаря, хоча б міського? Чи вступали шляхетські діти у підписки, чи підписки і писарі були геть ізольовані страти? І хто б мені нарешті пояснив, де ж училися тому скоропису?
(за нєіменієм кухарки руського писаря постимо фотку його начальника)
Не виключено, що відповіді на мої питання є тут:
Груша, Аляксандр Іванавіч. Канцылярыя Вялікага княства Літоўскага 40-х гадоў XV - першай паловы XVI ст. Мінск, 2006. 215 c.
Барабаш, Тарас Мстиславович. Латинське письмо у міських канцеляріях Руського воєводства XVI-XVII ст.: дис. канд. іст. наук. - К.: 2018.
щодо Руського відділення Королівської канцелярії, раптом щось із бібліографії у статті допоможе:
Ворончук І. О. Писар, писарі Руської канцелярії // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - К. : Наук. думка, 2011. - Т. 8 : Па - Прик. - С. 212.
Данные, сгрупированные в трудах исследователей ... [митроп. Макарий, Лавровский, Срезневский, Чистович] ... прочно устанавливают это просветительное значение монастырей до времени возникновения [братских?] школ в Западной и Юго-Западной Руси; ... факты, которые заключаются в нашем Изборнике и еще раз подстверждают установившееся положение, что монашество и белое духовенство было не только переписчиками книг, но и составителями юридических документов. [запись дьяка-переписчика Лавры, еще дьяка и свяшенника киевской церкви; два документа из монастырей] ... Такой же факт обучения письму священником мы встречаем и на северо-западе России; именно в 1540 году на суде витебского воеводы [ну да, 1540, Palatinatus Vitebsciensis = северо-запад России!] разбиралось дело о подлоге документа, учиненном каким-то Климцом; в качестве свидетеля давал показание священник, обучавший обвиняемого уставному, но не скорописному письму, которым сам не умел писать.*
*) "Ставили попа духовнаго ......... въ которого тотъ истый Клинецъ училъ ся грамотѣ, ижъ дей тотъ попъ писмо его знаетъ, а тотъ познаетъ, же не его то писмо. И тотъ попъ светчилъ: "Правда есть, ижъ тотъ Клинецъ небожчикъ, будучи выросткомъ молодымъ, учил ся въ мене, але скорописи не вмелъ, а ни ся училъ, бом и самъ скорописного писма писати не умемъ; гдеж списки и книжки того Клинчицова письмени покладалъ уставнымъ писмом, а не скоропильнымъ(sic)".
Факт этот записан в Литовской метрике, в книге судебных дел № 9 и сообщен нам М. Н. Ясинским, которому и приносим искреннюю благодарность за это сообщение."
Каманин И. М. Палеографический изборник : материалы по истории южно-русского письма в XV-XVIII вв. - Киев, 1899. - С. 9-10.
[Примітки в квадратних дужках -- daubmannus; курсив в тексті авторський. Також я виправив три рази "ея" на "ся" в цитаті: це точно хибодрук.]
Чи одному мені видається дивним використання такого аргументу на підтвердження тези про попів-діловодів? Але менш з тим.
У Капра (може і не лише в нього) є про послідовність змін шрифту: нове з'являється у письмі побутовому, потім переходить у дипломатичне, і насамкінець у книжне. Ця послідовність сприймається як ієрархія -- від найсталішого книжного, через письмо документів, до побутового куролапства. Але тут, бачиш, уставне, тобто книжне, протиставлене канцелярському скоропису, але, вочевидь, співставлено побутовому: якщо всіх клинців-виростків вчили уставу, але тільки деяких скоропису, то побутові каракулі мали бути ближчі до першого.
Поки, із усякого по діагоналі переглянутого, зрозумів, що писар і дяк, як у ВКЛ-РП, так і у Мск. князівстві-царстві (там -- дяк) то досить крута посада. У ВКЛ і потім РП писарем канцелярії міг стати виключно шляхтич, і бюрократичну кар'єру вони суміщали із високими церковними й державними посадами. Дяк ще із Київської Руси -- то зовсім не церковний диякон, хоч із "жречеством" залишається деякий зв'язок. (Але Каманін, напевно, пише про "светское духовенство" в сенсі "білого", а не дяків.) Але от цікаво, чи міг в принципі підписок дослужитися до писаря, хоча б міського? Чи вступали шляхетські діти у підписки, чи підписки і писарі були геть ізольовані страти? І хто б мені нарешті пояснив, де ж училися тому скоропису?
(за нєіменієм кухарки руського писаря постимо фотку його начальника)
Не виключено, що відповіді на мої питання є тут:
Груша, Аляксандр Іванавіч. Канцылярыя Вялікага княства Літоўскага 40-х гадоў XV - першай паловы XVI ст. Мінск, 2006. 215 c.
Барабаш, Тарас Мстиславович. Латинське письмо у міських канцеляріях Руського воєводства XVI-XVII ст.: дис. канд. іст. наук. - К.: 2018.
щодо Руського відділення Королівської канцелярії, раптом щось із бібліографії у статті допоможе:
Ворончук І. О. Писар, писарі Руської канцелярії // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - К. : Наук. думка, 2011. - Т. 8 : Па - Прик. - С. 212.