Він дихав в тебе.
Він дихав в тебе цей дощ. Облизував вуха та стонав навколішки, благаючи
припинити цей божевільний день. Ти підіймаєшся на гору, багнисту, мокру, ковзку
та руду гору. Спотикаєшся та все ж ідеш.
Вода змиває твої сліди, так щоб ніхто не зміг зрозуміти твоєї дороги. Багно. Ти
ковтаєш залізний цвях, він протинає горло, а згодом і голову. Багно. Ти хочеш,
щоб зараз на фоні нього знімали фільм. Стоп. Камера. Мотор. Дія. Тебе кидають у
простір заставлений пластмасовими деревами, листя яких ледь-ледь ворухається, лиє
штучний дощ, стікає пісок завезений із берегів штучного моря. Вода має колір
змішаних фарб сонця та червоного вина. Дує. Знову вода заповзає у твоє вухо. Ти
все ще підіймаєшся на гору і тобі хочеться, щоб це багно відчуло твої оголені
стегна, листя шевелилися від твоїх криків, а серце билося швидше, через те, що
крізь тебе проходила мрія.
Багно між пальцями, багно на одязі, багно в волоссі. Іжодної естетики. Жодної краси Ренесансної людини. Відсутні Ваші гуманістичні ідеї. Зараз зовсім не до них. Зараз атрофовуються клітини у мозку. Відмирають почуття. Кричиш. Багно під тобою, в тобі. Ідеш. Асфальт. Ти б не хотів відчувати своїми бедрами його холод.
Доводиться забути про зміст попередніх думок. Вода вилизує вухо. І ти знову ідеш по самотній вулиці. Вітаєшся із будинками. Жодних змін. І тебе не дратує ні відсутність ліхтарів з краю дороги, не дратує, що цю ж дорогу перетинають автівки час від часу і всі хочуть затягнути свої холодні ноги пошвидше до тепла.
Все намагалось дати тобі зрозуміти, що варто любити цю ніч. Варто кохати ці освітлеві фарами авто краплі води. І оголошення на стовпах, пропонуючі попрати ваші речі за смішно низькою ціною. І вітер, що засовував свій вологий язик до вуха.
Багно між пальцями, багно на одязі, багно в волоссі. Іжодної естетики. Жодної краси Ренесансної людини. Відсутні Ваші гуманістичні ідеї. Зараз зовсім не до них. Зараз атрофовуються клітини у мозку. Відмирають почуття. Кричиш. Багно під тобою, в тобі. Ідеш. Асфальт. Ти б не хотів відчувати своїми бедрами його холод.
Доводиться забути про зміст попередніх думок. Вода вилизує вухо. І ти знову ідеш по самотній вулиці. Вітаєшся із будинками. Жодних змін. І тебе не дратує ні відсутність ліхтарів з краю дороги, не дратує, що цю ж дорогу перетинають автівки час від часу і всі хочуть затягнути свої холодні ноги пошвидше до тепла.
Все намагалось дати тобі зрозуміти, що варто любити цю ніч. Варто кохати ці освітлеві фарами авто краплі води. І оголошення на стовпах, пропонуючі попрати ваші речі за смішно низькою ціною. І вітер, що засовував свій вологий язик до вуха.