Роман Матис: «Мова контенту залежить від інтелігентності власника бренду»

[dashabur4ik]

Звичайно, російську мову розуміє кожен в нашій країні, і при пошуку будь-якого сайту нас вже давно не бентежить те, що контент може бути будь-якою мовою, окрім української. Але чи не час нам замислитися над своїми правами у своїй же країні? Чому для того, аби читати інформацію в Інтернеті українською, нам - українцям - потрібно свою мову спочатку знайти? Роман Матис, економіст, маркетолог, рекламіст, борець за права українського споживача демонструє українцям - якщо боротися і намагатися, то досягнеш. У нашій розмові він розповів про відправну точку у відстоюванні прав україномовних споживачів, стосунки із представниками  світових брендів та про мрії стосовно Львова.

• Українці дуже добре вміють обурюватися, що їхні права пригнічують, але коли доходить до дій, спрацьовує принцип «моя хата скраю». А з чого почалися ваші дії?
• Аналізуючи початок своїх дій, стосовно боротьби за права українського споживача, дійшов висновку, що почалося усе, коли на другий чи третій день після відкриття у Львові одно з магазинів із брендовим одягом, я зайшов туди, зробив покупку, мені дали карту клієнта і анкету для заповнення карти клієнта. Анкета була російською мовою. Я зробив їм зауваження, а вони знизали плечима. В принципі, ідея такого громадського руху назрівала вже давно, через ЗМІ, де практично неможливо знайти потрібної інформації українською мовою. Але після російськомовної анкети я перейшов від думок до дій, зібрав двадцять однодумців, з якими ми почали проговорювати проект і випускати його. Першим об’єктом, до якого ми звернулися, був журнал «Esquire», який тільки планував виходити. Я розумів, що там вже все зверстано, але, все одно, треба було звертатися, треба було починати. Нам не вдалося змінити ситуацію з журналом «Esquire», вони привели ряд аргументів, чому вже не можуть зробити номер українською… Але це дало нам тренування. Акція привернула увагу кількох тисяч людей, які не належали до нашого руху. Тобто, на момент створення акції, ми мали близько двадцяти активістів, після неї до нас долучилося кілька сотень людей, а петицію-звернення і листи у головну штаб-квартиру «Esquire» писало понад дві тисячі людей.
• У Львові, якщо борються проти двомовності, то це проти російської. Якби використовували у зверненнях до споживача, наприклад, польську, українську і англійську, була б така акції?
• Особисто для мене, тут справа не в мові, а у відсутності вибору. Коли не вважають за потрібне інвестувати в мене, як в споживача: не потрібно мені говорити українською, не потрібно подавати інформацію українською, я «и так пойму», і так прийду, і так куплю… От, власне, назва акції «И так поймут» відображає реальне ставлення бізнесу до україномовних споживачів.
• У вашого руху є табу?
• Ми забороняємо піднімати теми політики, не обговорюємо етнічну приналежність наших активістів, серед яких є багато російськомовних українців, вихідців з постсовка, євреїв, які навіть фізично знаходяться в Ізраїлі. Я навіть говорив, що якби ми, українці, так дбали про свою національну приналежність, як євреї, наші справи були б набагато краще. Ми забороняємо з’ясовувати, хто більший українець, за будь-якою ознакою. У нас табу на такі розмови. Також, табу на хамство, на образу. Не тільки серед активістів, а й по відношенню до тих, до кого ми звертаємося. Ми намагаємося вирішувати питання максимально лояльно і демократично. Ми - виховані, інтелігентні українські споживачі, які хочуть до себе поваги. Нам не потрібно, щоб якийсь бізнес пішов з України. Ринкові речі регулюються ринковими законами, один з яких ми і використовуємо.
• Хіба за законами України, реклама не повинна подаватися державною мовою?
• Вже ні.

• Це після закону про двомовність так сталося?
• У Законі Ківалова-Колісніченка є такий пункт, у якому зазначено, що реклама і спілкування компанії зі споживачем повинно бути українською, або будь-якою іншою мовою на вибір рекламодавця.
• А чого бракує українцям, чи чого вони не вміють робити у боротьбі за свої права?
• У нас всі кажуть: українці занадто лояльні, того не хочуть, того не вміють, у нас найгірший парламент в світі, такого президента, як в нас, в іншій країні не допустили б до влади… Але, це дуже суб’єктивна точка зору кожного, хто так говорить. Українці вміють, можуть і могли би навіть більше. Інше питання в тому, що хтось повинен це організувати. Згадайте 2004 рік - скільки українців змогли, зуміли, пережили не один десяток днів в стані перманентної боротьби. Ті, хто кажуть, що українці не готові відстоювати свої права - не праві. Готові! І наша півторарічна діяльність, яка відбувається виключно у мережі Інтернет, активісти якої між собою не знайомі, тому підтвердження. Маса ніколи сама не зорганізується. Для того, щоб щось масово вирішувати, потрібно взяти чітку проблему, побачити її зі всіх сторін, побачити шляхи рішення, шляхи залучення активістів і, найважливіше - об’єктивно оцінювати ситуацію, скільки людей реально ця проблема може хвилювати. Так само має відбуватися у спілкуванні бренду зі споживачем. Не так, що так казано, значить так правильно, а від зворотного - що споживач хоче почути. А хитрістю у такій розмові може бути втикання того, що потрібно сказати.
• Що споживачів цікавить, окрім якісної продукції?
• По великому рахунку, споживачів нічого не цікавить окрім двох речей: якості і ціни. Але не потрібно забувати про гідність. Дуже зачіпає ігнорування людини, котра віддає свої гроші за певний товар.
• От ваша організація має тисячі активістів, а коли доходить до акцій, то у них участь приймають десятки. Чому так?
• У будь-якій активності, котра нав’язується людям, немає стовідсоткової віддачі. Ми не партія, нікого не змушуємо, у нас усе відбувається на вільному виборі.  Окрім того, не варто забувати про шпигунів - представників брендів, піар-агенцій, людей, які слідкують, щоб не було «наїзду» на їхню компанію. Але у нас є п’ять тисяч активістів і кожен має вибір - долучитися чи не долучитися. Вважається, якщо фідбек складає 10% - це вже дуже багато, це скаже будь-який маркетолог. Але це не означає, що інші не беруть участі. П’ять тисяч людей постійно пам’ятають про проблему. Крім того, про проблему пам’ятають і шпигуни, які іноді змінюють свої погляди.
• А тексти, на кшталт того, що сайти з україномовним контентом приречені на «забвение» - це справа рук шпигунів?
• Такі статті, як, наприклад, «Особенности национального украинского терроризма», в яких йдеться про те, що Роман Матис «известен тем, что заставляет сайты переходить на украинский язык», пишуть російські видання. Найсмішніше те, що видання «Цукерберг позвонит» приводить як приклад компанію «Балтика», у якої на той час було 3-3,5 тисячі читачів і компанія дуже вперто не хотіла переходити на українську мову. Але в результаті, вони поступили дуже грамотно - організували голосування, почали його платно рекламувати (воно з’являлося у новинній стрічці усіх українських читачів Facebook). Вони зібрали більше 2 500 голосів за варіант російської мови. Але ми без жодної реклами зібрали 6 500 голосів за українську мову. Тут все очевидно. І компанія змінила комунікацію. А от виданню «Цукерберг позвонит» я написав, що міг би прокоментувати цю ситуацію, якщо вони пишуть про «Балтику» і їхній контент. До речі, аудиторія сайту компанії «Балтика» трохи згодом збільшилася майже вдвічі.
• Як можна вступити в вашу організацію?
• Потрібно відправити запит. Але у нас зараз створена служба безпеки і запити, які поступають, кілька днів перевіряються.
• Як можна здобути прихильність медіа?
• До нас медіа завжди ставилися нормально. Єдине, що такі видання, як той самий «Esquire» про нас не писатимуть. І «Forbes» мене на конференцію не запросить. Є ряд видань, яким ми дуже вдячні за те, що звертають увагу на те, що відбувається. Зокрема, на сайті «Gazeta.ua» мені виділили колонку, при потребі, для більшого розголосу деяких акцій.
• Чи є якась статистика компаній, які дослухалися до вас, до ваших акцій?
• Будь-яка дія, яка відбувається в сенсі зміни комунікації, для мене це вже досягнення. Люди бачать наполегливість, але насправді, воно тягне за собою значно більше. Не компанія «Балтика» перейшла на українську мову, а 6 500 читачів перейшли на українську мову, стали читати українською.  Вони чують мову, в них змінюється ставлення до неї і з часом у них зміниться ставлення до використання мови. Багатьом би було цікаво, але на сьогоднішній день ми не маємо об’єктивної статистики, які компанії змінили комунікації. Трапляються ситуації, коли ми звертаємося, відбувається дискусія, і приймається рішення - або компанія категорично відмовляється, або переходить на українську мову. Але є такий варіант, який стався, наприклад, з компанією «Samsung», де всі наші звернення потерпіли фіаско. Вони категорично відмовилися змінювати контент і це було їхнім остаточним рішенням. Але за півроку без наших звернень у них на сайті з’явився український варіант текстів. Ми про це дізналися випадково. А таких компаній виявилося немало, тому ми не можемо порахувати.
• Чи лякає бренди бойкот у використанні їх продукції, у разі відмови від українського контенту?
• Як кого - «Fillips» зреагував, «Розетка» ігнорує. Це залежить від інтелігентності власника бренду. От приклад: минулого тижня власник «Розетки» даючи інтерв’ю на порталі Ліга, заявив, що відкритий для усіх питань, і наші активісти написали на Лігу одне питання: Де українська на «Розетці»? Але це питання не задали. Це були десятки питань, і не задали.
• Якщо говорити про споживачів як про туристів, котрих привертає продукція у вигляді міста. Що ви можете сказати про особливості маркетингу у туризмі?
• У цій сфері треба трохи більше гальм, бо часом йде перегинання палки.
• А ви, як львів’янин, відчуваєте якісь обмеження через туристів?
• Я не можу сказати, що якось особливо страждаю від туристів. Просто не ходжу у заклади, призначені виключно для них. Це ж цілком логічно - у буд-якому туристичному місті є заклади для туристів і є заклади для місцевих жителів. Але є ризик, що туризм перетвориться у цирк, де не залишиться нічого справжнього, а буде лише папьє-маше. Львів має історію, архітектуру, особливості, які створюють його образ, відходження від цього образу, сіє ризик перетворити його на дешеву китайську підробку.
• Як ви ставитеся до реставраційних робіт у Львові та до забудови центральної частини сучасними будівлями?
• Деякі речі, якщо не рятувати реставрацією, ми ризикуємо втратити назавжди. Головне, приймати правильні рішення, наприклад собор Петра і Павла перефарбували яскравим жовтим кольором і це його зіпсувало. Туристи їдуть сюди за старовиною, за особливим місцевим шармом, а не за євроремонтами і жовтими фасадами. Щодо новобудов у центрі міста - я категорично проти. Для чого все пхати в центр, якщо у нас жахлива периферія. Я просто мрію про те, що кілька років тому говорила міська рада: забрати з центру міста усі державні установи і  вивезти їх у сторону іподрому. Там дійсно було б добре побудувати  середовище для державних органів. В центрі не потрібно пенсійних фондів і судів. Очистити його від усіх установ і залишити історичну частину, з магазинами і кафешками, і все. Питання корок і парковок знялося б також.
• Кава, бруківка, пиво - це вже заїжджений піар-хід. А чим би ви рекламували Львів людям, які ніколи тут не були?
• А чи є потреба винаходити велосипед? Можливо людям якраз і треба кава, бруківка, австрійська архітектура. Існує думка, що є перенасичення ностальгією за Австрією, а якщо, наприклад, взяти щось від японців, не факт, що це спрацює, у нас інший менталітет. За статистикою, найбільше туристів до Львова їде з центру і сходу України, тому що для них тут маленька Європа. Не думаю, що туристи будуть сюди їхати, якщо заставити Львів новобудовами. На мою думку, значно більше для Львова дасть проект з реанімації Полтви. Оце рішення у туристичному сенсі принесе місту більше дивідендів, ніж будівництво новобудов.

"Егоїст" №7 (16) 2013