tribute
Там, де завжди ми маленькі,
Там, де щоліта дитинство,
Там, де батьки босоногі
З горобини робили намисто.
Там, де серце назавжди.
Звідки наше коліно.
Тільки подітися де ж це,
Щоб воно не боліло.
Коли втрачаєш рідну людину...
Розуміти, що по приїзді в Україну вже не поїдеш до бабусі в гості до хати, а поїдеш на могилу...
Місце, що стало для нас колискою. Де ми - діти трьох її дітей збиралися щоліта, зїжджалися з трьох міст, двох країн. А останні роки - нас розкидало по світу ще більше.
Старенька проста хатка на відокремленій від решти села вулиці. Оточена красивим лісом.
Бувало, влітку ми прокидалися і бігли збирати суниці. Півлітри переминали з цукром та сметаною - оце був смачний сніданок.
А потім приходили дикі малини. По кущах, поміж бурянів та кропиви нашого зросту. Але найсмачніші в світі.
А потім наставала пора грибів. Ми знали лише опеньки, але і тим були щасливі.
Це місце таке символічне, таке рідне.
