першоприбуття
Передчасно схожу з розуму. Не кваплюсь, бо не знаю чи вийду з кола образ і нескінченно довгого тремтіння. Читаю книжки з кінця, а написані вони навпаки, літери стрибають, одна переходить в іншу, з’являються ніким не придумані слова, що виглядають, як перекручені мантри з давньоосвітянської забутої книги. Намагаюсь сказати слово, і в пустоті зникають останки чужих фраз. Формулювання думок приносить шалений головний біль і напругу, так, що вени на висках здуваються, і кров підступає майже до зіниць.
Ви колись пробували вночі дивитись на одну і ту саму зірку не зводячи очей. Я ні. Мені здається, що останнім часом, я взагалі дивлюсь на підлогу, а як піднімаю очі, бачу лише стелю. Хоча, до купи в мене гарний настрій, я сплю чудово, в мене все добре з людьми, яким зі мною добре. От і виходить, що життя навзаєм мене любить, а все інше, то настрій, щоб тебе жаліли, пригортали, і казали, що все буде добре.. апофеоз зверх фінал - життя, життя над життям.
В липні він відчинив нарешті вікна, які заколотив ще триста років, або тижнів тому. Сонце ввірвалось плескаючи у долоні, обличчя стало медовим від величезної кількості жовтуватих відтінків. За ці роки, що провів не виходячи, зрозумів лиш одне, воно того не варте. Воно - це роздумування над життям. Як стародавній філософ він вирішив заточити себе у просторі, але з того нічого не вийшло. Він не думав, не писав, навіть їв лише з потреби, а не як раніше. А як любила його байки на галявині коло дому, з пудингом і ромом, а бібліотечні розмови коло каміну з коньяком, що завжди дарували вірмени, які їхали повз місто. Ні, ця людина померла ще тоді, а тепер народжується зовсім інша.
В прокурену кімнату валив світ, світ, що зупинився багато років тому, залишившись за дверима. Вітер підняв багаторічні записи на дубовому столі і поніс по кімнаті. Вони були надто важливі, щоб їх залишати не розкиданими...