Робота робиться, день до вечора котиться
Люблю, коли гора хламу справ, яку ти собі накидуєш і думаєш, що на це піде щонайменше тиждень (та і то за умови, якщо натхнення буде), починає поступово розсмоктуватися, до того ж, значно швидше, ніж очікувалося. І це ще раз доводить: що більше на себе навалюєш справ-завдань, то швидше їх і розгребеш. Просто тоді значно доцільніше організовуєш свій час, згруповуєшся - і видаєш на гора продуктивний результат. Це дуже нагадує мені одну історію, яку нам розповідав тренер на айкідо, коли ми плакали, що мало місця в до-дзьо для маневрів, коли народу багато. Колись на татамі тренувалися дві спаринг-пари - і вони весь час зіштовхувалися між собою, заважали один одному, хоч простору - до фіга. А коли на татамі вийшло багато пар, між якими півметра відстані, то ніхто нікому не заважав і ніхто ні на кого не падав. Мораль, гадаю, ясна.
І мені, якщо чесно, незважаючи на лінь, любов до серфування нету, коли можна і ніззя, бажання поляля і вголос, і по клаві, все-таки комфортніше ситуація з горою справ-по-горло, ніж коли можна спокійно розслабити булки і сидіти день-до-вечора. Та і відчуття якоїсь сповненості, приємної втоми і відчуття, що день прожито недарма. Така ж сатисфакція, коли ставиш крапку в кінці нового оповідання.
Шкода лише, що не щодня.