(no subject)
Мене завжди турбував звук, який я чув, коли виходив зранку на подвірья, що мав джерело з тої дірки, що біля паркану. Але все ж таки не мій острах ... звичайно не він! А лише лінь стримувала, щоб не замастити свої біленькі, вичищені, вистраждані лапки. Краще ще посплю.
- Привіт! - Привіт! - Ти любиш вітер? - Люблю. А ти? - Я їм дихаю.
Сьогодні моя цікавість, все ж таки, поборола навіть мою найкращу рису - лінь. Сьогодні я дізнаюся, що то за звук і що за страхітлива дірка біля того паркану.
- Мене ніколи не дивувала твоя звичка говорити з котами, навіть подекуди звичка бути кішкою. У тебе занад-то добре то виходить. - Ти ревнуєш? - Ні. Переймаю навички.
Все ж таки які недолугі ці птахи. Ти сидиш метр від них, дивишся, облизуєшся, а вони тупо якось, дивно воркотять, а потім не лізуть до лап ... я починаю думати, що мій живіт став занад-то великим, зробив мене повільним та м'яким. Радіти може лише Та, що любить м'яти мені живота і лоскотати за вухом. Та, що має консерви ...
- Тобі ніколи не спадало на думку грати в театрі? - Ні. А ти мабуть завжди граєш роль ... - В чому докір? - Ти мене не лоскотав зранку, коли я муркотіла-просиила ... - Мабуть я думав про твій хвіст.
Не можу зрозуміти, чи то у мене моська посіріла, чи то просто я давно не вмивався ...Треба випросити у Неї сметани, поєднати корисне з приємним.
- Ти мною занад-то часто захоплюєшся. - Це погано? - Ні. Але поєднуй своє хоббі з цукерками ... - ...? - Ні, ні. Шоколадну будь ласка ...
Як дивно мерехтить з того дивного проміжку, що зветься "дзеркальцем". Він ніби лоскоче у мене біля вуса ... Приємно. Так хочеться його обікрасти ... але краще я ще трохи потерплю, а потім АП ... ну от, знову пропав. Як кажуть ті, кого Вона не долюблює "зайчікі пускают" ... дивні вони, я їх також не люблю. Забавка тай годі ... які нафіг "зайчікі".
- Тобі потрібен ще один шанс? - Так. Лише є одна умова ... - Яка? - Ти маєш мене випхати "холодними" ніжками з ліжка, з під ковдри ... а потім, потішившись, впасти на "холодну" підлогу до мене. - Там де ти і я, де ми разом, завжди буде тепло і без ковдри, цікаво і без ліжка ...
- Привіт! - Привіт! - Ти любиш вітер? - Люблю. А ти? - Я їм дихаю.
Сьогодні моя цікавість, все ж таки, поборола навіть мою найкращу рису - лінь. Сьогодні я дізнаюся, що то за звук і що за страхітлива дірка біля того паркану.
- Мене ніколи не дивувала твоя звичка говорити з котами, навіть подекуди звичка бути кішкою. У тебе занад-то добре то виходить. - Ти ревнуєш? - Ні. Переймаю навички.
Все ж таки які недолугі ці птахи. Ти сидиш метр від них, дивишся, облизуєшся, а вони тупо якось, дивно воркотять, а потім не лізуть до лап ... я починаю думати, що мій живіт став занад-то великим, зробив мене повільним та м'яким. Радіти може лише Та, що любить м'яти мені живота і лоскотати за вухом. Та, що має консерви ...
- Тобі ніколи не спадало на думку грати в театрі? - Ні. А ти мабуть завжди граєш роль ... - В чому докір? - Ти мене не лоскотав зранку, коли я муркотіла-просиила ... - Мабуть я думав про твій хвіст.
Не можу зрозуміти, чи то у мене моська посіріла, чи то просто я давно не вмивався ...Треба випросити у Неї сметани, поєднати корисне з приємним.
- Ти мною занад-то часто захоплюєшся. - Це погано? - Ні. Але поєднуй своє хоббі з цукерками ... - ...? - Ні, ні. Шоколадну будь ласка ...
Як дивно мерехтить з того дивного проміжку, що зветься "дзеркальцем". Він ніби лоскоче у мене біля вуса ... Приємно. Так хочеться його обікрасти ... але краще я ще трохи потерплю, а потім АП ... ну от, знову пропав. Як кажуть ті, кого Вона не долюблює "зайчікі пускают" ... дивні вони, я їх також не люблю. Забавка тай годі ... які нафіг "зайчікі".
- Тобі потрібен ще один шанс? - Так. Лише є одна умова ... - Яка? - Ти маєш мене випхати "холодними" ніжками з ліжка, з під ковдри ... а потім, потішившись, впасти на "холодну" підлогу до мене. - Там де ти і я, де ми разом, завжди буде тепло і без ковдри, цікаво і без ліжка ...