У пошуках пригод - Польща
Ми знову у мандрах. Цього разу починаємо з Європи, потім Тайланд, і далі знову Індія. Будемо намагатись тримати вас у курсі подій і вчасно викладати звіти з нашої мандрівки. Тож почнемо..
Виїзд з Черкас. Годинник показує 7:00. На плечі туго лягли рюкзаки, стартувала наша подорож. Недовге очікування під мостом і нам зупиняється автівка, що їде до Києва. Водій - ерудований чоловік, власник будівельної фірми в Черкасах. У дорозі розповів нам багато цікавих фактів про деякі недобудови в місті, про своє альпіністське минуле, про сходження на Ельбрус і Казбек, діловий візит до Ємена і Дубаї. За оповідками ми незчулись як дісталися столиці. Від Києва вирішили їхати на Львів за порадою друзів, кажуть, дорога чудова і стоперів тут підбирають хутко. Від станції метро "Політех" вже самостійно добирались до Житомирської траси.
Не дивлячись на табличку з написом "Львів" у моїх руках, зупинилася фура, яка прямувала в Житомир.
Машина, завантажена дружківською халвою, хоч і наполовину, проте все одно рухалась досить повільно. Перед поворотом на Житомир, ми зупинились щоб попоїсти борщику в бістро, а далі спинили колишнього працівника вибухової лабораторії, який нині вже на пенсії. Він прямував до Луцька і розповідав нам про різні надзвичайні ситуації, про свої відчуття коли несеш у руках важчелезний снаряд з часів другої світової. Наші дороги розійшлись у Рівному на повороті в сторону Львову. Там нас підібрав турок на фурі, який їхав до Варшави. Дуже позитивний дядько, спілкувався з нами українсько-російською і турецько-англійською мовою, нагодував нас мандаринами, і пропонував їхати аж до Варшави, але в наші плани не входило перетинати кордон так рано. Тому ми вийшли у Львові, де нас вже чекала донька Горліса-Горського - Леся Лісовська, яка мешкає неподалік Ратуші. Вдома вона нам розповіла про свої спроби видати оригінальну версію книги свого батька "Холодний Яр", які, на жаль, досі не скінчились успішно, і показала нам немало світлин своїх батьків. Переночувавши у неї, ми встали рано вранці й вирушили до залізничного вокзалу, звідки до кордону відправлялась електричка. У шаленому поспіху ми ненароком заблукали серед тісних вуличок Львову, через це пропустили електричку, але то не було прикрістю, бо саме в цей час від вокзалу відправлявся автобус до Шегині, де і розташований пішохідний прикордонний пункт.
Там, трохи зачекавши в черзі та надивившись на "вихованих" західних жіночок і чоловіків, що штовхали один одного аби раніше потрапити в шенгенаську зону, ми без ускладнень пройшли паспортний контроль і вже стояли на польській стороні в очікуванні автобусу до Пшемишля.
За 2,7 злотих автобус довіз нас до залізничного вокзалу, який знаходився майже в центрі міста. Ознайомившись із цінами на потяги до Кракова, ми вирішили випробувати польський автостоп. Для цього довелось пройти чималу відстань до виїзду з міста, проте за цей час ми встигли трохи познайомитись із Пшемишлем, охайним і старовинним містечком із величезним замком і численними костьолами.
На трасі нам спочатку зупинив поляк, що їхав по роботі до Ярославля, а потім застопили машину, яка їхала якраз до Кракова. Під час розмови ми з'ясували, що цей водій працює у поліції, він нам навіть показав свій жетон і посвідчення. Марина розташувалася на задньому сидінні й тихо закуняла, я ж провів усю дорогу в розмовах з поліцейським, який виявився досить приємною людиною. Він розповів про своїх маленьких синів, про любов до музики польського композитора Шопена, і про те, що майже всі поляки живуть у кредит.
За вікном ряснів дощ, який набирав дужчої сили з кожним кілометром, який наближав нас до Кракова.
Діставшись міста, нам потрібно було знайти одну із автостанцій, від якої ми б доїхали до села Cianowice. Там живе каучсьорфер Павел, який погодився нас прийняти у своєму чудовому будинку. Він має велику сім'ю: 2 донечок, дуже привітну дружину, яка виношує ще одну дитинку, та 2-х котиків.
Павел завчасно потурбувався про те, щоб ми дістались без проблем і надіслав нам детальний опис, як знайти його житло, однак, на нашу прикрість, ми пропустили свою зупинку і довго блукали у пошуках правильного шляху. Щойно діставшись його оселі та познайомившись із сім'єю Павла, до нас приєдналась пара австралійців, які на наступні 2 дні теж мали прихисток під стріхою цієї польської родини.
За тривалим чаюванням вони нам розповіли про свою подорож, яка довжиться вже 8 місяців, про місця, де їм вдалося побувати, про свої уподобання та спосіб життя. Ми почули багато цікавинок про Австралію і Нову Зеландію, крокодилів, кенгуру і акул, а також про їх подорожі Азією. Павел та його рідні теж пізнають світ, він оповів про свої мандрівки Європою і нещодавню подорож в українські Карпати.
На вечерю його дружина зготувала традиційну польську страву - журек. Однак нам не вдалося її скуштувати, адже вона готується із м'ясом та яйцями, які не є частиною нашого раціону. За довгими розмовами настав час влягатись спати - наступного дня нас чекав екскурсійний рейд Краковом.
Ранок почався зі смачного сніданку, згодом ми гуртом подалися до міста. Оглядали старе місто.
Для поляків древнє місто Краків - це не тільки колиска державності, але і хранитель польської історії, увічненої в камені. Краків дивом уцілів в роки Другої світової війни і в 1978 році був визнаний ЮНЕСКО Всесвітнім надбанням людства.
Стародавній Краків виник біля підніжжя Вавельського пагорба в IX столітті, на місці поселення племені віслян.
Барбакан - середньовічна оборонна споруда круглої форми, оточена ровом, є входом в старе місто.
Всі дороги Старого Кракова ведуть до Ринкової площі, яка по-польськи називається просто «Rynek» («Ринок»). Це своєрідна «парадна вітальня» міста, де збираються туристи і городяни. Самі поляки пишаються, що головна площа Кракова розміром 200х200 метрів є однією з найбільших в Європі.
Біля Ринку, на прилеглій Маріацькій площі височіє Маріацький костел. Величний готичний фасад храму складається з двох веж різної висоти.
Павел розповів нам історію про двох братів, які побудували ці вежі, а потім вбили один одного через суперечки чия вежа краща. Ніж, знаряддя вбивства, і досі висить під однією з арок ринку.
Ринок в мініатюрі.
Витвір сучасного мистецтва, встановлений на площі в 2005 році.
Блукавши старенькими вуличками натрапили на заклад в стилі радянської їдальні. Там скуштували незвичайний варіант українського борщу, після чого попрямували до історичного центру Кракова.
Тут ми оглянули замок Вавела й намилувались пейзажами осінньої Вісли.
Бурхливий розвиток Кракова почався близько 1000 року, коли перший коронований правитель Польщі Болеслав I Хоробрий побудував на пагорбі Вавель королівську резиденцію, спорудив поруч з нею кафедральний собор і заснував краківське єпископство.
Довго затримуватись у місті ми не могли - ввечері мали літак у Рим, тому квапливо оглянули місцевість, та подалися обідати. Павел повів нас у вегетаріанське кафе, де ми згадали смак індійської кухні. Звідти вже поспіхом добирались до аеропорту, адже нам загрожувало спізнення.
Павел підвіз нас до самого входу, розпрощавшись одразу пішли перевіряти вагу своїх наплечників.
Компанія, яка забезпечувала наш переліт є однією із бюджетних авіаліній Ryanair, тому квиток нам коштував всього 400 грн. І додатково ми заплатили за 15 кг багажу ще 15$. Вичекавши годину в черзі, стартувала посадка. Зручно вмостившись в сидінні, почали загадувати якою буде подорож Італією.
Далі буде...
Виїзд з Черкас. Годинник показує 7:00. На плечі туго лягли рюкзаки, стартувала наша подорож. Недовге очікування під мостом і нам зупиняється автівка, що їде до Києва. Водій - ерудований чоловік, власник будівельної фірми в Черкасах. У дорозі розповів нам багато цікавих фактів про деякі недобудови в місті, про своє альпіністське минуле, про сходження на Ельбрус і Казбек, діловий візит до Ємена і Дубаї. За оповідками ми незчулись як дісталися столиці. Від Києва вирішили їхати на Львів за порадою друзів, кажуть, дорога чудова і стоперів тут підбирають хутко. Від станції метро "Політех" вже самостійно добирались до Житомирської траси.
Не дивлячись на табличку з написом "Львів" у моїх руках, зупинилася фура, яка прямувала в Житомир.
Машина, завантажена дружківською халвою, хоч і наполовину, проте все одно рухалась досить повільно. Перед поворотом на Житомир, ми зупинились щоб попоїсти борщику в бістро, а далі спинили колишнього працівника вибухової лабораторії, який нині вже на пенсії. Він прямував до Луцька і розповідав нам про різні надзвичайні ситуації, про свої відчуття коли несеш у руках важчелезний снаряд з часів другої світової. Наші дороги розійшлись у Рівному на повороті в сторону Львову. Там нас підібрав турок на фурі, який їхав до Варшави. Дуже позитивний дядько, спілкувався з нами українсько-російською і турецько-англійською мовою, нагодував нас мандаринами, і пропонував їхати аж до Варшави, але в наші плани не входило перетинати кордон так рано. Тому ми вийшли у Львові, де нас вже чекала донька Горліса-Горського - Леся Лісовська, яка мешкає неподалік Ратуші. Вдома вона нам розповіла про свої спроби видати оригінальну версію книги свого батька "Холодний Яр", які, на жаль, досі не скінчились успішно, і показала нам немало світлин своїх батьків. Переночувавши у неї, ми встали рано вранці й вирушили до залізничного вокзалу, звідки до кордону відправлялась електричка. У шаленому поспіху ми ненароком заблукали серед тісних вуличок Львову, через це пропустили електричку, але то не було прикрістю, бо саме в цей час від вокзалу відправлявся автобус до Шегині, де і розташований пішохідний прикордонний пункт.
Там, трохи зачекавши в черзі та надивившись на "вихованих" західних жіночок і чоловіків, що штовхали один одного аби раніше потрапити в шенгенаську зону, ми без ускладнень пройшли паспортний контроль і вже стояли на польській стороні в очікуванні автобусу до Пшемишля.
За 2,7 злотих автобус довіз нас до залізничного вокзалу, який знаходився майже в центрі міста. Ознайомившись із цінами на потяги до Кракова, ми вирішили випробувати польський автостоп. Для цього довелось пройти чималу відстань до виїзду з міста, проте за цей час ми встигли трохи познайомитись із Пшемишлем, охайним і старовинним містечком із величезним замком і численними костьолами.
На трасі нам спочатку зупинив поляк, що їхав по роботі до Ярославля, а потім застопили машину, яка їхала якраз до Кракова. Під час розмови ми з'ясували, що цей водій працює у поліції, він нам навіть показав свій жетон і посвідчення. Марина розташувалася на задньому сидінні й тихо закуняла, я ж провів усю дорогу в розмовах з поліцейським, який виявився досить приємною людиною. Він розповів про своїх маленьких синів, про любов до музики польського композитора Шопена, і про те, що майже всі поляки живуть у кредит.
За вікном ряснів дощ, який набирав дужчої сили з кожним кілометром, який наближав нас до Кракова.
Діставшись міста, нам потрібно було знайти одну із автостанцій, від якої ми б доїхали до села Cianowice. Там живе каучсьорфер Павел, який погодився нас прийняти у своєму чудовому будинку. Він має велику сім'ю: 2 донечок, дуже привітну дружину, яка виношує ще одну дитинку, та 2-х котиків.
Павел завчасно потурбувався про те, щоб ми дістались без проблем і надіслав нам детальний опис, як знайти його житло, однак, на нашу прикрість, ми пропустили свою зупинку і довго блукали у пошуках правильного шляху. Щойно діставшись його оселі та познайомившись із сім'єю Павла, до нас приєдналась пара австралійців, які на наступні 2 дні теж мали прихисток під стріхою цієї польської родини.
За тривалим чаюванням вони нам розповіли про свою подорож, яка довжиться вже 8 місяців, про місця, де їм вдалося побувати, про свої уподобання та спосіб життя. Ми почули багато цікавинок про Австралію і Нову Зеландію, крокодилів, кенгуру і акул, а також про їх подорожі Азією. Павел та його рідні теж пізнають світ, він оповів про свої мандрівки Європою і нещодавню подорож в українські Карпати.
На вечерю його дружина зготувала традиційну польську страву - журек. Однак нам не вдалося її скуштувати, адже вона готується із м'ясом та яйцями, які не є частиною нашого раціону. За довгими розмовами настав час влягатись спати - наступного дня нас чекав екскурсійний рейд Краковом.
Ранок почався зі смачного сніданку, згодом ми гуртом подалися до міста. Оглядали старе місто.
Для поляків древнє місто Краків - це не тільки колиска державності, але і хранитель польської історії, увічненої в камені. Краків дивом уцілів в роки Другої світової війни і в 1978 році був визнаний ЮНЕСКО Всесвітнім надбанням людства.
Стародавній Краків виник біля підніжжя Вавельського пагорба в IX столітті, на місці поселення племені віслян.
Барбакан - середньовічна оборонна споруда круглої форми, оточена ровом, є входом в старе місто.
Всі дороги Старого Кракова ведуть до Ринкової площі, яка по-польськи називається просто «Rynek» («Ринок»). Це своєрідна «парадна вітальня» міста, де збираються туристи і городяни. Самі поляки пишаються, що головна площа Кракова розміром 200х200 метрів є однією з найбільших в Європі.
Біля Ринку, на прилеглій Маріацькій площі височіє Маріацький костел. Величний готичний фасад храму складається з двох веж різної висоти.
Павел розповів нам історію про двох братів, які побудували ці вежі, а потім вбили один одного через суперечки чия вежа краща. Ніж, знаряддя вбивства, і досі висить під однією з арок ринку.
Ринок в мініатюрі.
Витвір сучасного мистецтва, встановлений на площі в 2005 році.
Блукавши старенькими вуличками натрапили на заклад в стилі радянської їдальні. Там скуштували незвичайний варіант українського борщу, після чого попрямували до історичного центру Кракова.
Тут ми оглянули замок Вавела й намилувались пейзажами осінньої Вісли.
Бурхливий розвиток Кракова почався близько 1000 року, коли перший коронований правитель Польщі Болеслав I Хоробрий побудував на пагорбі Вавель королівську резиденцію, спорудив поруч з нею кафедральний собор і заснував краківське єпископство.
Довго затримуватись у місті ми не могли - ввечері мали літак у Рим, тому квапливо оглянули місцевість, та подалися обідати. Павел повів нас у вегетаріанське кафе, де ми згадали смак індійської кухні. Звідти вже поспіхом добирались до аеропорту, адже нам загрожувало спізнення.
Павел підвіз нас до самого входу, розпрощавшись одразу пішли перевіряти вагу своїх наплечників.
Компанія, яка забезпечувала наш переліт є однією із бюджетних авіаліній Ryanair, тому квиток нам коштував всього 400 грн. І додатково ми заплатили за 15 кг багажу ще 15$. Вичекавши годину в черзі, стартувала посадка. Зручно вмостившись в сидінні, почали загадувати якою буде подорож Італією.
Далі буде...