Автоспин по півдню України Ч2
Ми знов у дорозі, цього разу наш курс спрямовний на село Парутине, де розташований заповідник “Ольвія”.
На трасі нам щастило: спочатку нас підхопили електронщики, які поспішали на виклик, згодом далекобійник на “Камазі”.
Кремезні вітряки трапились нам дорогою
"КААААМАААЗ"
В село прибули, коли вже почало сутеніти, тож одразу рушили у напрямку “Ольвії”. Вона розташована на околиці села, на схилах понад Дніпро-Бузьким лиманом, тому крокувати довелось чимало.
Зовсім скоро незчулися, як вечір загубив нас в гущині суцільного мороку. Втомлені від рюкзаків плечі вже благали про відпочинок та нам ще треба було знайти місце, де заночувати. Діставшись території заповідника, ми, майже навпомацки, почали шукати місце для намету.
Цієї ночі нам було тривожно: здійнявся дужий рвучкий вітер, який випробовував на міцність не лише шатро, яке нас прихищало, а й наші нерви. Зі світанком стихло.
Вже вранці ми зраділи тому місцю, адже пагорб, на якому ми спинились, відкривав нам краєвид на всю територію заповідника. Чарівливе місце.
З оглядинами вирішили не баритись, тому одразу вирушили блукати стародавніми Ольвійськими вулицями.
За 5 століть до нашої ери на цих схилах зародилось грецьке місто - Ольвія, що в перекладі означає "щаслива". Сюди перебрались греки, які збанкротували на батьківщині й пішли шукати кращої долі деінде.
Вони облюбували чимало місць на північному прибережжі Чорного моря, та цей античний поліс є одним з перших та найбільших поселень, тут жило близько 15 тис. людей.
Забуте місто протягом майже півтори тисячі років поступово руйнувалось часом, а те, що залишилось було в значній мірі розібрано. Однак ще збереглися підмурки міста, які дозволяють вибудувати формальні уявлення про це поселення.
Розгулюючи руїнами, ми помітили, що місто було розплановане на прямокутні квартали з прямими вулицями.
На табличках, які засвідчували територію було вказано, що метрополіс ділився на кілька районів: торгівельна площа, ремісницькі квартали, Теменос площа, де проводились культові обряди та розташовані храми, вівтарі та статуї, порт тощо.
Також ми натрапили на курган Зевса, під яким розташований склеп одного з керівників міста.
Такі міста-поліси багато у чому стали праобразом для сучасного суспільства. Ольвійська цивілізація була надзвичайно потужною, однак через неодноразові набіги розбійницьких племен гетів, вона була знищена.
Здійснивши обхід містом, ми повернулись до свого кемпінгу аби поснідати. Та нашій трапезі завадив охоронець парку. Він пояснив, що нам тут не місце, бо ж на території заповідника стороннім не дозволено перебувати, лише за наявності певного пропуску або за умови, якщо ти археолог і ведеш розкопки. Косити під археологів було безглуздо, тому ми змирились із забороною та винувато послідували на вихід під конвоєм охоронця. Але ж це не стало для нас прикрістю, бо ми ще раз пройшлися вулицями стародавнього грецького міста.
Вже на виході
Того дня на нас чекала подорож до біосферного заповідника «Асканія-Нова», який розташований в однойменному селі на Херсонщині. Вийшовши за браму Ольвійського заповідника ми попрямували на трасу добиратись на Асканію.
Погода хмурилась, часом сипав дощ.
Подолали Миколаїв
На диво для нас водії були жалісливими, тому ми майже без проблем дібрались до Херсону.
Звідти нас підкинув одесит, який подивував своєю добротою та оповідками про свої подорожі до Непалу. Попри те що наші маршрути розходились на мелітопольській трасі, добрий парубок викликався довезти нас до повороту на заповідник.
Звідти ми зовсім швидко дібрались до селища Асканія Нова. Вже було за п'яту, тож відвідини заповідника довелось відкласти на наступний день. Самі ж рушили на пошуки місця для ночівлі. Херсонщина - степове серце України, про ліс тут годі й мріяти, тож ми розклались поряд із дачним районом на закинутому клаптику землі.
На сьомий день наших стоперських пригод ми планували відвідати біосферний заповідник та рушати вже на Мелітополь.
Заповідник «Асканія Нова» славиться своїм зоопарком та біосферним степом. Хоча ми не є прихильниками зоопарків, асканіївський нас зацікавив тим, що його мешканці утримуються у вільних та напіввільних умовах.
Тож ми згодились на досить інформативну екскурсію парком, яка розкрила унікальність розмаїття флори та фауни заповідної степової оази. Вартість квитка складала 25 грн разом з екскурсією.
Асканія розташована на міграційному шляху пернатих. Завдяки пташиному сарафанному радіо щороку тут гніздяться мільйони птахів, яким надають прихисток та підгодівлю. Серед постійних крилатих мешканців зоопарку: пелікан Слава, численні фазани і павліни, які вільно розгулюють територією, страуси Ему та Нанду, журавлі і чаплі, рожеві фламінго.
Африканський журавель
Тут також пишаються кількістю копитних тварин чи не з усіх куточків світу - Азії, Африки, Америки тощо.
Лами, верблюди, антилопи, олені, бізони, яки, зебри та багато інших парно і непарнокопитних. Унікальні мешканці зоопарку - коні Пржевальського.
Після зоопарку рушили до дендропарку, де насаджені рідкісні дерева з різноманітних кліматичних поясів. Цей лісовий масив - єдиний зрошуваний на степовому півдні України. На жаль нам не пощастило з екскурсією, тому довелося самостійно блукати зеленими коридорами дендрологічної Асканії.
Також за окремі гроші можна здійснити «сафарі-огляд». На широтах заповідного степу пасуться табуни диких
тварин, які перебувають на вільному випасі, а на численних насипах-курганах стоять так звані половецькі баби.
Прикупивши кілька сувенірів посунули на трасу. За попередніми планами хотіли їхати в Мелітополь, звідки вже добиратись до Кам’яної могили - основної і кінцевої точки нашого турне.
Через кілька годин опинились в Новоолексіївці. Погода зовсім зіпсувалась: чорні хмари окупували небо, задощило. Тому вирішили змінити маршрут і освоїтись у Генічеську, містечку над Азовським морем.
Про Генічеськ можна говорити як про мертвих: або добре, або нічого. Тому ми змовчимо. Також нічого не скажемо про "приємний" аромат місцевого узбережжя.
Єдине, що нам пощастило зустріти відпочиваючого (в цьому місці Марині не вдалося переконати мене, що слова "відпочиваючий" не існує в українській мові) стоматолога з Дніпропетровська, який хоч і був трохи нетверезий, проте допоміг нам з водою і зарядив мій мобільний.
Сонячні сходини і сірко-водневий бриз. Що ще треба для щастя?:)
Генічеськ за дружбу народів)
Зранку ми повернулись на місцевий залізничний вокзал і сіли на електричку до Мелітополя, квиток коштував всього 15 грн, але рівень комфорту набагато перевищував наші черкаські дизель-потяги.
Через 2,5 години були вже на місці. Закупили трохи продуктів на ринку і на рейсовому автобусі поїхали в Мирне. А звідти лише 1,5 км до геологічної пам’ятки, яка впродовж 20 тисяч років збирала на собі ознаки перебування тут багатьох цивілізацій і народів древності.
Далі буде...
На трасі нам щастило: спочатку нас підхопили електронщики, які поспішали на виклик, згодом далекобійник на “Камазі”.
Кремезні вітряки трапились нам дорогою
"КААААМАААЗ"
В село прибули, коли вже почало сутеніти, тож одразу рушили у напрямку “Ольвії”. Вона розташована на околиці села, на схилах понад Дніпро-Бузьким лиманом, тому крокувати довелось чимало.
Зовсім скоро незчулися, як вечір загубив нас в гущині суцільного мороку. Втомлені від рюкзаків плечі вже благали про відпочинок та нам ще треба було знайти місце, де заночувати. Діставшись території заповідника, ми, майже навпомацки, почали шукати місце для намету.
Цієї ночі нам було тривожно: здійнявся дужий рвучкий вітер, який випробовував на міцність не лише шатро, яке нас прихищало, а й наші нерви. Зі світанком стихло.
Вже вранці ми зраділи тому місцю, адже пагорб, на якому ми спинились, відкривав нам краєвид на всю територію заповідника. Чарівливе місце.
З оглядинами вирішили не баритись, тому одразу вирушили блукати стародавніми Ольвійськими вулицями.
За 5 століть до нашої ери на цих схилах зародилось грецьке місто - Ольвія, що в перекладі означає "щаслива". Сюди перебрались греки, які збанкротували на батьківщині й пішли шукати кращої долі деінде.
Вони облюбували чимало місць на північному прибережжі Чорного моря, та цей античний поліс є одним з перших та найбільших поселень, тут жило близько 15 тис. людей.
Забуте місто протягом майже півтори тисячі років поступово руйнувалось часом, а те, що залишилось було в значній мірі розібрано. Однак ще збереглися підмурки міста, які дозволяють вибудувати формальні уявлення про це поселення.
Розгулюючи руїнами, ми помітили, що місто було розплановане на прямокутні квартали з прямими вулицями.
На табличках, які засвідчували територію було вказано, що метрополіс ділився на кілька районів: торгівельна площа, ремісницькі квартали, Теменос площа, де проводились культові обряди та розташовані храми, вівтарі та статуї, порт тощо.
Також ми натрапили на курган Зевса, під яким розташований склеп одного з керівників міста.
Такі міста-поліси багато у чому стали праобразом для сучасного суспільства. Ольвійська цивілізація була надзвичайно потужною, однак через неодноразові набіги розбійницьких племен гетів, вона була знищена.
Здійснивши обхід містом, ми повернулись до свого кемпінгу аби поснідати. Та нашій трапезі завадив охоронець парку. Він пояснив, що нам тут не місце, бо ж на території заповідника стороннім не дозволено перебувати, лише за наявності певного пропуску або за умови, якщо ти археолог і ведеш розкопки. Косити під археологів було безглуздо, тому ми змирились із забороною та винувато послідували на вихід під конвоєм охоронця. Але ж це не стало для нас прикрістю, бо ми ще раз пройшлися вулицями стародавнього грецького міста.
Вже на виході
Того дня на нас чекала подорож до біосферного заповідника «Асканія-Нова», який розташований в однойменному селі на Херсонщині. Вийшовши за браму Ольвійського заповідника ми попрямували на трасу добиратись на Асканію.
Погода хмурилась, часом сипав дощ.
Подолали Миколаїв
На диво для нас водії були жалісливими, тому ми майже без проблем дібрались до Херсону.
Звідти нас підкинув одесит, який подивував своєю добротою та оповідками про свої подорожі до Непалу. Попри те що наші маршрути розходились на мелітопольській трасі, добрий парубок викликався довезти нас до повороту на заповідник.
Звідти ми зовсім швидко дібрались до селища Асканія Нова. Вже було за п'яту, тож відвідини заповідника довелось відкласти на наступний день. Самі ж рушили на пошуки місця для ночівлі. Херсонщина - степове серце України, про ліс тут годі й мріяти, тож ми розклались поряд із дачним районом на закинутому клаптику землі.
На сьомий день наших стоперських пригод ми планували відвідати біосферний заповідник та рушати вже на Мелітополь.
Заповідник «Асканія Нова» славиться своїм зоопарком та біосферним степом. Хоча ми не є прихильниками зоопарків, асканіївський нас зацікавив тим, що його мешканці утримуються у вільних та напіввільних умовах.
Тож ми згодились на досить інформативну екскурсію парком, яка розкрила унікальність розмаїття флори та фауни заповідної степової оази. Вартість квитка складала 25 грн разом з екскурсією.
Асканія розташована на міграційному шляху пернатих. Завдяки пташиному сарафанному радіо щороку тут гніздяться мільйони птахів, яким надають прихисток та підгодівлю. Серед постійних крилатих мешканців зоопарку: пелікан Слава, численні фазани і павліни, які вільно розгулюють територією, страуси Ему та Нанду, журавлі і чаплі, рожеві фламінго.
Африканський журавель
Тут також пишаються кількістю копитних тварин чи не з усіх куточків світу - Азії, Африки, Америки тощо.
Лами, верблюди, антилопи, олені, бізони, яки, зебри та багато інших парно і непарнокопитних. Унікальні мешканці зоопарку - коні Пржевальського.
Після зоопарку рушили до дендропарку, де насаджені рідкісні дерева з різноманітних кліматичних поясів. Цей лісовий масив - єдиний зрошуваний на степовому півдні України. На жаль нам не пощастило з екскурсією, тому довелося самостійно блукати зеленими коридорами дендрологічної Асканії.
Також за окремі гроші можна здійснити «сафарі-огляд». На широтах заповідного степу пасуться табуни диких
тварин, які перебувають на вільному випасі, а на численних насипах-курганах стоять так звані половецькі баби.
Прикупивши кілька сувенірів посунули на трасу. За попередніми планами хотіли їхати в Мелітополь, звідки вже добиратись до Кам’яної могили - основної і кінцевої точки нашого турне.
Через кілька годин опинились в Новоолексіївці. Погода зовсім зіпсувалась: чорні хмари окупували небо, задощило. Тому вирішили змінити маршрут і освоїтись у Генічеську, містечку над Азовським морем.
Про Генічеськ можна говорити як про мертвих: або добре, або нічого. Тому ми змовчимо. Також нічого не скажемо про "приємний" аромат місцевого узбережжя.
Єдине, що нам пощастило зустріти відпочиваючого (в цьому місці Марині не вдалося переконати мене, що слова "відпочиваючий" не існує в українській мові) стоматолога з Дніпропетровська, який хоч і був трохи нетверезий, проте допоміг нам з водою і зарядив мій мобільний.
Сонячні сходини і сірко-водневий бриз. Що ще треба для щастя?:)
Генічеськ за дружбу народів)
Зранку ми повернулись на місцевий залізничний вокзал і сіли на електричку до Мелітополя, квиток коштував всього 15 грн, але рівень комфорту набагато перевищував наші черкаські дизель-потяги.
Через 2,5 години були вже на місці. Закупили трохи продуктів на ринку і на рейсовому автобусі поїхали в Мирне. А звідти лише 1,5 км до геологічної пам’ятки, яка впродовж 20 тисяч років збирала на собі ознаки перебування тут багатьох цивілізацій і народів древності.
Далі буде...