Як козаки в Індію літали. Колката. Частина 1.
Потяг в Калькутту запізнився на 2 години, але то є нормально для Індії. Мене зустрів один індійський студент, з яким ми поїхали до будинку, де я міг зупинитись до початку свого проекту. До речі, про проект. Як я згадував раніше, частина моєї поїздки присвячена соціальному стажуванню від AIESEC. Це студентська організація, осередки якої знаходяться в 110 країнах світу. Основна її функція - організація професійних і соціальних стажувань за кордоном для студентів і випускників цих країн. Назва мого проекту Worldview, він полягає в роботі з дітьми, навчанні їх англійській мові, математиці, їх швидшій соціалізації. Цей проект реалізується по всій Індії, я ж обрав міжнародну школу в місті Cooch Behar у штаті West Bengal, головним містом якого є Калькутта, або вірніше Колката. Початись мій проект мав 17 грудня і тривати 6 тижнів. Так як я приїхав трохи раніше, місцевий осередок Айсека в Колкаті забезпечив мені тимчасове місце проживання до початку проекту.
Це був двоповерховий будинок одного з айсекерів на ім’я Яш, він жив з братом і мамою. Знаходився будинок на вулиці momin pur в мусульманському районі. Не знаю чи то мені так щастить, чи всюди таке, але район був брудний, бідний і смердючий.
В будинку вже декілька днів жили приїзжі айсекери, з якими я одразу познайомився. Це Дієго з Бразилії, Тенді з ПАР (Півд.Афр.Республіка), Ліз з Коста-Ріки. Їх проект теж мав починатись незабаром в одній із місцевих шкіл. Ми обмінялись враженнями про Індію, власні країни, і ввечері Яш відвіз нас в мол, тобто великий супермаркет. Там ми повечеряли, і просто вбивали час. Біля молу ми пофоткали будиночок для пуджі, якими усіяна вся Індія. Всередині статуї божеств з квітковими вінками, і разноманітні атрибути для ритуалу поклоніння.
Потім завітали в чайний ресторанчик, власниця якого добре товаришувала з айсекерами. Великий вибір натуральних чаїв, затишна атмосфера і присутність дуже рідкісного для Індії wi-fi залишили гарні враження. Наприкінці нам всім по черзі ще й передбачив майбутнє якийсь місцевий нумеролог, який є ніби частиною програми закладу. Він робив то дивлячись на чайну заварку з наших чашок і дізнавшись наші дати народження. Всі були вражені, бо те що він казав нам, дійсно мало місце в наших життях. На такій магічній ноті закінчився перший день в Колкаті.
Першу половину наступного дня я провів в будинку, спілкуючись з айсекерами. А після обіду вирішив податись у центр і відвідати деякі цікаві місця Колкати. Перше, що мені порадили це Меморіал Вікторії, величний палац в прекрасному парку, побудований за часів Британської імперії в честь Королеви Вікторії. Зловивши кеб (таксі), я пояснив куди їхати і ми знову поринули в хаотичний але безпечний індійський трафік. Водій здер з мене 100 рупій, хоча я знав що то є задорого.
Вхід в парк для іноземців коштував 150 рупій, для індійців - 10. Світ несправедливий ) Я згаяв там майже дві години. Парк виявився місцем зустрічі для закоханих, індійські молоді пари сиділи майже під кожним деревом і цілувались. Деякі дерева мали надзвичайно обширну крону і стовбур. На території також гармонійно розташовувався ряд немаленьких озер.
Сам меморіал був другим в Індії по грандіозності після Тадж Махалу в Агрі.
Всередині палацу розташовувались історичні виставки, скульптури і картини часів імперії та експонати індійської зброї, фотографувати було заборонено, та декілька фоток встиг зробити.
Охорона на центральному вході
Після Меморіалу я направився в бік Планетарію, але дізнався що сеанс англійською мовою починався там аж через 2 години. Ще були сеанси на бенгалі і хінді, дві найпоширеніші тут мови. Треба було десь вбити час, тому я пішов до розташованої поруч Англіканської церкви. Нічого цікавого там не побачивши, рушив далі вздовж дороги і натрапив на академію сучасного мистецтва. Тут саме відбувалась виставка, ось деякі чудернацькі роботи з неї:
Повернувся до Планетарію і придбав квиток всього за 40 рупій. Дешево тому що планетарій державний, до речі він є один з найбільних в світіт, і побудований у формі ступи.
Дочекавшись початку сеансу, всі через металодетектор зайшли всередину і повсідались, місця було вдосталь. Вже тоді по обладнанню планетарію я зрозумів, що це дійство буде схоже на радянські планетарії, але трохи в більших маштабах. Так і було.
Проте галерея навколо основного залу видалась мені доволі цікавою, там були фотографії туманностей, космічних ракет та видатних астрономів минулого. Після годинного сеансу, роздивляючись галерею, я ненароком натрапив на одну з кімнат, і побачив що там відбувається якась духовна лекція англійською мовою, вирішив сісти і послухати. Це була кріо-йога як я зрозумів. Цікава розповідь про гуру, про те що Бог є любов, і кіртан наприкінці зі словами Ом Калі Ом Калі Ом Калі Ом.
Вже стемніло, тому я одразу зловив машину і вже за 80 рупій доїхав до будинку Яша. Розповів всім про свої походеньки і сів вечеряти. Їжу нам готувала мати Яша всього за 1 доллар. Раніше вона готувала взагалі безкоштовно для айсекерів, але потім Яш попрохав її брати хоча б символічний 1 доллар. Вважаю це правильно, бо потік міжнародних студентів через його будинок не зупиняється ні на хвилину. Ввечері прибув ще один хлопець, Алібек з Казахстану. Я зрадів, бо він знав російську мову, і ми могли більш зручно спілкуватись, проте мені необхідно було пригадати як то спілкуватись російською, бо вже призабув її. Але ми швидко познайомились і порозумілись. Ввечері всі разом вийшли прогулятись поруч з будинком, хоча Яш запевняв що то є небезпечно, особливо для дівчат. Дійсно під час прогулянки цим районом ми ловили різні погляди на собі, але нас було багато, тому все пройшло без проблем. Потроху у нас вже почав складатись дружній колектив. Так і закінчився другий день в Калькуті.
Далі буде...
Це був двоповерховий будинок одного з айсекерів на ім’я Яш, він жив з братом і мамою. Знаходився будинок на вулиці momin pur в мусульманському районі. Не знаю чи то мені так щастить, чи всюди таке, але район був брудний, бідний і смердючий.
В будинку вже декілька днів жили приїзжі айсекери, з якими я одразу познайомився. Це Дієго з Бразилії, Тенді з ПАР (Півд.Афр.Республіка), Ліз з Коста-Ріки. Їх проект теж мав починатись незабаром в одній із місцевих шкіл. Ми обмінялись враженнями про Індію, власні країни, і ввечері Яш відвіз нас в мол, тобто великий супермаркет. Там ми повечеряли, і просто вбивали час. Біля молу ми пофоткали будиночок для пуджі, якими усіяна вся Індія. Всередині статуї божеств з квітковими вінками, і разноманітні атрибути для ритуалу поклоніння.
Потім завітали в чайний ресторанчик, власниця якого добре товаришувала з айсекерами. Великий вибір натуральних чаїв, затишна атмосфера і присутність дуже рідкісного для Індії wi-fi залишили гарні враження. Наприкінці нам всім по черзі ще й передбачив майбутнє якийсь місцевий нумеролог, який є ніби частиною програми закладу. Він робив то дивлячись на чайну заварку з наших чашок і дізнавшись наші дати народження. Всі були вражені, бо те що він казав нам, дійсно мало місце в наших життях. На такій магічній ноті закінчився перший день в Колкаті.
Першу половину наступного дня я провів в будинку, спілкуючись з айсекерами. А після обіду вирішив податись у центр і відвідати деякі цікаві місця Колкати. Перше, що мені порадили це Меморіал Вікторії, величний палац в прекрасному парку, побудований за часів Британської імперії в честь Королеви Вікторії. Зловивши кеб (таксі), я пояснив куди їхати і ми знову поринули в хаотичний але безпечний індійський трафік. Водій здер з мене 100 рупій, хоча я знав що то є задорого.
Вхід в парк для іноземців коштував 150 рупій, для індійців - 10. Світ несправедливий ) Я згаяв там майже дві години. Парк виявився місцем зустрічі для закоханих, індійські молоді пари сиділи майже під кожним деревом і цілувались. Деякі дерева мали надзвичайно обширну крону і стовбур. На території також гармонійно розташовувався ряд немаленьких озер.
Сам меморіал був другим в Індії по грандіозності після Тадж Махалу в Агрі.
Всередині палацу розташовувались історичні виставки, скульптури і картини часів імперії та експонати індійської зброї, фотографувати було заборонено, та декілька фоток встиг зробити.
Охорона на центральному вході
Після Меморіалу я направився в бік Планетарію, але дізнався що сеанс англійською мовою починався там аж через 2 години. Ще були сеанси на бенгалі і хінді, дві найпоширеніші тут мови. Треба було десь вбити час, тому я пішов до розташованої поруч Англіканської церкви. Нічого цікавого там не побачивши, рушив далі вздовж дороги і натрапив на академію сучасного мистецтва. Тут саме відбувалась виставка, ось деякі чудернацькі роботи з неї:
Повернувся до Планетарію і придбав квиток всього за 40 рупій. Дешево тому що планетарій державний, до речі він є один з найбільних в світіт, і побудований у формі ступи.
Дочекавшись початку сеансу, всі через металодетектор зайшли всередину і повсідались, місця було вдосталь. Вже тоді по обладнанню планетарію я зрозумів, що це дійство буде схоже на радянські планетарії, але трохи в більших маштабах. Так і було.
Проте галерея навколо основного залу видалась мені доволі цікавою, там були фотографії туманностей, космічних ракет та видатних астрономів минулого. Після годинного сеансу, роздивляючись галерею, я ненароком натрапив на одну з кімнат, і побачив що там відбувається якась духовна лекція англійською мовою, вирішив сісти і послухати. Це була кріо-йога як я зрозумів. Цікава розповідь про гуру, про те що Бог є любов, і кіртан наприкінці зі словами Ом Калі Ом Калі Ом Калі Ом.
Вже стемніло, тому я одразу зловив машину і вже за 80 рупій доїхав до будинку Яша. Розповів всім про свої походеньки і сів вечеряти. Їжу нам готувала мати Яша всього за 1 доллар. Раніше вона готувала взагалі безкоштовно для айсекерів, але потім Яш попрохав її брати хоча б символічний 1 доллар. Вважаю це правильно, бо потік міжнародних студентів через його будинок не зупиняється ні на хвилину. Ввечері прибув ще один хлопець, Алібек з Казахстану. Я зрадів, бо він знав російську мову, і ми могли більш зручно спілкуватись, проте мені необхідно було пригадати як то спілкуватись російською, бо вже призабув її. Але ми швидко познайомились і порозумілись. Ввечері всі разом вийшли прогулятись поруч з будинком, хоча Яш запевняв що то є небезпечно, особливо для дівчат. Дійсно під час прогулянки цим районом ми ловили різні погляди на собі, але нас було багато, тому все пройшло без проблем. Потроху у нас вже почав складатись дружній колектив. Так і закінчився другий день в Калькуті.
Далі буде...