Ода антиутопії...
Якщо у вас видасться вільний вечір з безвекторним натхненням - прислухайтесь до моєї поради і відкопайте підбірку музики Френка Клепакі (Frank Clepacki) до трилогії Red Alert. Даю семидесятипроцентну гарантію що не пожалкуєте...
Я бачив не так багато ігор, де музика робила б як мінімум третину атмосфери гри, і RA (а особливо RA2) - вражаюче яскравий приклад.
Вся легенда RA - це легенда про те, як світ впадає у мілітаристичне безумство. Не надто оригінальний хід, можете сказати ви, згадавши хоча б Warhammer (байдуже який), проте тут є певна особливість: якщо у більшості подібних світів, світ нестримно котиться у прірву війни проти своєї волі, то світ RA радісно крокує туди під стройовий марш. Фабула про часові зміни, про безумство надпсіоніка, про надто сильну зброю на свій час - все це дурниці в порівнянні з тою непомітною особливістю, яку творці додали у свою казку: народ з шаленою радістю йде за своїми лідерами. "We want war!" - кричить один з маршів, і хоча поява цієї фрази пов'язана з курйозом і незнанням німецької мови самим Френком Клепакі, сама фраза стає підсумком для всієї епопеї атомних бомбардувань, ракетних ударів по пам'ятниках і перемелювання біомаси на спеціальних заводах.
В цьому світі дуже мало милосердя. З того, як радо народи розв'язують світовий конфлікт ми бачимо, що його тут замінила пропаганда. А враховуючи викинуте з історії цього світу підняття націонал-соціалістів у 30-х і, як наслідок викинуту з загальної історії ту частину, де пропаганда Гіммлера після надуспіху отримує надпровал, ми розуміємо, що провалу воєнної пропаганди тут ніколи не було! Вона вижила, розкинула свої щупальці по обидва боки воюючих сторін і заспівала свою людинознищуючу пісню в повний голос. Вслухайтесь в звуки Grinder, в звуки Hell Marsh, що пронизує нотами всю трилогію з початку до кінця - вона, безумна і цинічно бездушна машина пропаганди - вона тут...
...Тут, де танки стали звичними гостями асфальтованих вулиць великих міст, де кожна галузь має працювати для блага воєнної машини, де успішне виконання завдання ставиться вище за будь-яке життя, де саме життя якось втрачає глузд без чітко поставленого армійського завдання... Ось же вона, ця безвихідь - просто між гітарних програшів композиції Drock, котра ніби каже "вам ніколи не вирватись з цього замкнутого кола вибухів, розгортань військ і нальотів"...
Знаю, що може ставлюсь надто серйозно до просякнутого "клюквою" твору американців про комунізм... Знаю, там всякого вистачає, але... може справа в тім, що я сприймаю ці ігри через призму музики?
Чого і вам раджу )
Я бачив не так багато ігор, де музика робила б як мінімум третину атмосфери гри, і RA (а особливо RA2) - вражаюче яскравий приклад.
Вся легенда RA - це легенда про те, як світ впадає у мілітаристичне безумство. Не надто оригінальний хід, можете сказати ви, згадавши хоча б Warhammer (байдуже який), проте тут є певна особливість: якщо у більшості подібних світів, світ нестримно котиться у прірву війни проти своєї волі, то світ RA радісно крокує туди під стройовий марш. Фабула про часові зміни, про безумство надпсіоніка, про надто сильну зброю на свій час - все це дурниці в порівнянні з тою непомітною особливістю, яку творці додали у свою казку: народ з шаленою радістю йде за своїми лідерами. "We want war!" - кричить один з маршів, і хоча поява цієї фрази пов'язана з курйозом і незнанням німецької мови самим Френком Клепакі, сама фраза стає підсумком для всієї епопеї атомних бомбардувань, ракетних ударів по пам'ятниках і перемелювання біомаси на спеціальних заводах.
В цьому світі дуже мало милосердя. З того, як радо народи розв'язують світовий конфлікт ми бачимо, що його тут замінила пропаганда. А враховуючи викинуте з історії цього світу підняття націонал-соціалістів у 30-х і, як наслідок викинуту з загальної історії ту частину, де пропаганда Гіммлера після надуспіху отримує надпровал, ми розуміємо, що провалу воєнної пропаганди тут ніколи не було! Вона вижила, розкинула свої щупальці по обидва боки воюючих сторін і заспівала свою людинознищуючу пісню в повний голос. Вслухайтесь в звуки Grinder, в звуки Hell Marsh, що пронизує нотами всю трилогію з початку до кінця - вона, безумна і цинічно бездушна машина пропаганди - вона тут...
...Тут, де танки стали звичними гостями асфальтованих вулиць великих міст, де кожна галузь має працювати для блага воєнної машини, де успішне виконання завдання ставиться вище за будь-яке життя, де саме життя якось втрачає глузд без чітко поставленого армійського завдання... Ось же вона, ця безвихідь - просто між гітарних програшів композиції Drock, котра ніби каже "вам ніколи не вирватись з цього замкнутого кола вибухів, розгортань військ і нальотів"...
Знаю, що може ставлюсь надто серйозно до просякнутого "клюквою" твору американців про комунізм... Знаю, там всякого вистачає, але... може справа в тім, що я сприймаю ці ігри через призму музики?
Чого і вам раджу )