ділімось добрими новинами
Я не раз зауважувала, що якимось дивним дуже чином події у мому житті і події в країні корелювали. Це може бути звичайним співпадінням, може одне на інше впливати, бо те, який настрій створюється загалом, не може зовсім-зовсім не впливати на життя окремої людини. А ще мені думалося, що моє життя також впливає на повороти в щоденній історії України. Здавалося, що якщо добре вчитимуся, якщо чесно поводитимуся, якщо відповідально працюватиму, якщо вчасною буду з дедлайнами, щирою з людьми, то й Україні житиметься нормально, добре чи трохи краще.
Я, звичайно, надто чомусь надаю значення, а чогось не зауважую: в листопаді мені здавалося, що я черговий раз перейшла не найкращий рубіж свого життя і за все є свої розплати, просто приготовані собі, бо так влаштоване буття, що і солому і колючки ми готуємо собі наперед свідомо чи несвідомо. В листопаді я як дурна боялася, що моя кара не забариться, грім вдарить просто над головою. Наступного вже дня ми з друзями йшли на євромайдан у Львові. Фаталізм це ніби заперечення Бога і привітання божкам. Я вже готова забути, що саме в цей час почався один з найкоштовніших подарунків Бога також.
За останні місяці страх, побоювання за майбутнє, бачення життя вперто лізе поперед щирого бажання бути вдячною, бути тою, що бачить добре і радісне, бути тою, хто творить те добре і радісне. Це кожен день така боротьба того, що треба робити зараз і того, що нічого не хочеться робити, бо ж що може мати зміст. Вдається так мало-мало, малих негараздів і більших проблем, розпадів, смутків і причин для сліз більше. Все, що болить, начебто таке явно присутнє і справжнє, все, що викликає усмішку - щось підло намагається подати як тимчасове, випадкове і неприсутнє.
Добрі новини тонуть у лавинах погрозливих, сумних. А не даймося! Господи, почуй наші молитви і зверни увагу на нашу пам'ять про добре. Хай це буде нашими дитячими кроками просто в напрямку до Тебе.
Пропоную ділитися добрими новинами. Де завгодно, в якому завгодно форматі, з періодичністю якомога частіше, але ми не для цифр, не для статистики. Насамперед просто зауважити добре, запам'ятати і передати комусь помічене.
Моя подруга нині розповідала жахіття і сама з сумом казала, що звикає до них, що вони вже навіть не вражають так як би вражали рік чи півроку тому. А я знаю, що людській природі противне зло. Можливо й уява може пристосуватися до нього, але ні за що докінця не сприйме його як частину себе. Нагадуймо собі, своїм дорогим, знайомим чиї ми діти.
Маленькі добрі новини - це та ж сіль.
Я, звичайно, надто чомусь надаю значення, а чогось не зауважую: в листопаді мені здавалося, що я черговий раз перейшла не найкращий рубіж свого життя і за все є свої розплати, просто приготовані собі, бо так влаштоване буття, що і солому і колючки ми готуємо собі наперед свідомо чи несвідомо. В листопаді я як дурна боялася, що моя кара не забариться, грім вдарить просто над головою. Наступного вже дня ми з друзями йшли на євромайдан у Львові. Фаталізм це ніби заперечення Бога і привітання божкам. Я вже готова забути, що саме в цей час почався один з найкоштовніших подарунків Бога також.
За останні місяці страх, побоювання за майбутнє, бачення життя вперто лізе поперед щирого бажання бути вдячною, бути тою, що бачить добре і радісне, бути тою, хто творить те добре і радісне. Це кожен день така боротьба того, що треба робити зараз і того, що нічого не хочеться робити, бо ж що може мати зміст. Вдається так мало-мало, малих негараздів і більших проблем, розпадів, смутків і причин для сліз більше. Все, що болить, начебто таке явно присутнє і справжнє, все, що викликає усмішку - щось підло намагається подати як тимчасове, випадкове і неприсутнє.
Добрі новини тонуть у лавинах погрозливих, сумних. А не даймося! Господи, почуй наші молитви і зверни увагу на нашу пам'ять про добре. Хай це буде нашими дитячими кроками просто в напрямку до Тебе.
Пропоную ділитися добрими новинами. Де завгодно, в якому завгодно форматі, з періодичністю якомога частіше, але ми не для цифр, не для статистики. Насамперед просто зауважити добре, запам'ятати і передати комусь помічене.
Моя подруга нині розповідала жахіття і сама з сумом казала, що звикає до них, що вони вже навіть не вражають так як би вражали рік чи півроку тому. А я знаю, що людській природі противне зло. Можливо й уява може пристосуватися до нього, але ні за що докінця не сприйме його як частину себе. Нагадуймо собі, своїм дорогим, знайомим чиї ми діти.
Маленькі добрі новини - це та ж сіль.