щастя
Щастя є і тоді, коли дзвонить мама і зі стурбованим, трохи сумним голосом каже, що як побачусь з татом, то щоб постаралася його підбадьорити і щось радісне сказати. Приїздить тато - веселий і ми недовго, але на всю душу розповідаємо про якісь побутові новини і часом трохи мовчимо, але в радості. Я придивляюся, прислухаюся, ну, де ж те, в чому його треба підбадьорити... Прощаємося, і вже перед виходом тато обертається, його голос стає трошки сумнішим і просить, щоб я, коли говоритиму з мамою, постаралася її підбадьорити і щось радісне сказати. Звичайно, саме так я і роблю. Але в мене в голові оце довге розуміння, що це щастя: оці батьки, їхня турбота одне про одного, така їхня звичайна (як мені довго здавалося) і як в нікого іншого любов між ними.