Христос рождається! І знов рождається, і знов...
На тому дуже наголошує наш отець Валерій. Так чи інакше, ця його фраза про те, що Різдво - це щоденна, акщо не щохвилинна подія, проскакує в кожній його промові чи проповіді, особливо тепер...
О так! Він відродився в мому серці перед Різдвом, коли я точно знала як хочу відкинути те, що мене гнітить і попросити Його знов спуститися до мене. А потім була робота - така вся благословенна. Смішно було б, якби в такий час хтось старався пручатися Благодаті і зі всіх сил на словах і в справах відсахуватися, мовляв, та не треба мені, не треба. Здається, природно... Вечірня перед Різдвом... я не з батьками і це, либонь, єдиний натяк на смуток, бо радості Богу, що ось-ось приходить, немає меж. Кожен псаломчик, тропар, слова священика і відповідь хору піднімає мене по міліметру в повітря, але я міцно тримаю тяжкий молитвослов і він не дає мені натворити казусів отак перед православним народом, зате мускули обличчя все видають...так Різдво вже тут. Цьогоріч в нашій церкві лунала гарнюща Вечірня. Соромно від уваги, яку Бог так ласкаво зсилає, знаючи як я люблю чистий спів по гласах, голосний, співи, яких ніхто ніколи не запам'ятає, бо в ноти ніколи заглядати і справді, Літургія ж не концерт :) Я вперше перед Різдвом у церкві. Ще одна мрія, що справдилася. Мрія, про яку могла забути я, але аж ніяк не Він. Обличчя, яких бувало боялася, бо знала, були ,нарешті ,обличчями родини, яку любиш і перед якою маєш відповідальність, що вміє кріпити любов.
Далі мороз, я біжу, підстрибую, заскакую в маршрутку і ми їдемо далеко до оселі, яка мені стає домом на Різдво. Пані Марія, пан Леонід, Христинка і Анюська обійняли мене затишком Святої Вечері. Все строго пісне і через молитву багате. Все зовсім не так, як зазвичай і саме так, як би хотілося.
А на Різдво!!!! Літургія, колядки, багато-багато колядок, вертеп дитячий, вертеп наш! Нарешті я маршрутці і в метро поводжуся не так як звично, я горланю першим голосом колядки. Яка там сором'язливість, за що? Кричати, пищати, співати в три голоси, що наш Бог народився. Чуєте? ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Так-так, панове пасажири, ми співаємо колядки, а ви думали, ми за це гроші збиратимемо? Кумедні. Так, пане водію маршрутки, ми справно оплачуємо проїзд і колядуємо Вам, і кожному, хто має щастя трапитися на шляху нашого вертепу :) Мені радісно, мені дивно, і мене зовсім-зовсім не болить горло.
Ми співаємо колядки в оселях наших друзів, по 50 разів, на всі мобільні номери наших друзів, нам так добре і майже зовсім тепло, з нами попереду паперова Різдвяна зірка.
Увечері приходжу додому, залишилася тільки кутя. А всюди решта тільки спогади, тільки радість за нині, за завтра, за постійне Різдво...
О так! Він відродився в мому серці перед Різдвом, коли я точно знала як хочу відкинути те, що мене гнітить і попросити Його знов спуститися до мене. А потім була робота - така вся благословенна. Смішно було б, якби в такий час хтось старався пручатися Благодаті і зі всіх сил на словах і в справах відсахуватися, мовляв, та не треба мені, не треба. Здається, природно... Вечірня перед Різдвом... я не з батьками і це, либонь, єдиний натяк на смуток, бо радості Богу, що ось-ось приходить, немає меж. Кожен псаломчик, тропар, слова священика і відповідь хору піднімає мене по міліметру в повітря, але я міцно тримаю тяжкий молитвослов і він не дає мені натворити казусів отак перед православним народом, зате мускули обличчя все видають...так Різдво вже тут. Цьогоріч в нашій церкві лунала гарнюща Вечірня. Соромно від уваги, яку Бог так ласкаво зсилає, знаючи як я люблю чистий спів по гласах, голосний, співи, яких ніхто ніколи не запам'ятає, бо в ноти ніколи заглядати і справді, Літургія ж не концерт :) Я вперше перед Різдвом у церкві. Ще одна мрія, що справдилася. Мрія, про яку могла забути я, але аж ніяк не Він. Обличчя, яких бувало боялася, бо знала, були ,нарешті ,обличчями родини, яку любиш і перед якою маєш відповідальність, що вміє кріпити любов.
Далі мороз, я біжу, підстрибую, заскакую в маршрутку і ми їдемо далеко до оселі, яка мені стає домом на Різдво. Пані Марія, пан Леонід, Христинка і Анюська обійняли мене затишком Святої Вечері. Все строго пісне і через молитву багате. Все зовсім не так, як зазвичай і саме так, як би хотілося.
А на Різдво!!!! Літургія, колядки, багато-багато колядок, вертеп дитячий, вертеп наш! Нарешті я маршрутці і в метро поводжуся не так як звично, я горланю першим голосом колядки. Яка там сором'язливість, за що? Кричати, пищати, співати в три голоси, що наш Бог народився. Чуєте? ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Так-так, панове пасажири, ми співаємо колядки, а ви думали, ми за це гроші збиратимемо? Кумедні. Так, пане водію маршрутки, ми справно оплачуємо проїзд і колядуємо Вам, і кожному, хто має щастя трапитися на шляху нашого вертепу :) Мені радісно, мені дивно, і мене зовсім-зовсім не болить горло.
Ми співаємо колядки в оселях наших друзів, по 50 разів, на всі мобільні номери наших друзів, нам так добре і майже зовсім тепло, з нами попереду паперова Різдвяна зірка.
Увечері приходжу додому, залишилася тільки кутя. А всюди решта тільки спогади, тільки радість за нині, за завтра, за постійне Різдво...