Сон Анни
"Лежала у реанімації і, як там буває, нічого крім стелі не бачиш, то силишся спати. Наснився мені там сон: темнота-пустота от як та посеред якої Бог створив наш світ і тільки посередині своїть світла постать, але така малесенька і худенька. Прокинулася і прошу в Бога, щоб пояснив мені що б мав значити той сон, хто та постать, чому мала. Коли наступного разу заснула, то почула голос, який запитав чи хочу знати хто ця постать і чому така худенька. І голос сказав, що то - моя любов."
Не знаю чи від цього очі бабусі - пані Анни такі добрі, такі сповнені тепла, хоч вона просто ще одна людина на вулиці.
Є в К.С.Льюїса такий твір "Поки ми облич не набули". Це ніби також про те, що обличчя - сутність людини сповнюється, складається в цілісність, є тільки, коли людина хоч трохи здогадується що таке активне дієслово "любов".
Не знаю чи від цього очі бабусі - пані Анни такі добрі, такі сповнені тепла, хоч вона просто ще одна людина на вулиці.
Є в К.С.Льюїса такий твір "Поки ми облич не набули". Це ніби також про те, що обличчя - сутність людини сповнюється, складається в цілісність, є тільки, коли людина хоч трохи здогадується що таке активне дієслово "любов".