Притча про справжню радість
Він же (брат Леонард) розповів, як одного разу неподалік від Санта Марії Ангелів блаженний Франциск підозвав брата Лева й каже йому:
- Брате Леве, пиши!
Той відповідає:
- Кажи, я готовий.
- Пиши, - каже той, - що таке справжня радість.
- Ось приходить до нас гонець і оголошує, що всі вчені богослови Парижа вступили до нашого братства. Пиши: не в цьому справжня радість.
І якщо вступлять до нашого братства всі прелати з-поза Альп, архієпископи і єпископи, і не лише вони, але й сам Король Французький і Сам Король Британський; пиши: не в цьому справжня радість.
І якщо прийде до тебе звістка, що браття мої вирушили до невірних і всіх до одного навернули до істинної віри або що мені послана від Бога така благодать, що я недужих зцілюю і творю великі чудеса; все ж, кажу тобі: у всьому цьому немає справжньої радості.
- Але у чому ж справжня радість?
Ось, пізно вночі повертаюсь я з Перуджі та прихожу сюди, а зима непогідна і така стужа, що вода замерзає і висить бурульками до подолу сорочки, і колотять вони мене по ногах без кінця, так що кров точиться з ран. І ось, попомерзнувши, весь в бруді і в льоді, підходжу до воріт, і довго, довго стукаю і кличу. Нарешті, виходить хтось із братів і питає:
- Хто там?
Я відповідаю:
- Брат Франциск.
І він каже:
- Йди звідси, не час швендяти, не пущу.
А я не відступаю, стукаю, і тоді інший брат відповідає:
- Йди звідси, ти ж неук і простак. Можеш до нас більше не приходити: ми вже такі, що не маємо в тобі потреби!
А я не відходжу від воріт і знову прошу:
- Христа ради прийміть мене на одну ніч!
Він відповідає:
- І не думай! Йди собі в притулок до хрестоносців, там і проси.
Так ось, якщо в мені зайдеться терпіння, і я усе це мене не збентежить, ось, кажу тобі, в цьому й полягає істинна радість, і в цьому істинна праведність і спасіння душі.