Чомусь... казка про Снігову королеву
Поки не забула ранкових морозяних думок:
В казці "Снігова королева" в око Каю потрапила не скалка - то в його душу заліз гріх.
"Мене щось кольнуло в серце, і щось упало в око!" - якось одразу відчувається, коли щось дуже не так, і світосприйняття від найменшого вчиненого прогріху змінюється. "Біль уже минув, але скалки залишилися" .
І чим довше гріх перебував, тим більше загрубівав Кай, тим більше від нього віддалялася власна воля. Замерзлий стан спричинився байдужістю і страхом.
А Герда - совість. Вона-то одразу зауважила зміну і побігла на поміч. Кілька років забувалася в рожевих квітучих мріях, стояла перед привидами минулого, перед страхом невідомого, щоразу нехотячи віддаляла безпосередню зустріч зі свідомістю.
Не пригадую зараз чи знала Герда про те, що причиною всьому скалка. Але "Тоді Герда заплакала, її гарячі сльози впали йому на груди, пройшли в саме серце, розтопили крижану кору і розтопили скалку чарівного дзеркала." Отже, совість значно скоріше, ніж свідомість проходить шлях до потреби прощення і розгрішення. Поки би вона Каю розповідала про те, чому вжливо витягти скалку і що воно таке...
"Але, коли Кай і Герда увійшли в низенькі двері, вони помітили, що за цей час встигли стати дорослими людьми." От що цікаво: поки вони блукали (Кай в холодному пустинному замку самотності і байдужості, а Герда в дорозі - сумнівах і пошуках), залишалися дітьми. Не гріх змусив когось із них подорослішати , а як раз процес усвідомлення потреби прощення, саме каяття і вибачення, зрештою.
"Бач, бродяга! - сказала розбійниця Каєві.- Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігали на край світу!"
.... хотіла б я знати.... чого мушу бути шуканою аж на краю світу...
В казці "Снігова королева" в око Каю потрапила не скалка - то в його душу заліз гріх.
"Мене щось кольнуло в серце, і щось упало в око!" - якось одразу відчувається, коли щось дуже не так, і світосприйняття від найменшого вчиненого прогріху змінюється. "Біль уже минув, але скалки залишилися" .
І чим довше гріх перебував, тим більше загрубівав Кай, тим більше від нього віддалялася власна воля. Замерзлий стан спричинився байдужістю і страхом.
А Герда - совість. Вона-то одразу зауважила зміну і побігла на поміч. Кілька років забувалася в рожевих квітучих мріях, стояла перед привидами минулого, перед страхом невідомого, щоразу нехотячи віддаляла безпосередню зустріч зі свідомістю.
Не пригадую зараз чи знала Герда про те, що причиною всьому скалка. Але "Тоді Герда заплакала, її гарячі сльози впали йому на груди, пройшли в саме серце, розтопили крижану кору і розтопили скалку чарівного дзеркала." Отже, совість значно скоріше, ніж свідомість проходить шлях до потреби прощення і розгрішення. Поки би вона Каю розповідала про те, чому вжливо витягти скалку і що воно таке...
"Але, коли Кай і Герда увійшли в низенькі двері, вони помітили, що за цей час встигли стати дорослими людьми." От що цікаво: поки вони блукали (Кай в холодному пустинному замку самотності і байдужості, а Герда в дорозі - сумнівах і пошуках), залишалися дітьми. Не гріх змусив когось із них подорослішати , а як раз процес усвідомлення потреби прощення, саме каяття і вибачення, зрештою.
"Бач, бродяга! - сказала розбійниця Каєві.- Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігали на край світу!"
.... хотіла б я знати.... чого мушу бути шуканою аж на краю світу...