Вживаюся
Навчання в Литві вимагало зміни способу життя. Та й досі вимагає. Але зараз я трохи оклигала від тих змін, які були непередбачені мною напочатку.
А неочікувала я того, що щодня мені доведеться бачитися і кооперувати з собою самою. А я, як виявилося, тут, трохи не та, що там - в Україні. Справа в тому, що в Києві останні роки таки налагодили певний порядок речей, певний список людей, серед яких я була і яких бачила. Це все настільки формувало мене, мою діяльність і мої думки, що деякі речі звелись до автоматизму і я мало зауважувала свою реакцію на них і реакцію сторонніх людей. Тут же кожен день наче я вперше прийшла на Божий світ. Треба було бачити очі дівчини- француженки, яка дивилася як я їм звичайний домашній сир з варенням. Вона не могла повірити, що такий сир можна їсти. Кожен день перед виходом на кухню доводиться думати як ти вдягнений, щоб не перестрашити якогось іноземного студента. Треба просто таки охороняти своє кухонне начиння (перець і покришка з кастрюлі в нас вже пропали.думаю незворотно) і щодня пам'ятати, що Бог казав любити ближнього, а значить не нервуватися, коли він ділиться з собою моїми припасами :)
Купу речей, які мені цілком природні, переглядаються і в них мало знаходять нормального і невимушеного. Я вже теж починаю переконуватися, що я трохи дивна і дивуюся, як я раніше спокійно жила. Думаю, брат робив мені надто багато поступок. Інколи доводиться всі сили зібрати в кулак і думати про те, як можна щось виправити, а не кинутися на себе з поглинаючими докорами. І ще, недоторканість, яку дає закордон, на щастя переривається листами, звістками від друзів і сім'ї, які нагадують, що я не за хмарами. Добре, що є реальне.
А неочікувала я того, що щодня мені доведеться бачитися і кооперувати з собою самою. А я, як виявилося, тут, трохи не та, що там - в Україні. Справа в тому, що в Києві останні роки таки налагодили певний порядок речей, певний список людей, серед яких я була і яких бачила. Це все настільки формувало мене, мою діяльність і мої думки, що деякі речі звелись до автоматизму і я мало зауважувала свою реакцію на них і реакцію сторонніх людей. Тут же кожен день наче я вперше прийшла на Божий світ. Треба було бачити очі дівчини- француженки, яка дивилася як я їм звичайний домашній сир з варенням. Вона не могла повірити, що такий сир можна їсти. Кожен день перед виходом на кухню доводиться думати як ти вдягнений, щоб не перестрашити якогось іноземного студента. Треба просто таки охороняти своє кухонне начиння (перець і покришка з кастрюлі в нас вже пропали.думаю незворотно) і щодня пам'ятати, що Бог казав любити ближнього, а значить не нервуватися, коли він ділиться з собою моїми припасами :)
Купу речей, які мені цілком природні, переглядаються і в них мало знаходять нормального і невимушеного. Я вже теж починаю переконуватися, що я трохи дивна і дивуюся, як я раніше спокійно жила. Думаю, брат робив мені надто багато поступок. Інколи доводиться всі сили зібрати в кулак і думати про те, як можна щось виправити, а не кинутися на себе з поглинаючими докорами. І ще, недоторканість, яку дає закордон, на щастя переривається листами, звістками від друзів і сім'ї, які нагадують, що я не за хмарами. Добре, що є реальне.