І ще про одну націю, яка припинила існування як нація і стала бидлом
В розповідях про Голодомор мене свого часу найбільше вразила одна маленька обставина. Навіть не дуже страшна, така житєйська, така проста...
Ті українці, яким вдавалось вирватись до Білорусії - брали з собою вишитий одяг, рушники. Як пам'ять, як дорогоцінність. Помираючи від голоду, повзучи селами Білорусії, вони продавали цю вишивку за кусень хліба. Білоруси охоче купували а чи мінялись.
Оце вразило.
Не ділились хлібом, не тикали похапцем деруни чи просто варену картоплю - а вимінювали все це на дорогоцінні вишиті сорочки, вишиті рушники.
Так, я розуміла, що випадки були різними. І хтось дійсно ділився мискою каші, куснем хліба, картоплиною. А хтось ПРОДАВАВ. Оці, що продавали, запали в душу найбільше. Можливо, тому, що їх було більше. Хоча, хто може зараз вирахувати цю статистику. Але саме про масовість цього вимінювання і говорили в спогадах українці, що вижили.
... Їх було двоє в мене. Подруги, навіть сестри. Бо жили в моєму домі і мої мама з татом прийняли їх як доньок, і моїх маму з татом мої подруги любили безмежно. Коли померли мої тато, а потім мама - сказали мої подруги, ба більше, сестри, що то і в них померли батьки. І свого сина одна з них назвала Костею, в честь мого батька. А друга назвала сина просто Артемкою.
Артемка виріс, був у нас в гостях. І я була йому таким другом, як свого часу моя мама була другом його матері.
Коли в Білорусі ставались протести і білорусів пакували в автозаки, і заливали кров'ю площі, я спочатку писала своїм друзям - як ви? що ви?
- В смисле? У нас все нормально. - відповідали вони здивовано. - Ах, ты об этих... Да мы не там, конечно. Мы политикой не интересуемся.
І поступово я припинила турбуватись за них під час каральних акцій їхнього уряду. Що ж, я вже точно знала - ці на площі не вийдуть. Вони політікой нє інтєрєсуются.
А потім в нас почалась війна.
І жодного, жодного слова я не почула ні від кого з них. За вісім років жодного слова. В месенджер, в смс, та хоч як. Жодного.
Звичайно, я гадаю, вони знали, що я працюю на фронті. Звичайно, вони знали, що на фронті працюють мої діти, яких вони пам'ятали ще змалечку.
Але - жодного слова.
А потім Артьомка дав веселий пост: "Я в Москве. Кто хочет выпить кофе, приходите". Я прочитала, знизала плечима. В нас йшла Дебальцевська кампанія, я щойно вивезла поранену дитину звідти. І я натиснула на кнопочку розфренда і перестала цікавитись цим хлопчиком. Бо я просто уявила, як частина грошей, витрачених ним на каву у Москві, йде на відлиття тієї міни, уламок від якої поранив ту дівчинку й контузив мене.
Коли по наших містах і селах вдарили російські ракети та бомби, і ми вже знали точно, що літаки з бомбами злітають з аеродромів Білорусі - жодного слова я не побачила від моїх колишніх білоруських друзів. Ні в смс, ні в месенджері, ні у фейсбуці. Хоча б взнати, як ми, чи живі, що з нами. О, ні. Вони політікой нє інтєрєсуются.
Що ж, це давно було ясно. І коли поставало питання, чи увійде військо з Білорусі до нас - я всміхалась. Я точно знала, що і Костіка, названого в честь мого батька, і Артьомку, відмажуть від служіння, раптом там буде оголошено мобілізацію. Але якщо їх не відмажуть, всміхалась я - велкам, хлопчики, думала я. Наші вас з радістю вб'ють, всміхалась я.
Цього поки що не сталось, може, й не станеться - але якщо... Якщо впаде раптом на полі бою Артьомка, що прийшов в рядах окупаційної армії - я всміхнусь і скажу:
- Знаєш, Артьомка, ти не повіриш, та ти вже й не почуєш, але тебе убила куля, в яку ти вклався, коли випив тієї кави у Москві.
А його мамі, моїй колись сестрі, скажу:
- Знаєш, вас вбили оті смс, що ти так і не написала. І ота твоя нецікавість до політики.
А якщо буде вбито Костіка, названого в честь мого батька, я стену плечима і скажу:
- Що ж, білоруси самі себе убили. І це вже назавжди.
Та не переживайте ви, ніхто їх не вб'є, ні Костю, ні Артьомку. Кого-кого, а цих від фронту відмажуть, навіть коли там буде повна мобілізація. Це просто образ про мою готовність до посмішки. Моєї посмішки війни. А в мене напрацювалась люта посмішка за цю війну, безмежно люта. Бо я точно знаю - ваші вбивці поруч з вами. І рано чи пізно, але вони уб'ють вас, білоруси, скільки ви не закликайте, що політікой нє інтєрєсуєтєсь.
Ви скажете - та це окремі випадки, ну що ти.
Ви скажете - а як же ті білоруси, що воюють на нашому фронті проти росіян?
Ви скажете - а як же ті білоруси, що вже загинули за нашу країну на Майдані і на фронті?
Ви скажете - а як же патріоти Білорусі, яких замучили за виступи на їхніх площах?
А я вам відповім - ОЦЕ окремі випадки. А загалом - оні політікой нє інтєрєсуются. І це їх і приговорило.
А я вам відповім - ті літаки, що криють наші міста і села, злітають з аеродромів Білорусі. І цього вже ніколи і нічим не зміниш.
А я вам поясню, що ця країна вмерла назавжди. Вона дозволила, щоб її вбили. Тож мир її праху.
... і все ж, і все ж, я думала, що я неправа. Я все гадала, що так не можна. Не всі ж у Білорусі купували у вмираючих людей ті вишивки за кусень хліба, за картоплину.
Мабуть, не всі. Але днями я прочитала ще одну новину:
........ "Російські військові торгують у Білорусі побутовою технікою та різними цінностями, які вони награбували в українців. Продають навіть дитячі іграшки. У суботу, 2 квітня, Головне управління розвідки Міноборони повідомило, що росіяни також намагаються обміняти крадені ними долари та євро, але це їм не виходить.
За даними розвідки, у білоруському місті Наровля російські військові облаштували справжній ринок, де продають награбоване майно українців.
«В асортименті мародерського базару: пральні та посудомийні машини, холодильники, дорогоцінні прикраси, автомобілі, велосипеди, мотоцикли, посуд, килими, витвори мистецтва, дитячі іграшки, косметика. Тобто, все що росіяни здобули шляхом мародерства та грабунку мирного населення в Україні», - повідомила розвідка." ........
https://zaxid.net/rosiyski_viyskovi_vidkrili_u_bilorusi...
і я подумала - так, звісно, не всі білоруси продавали українцям кусень хліба за останнє, що ті мали. Так, більш за все, що мої колишні сестри не підуть на той ринок, аби купити пральну машинку, витягнену з мого дому. І блузки, що лишила я, бо рятувала в першу чергу зовсім інше. Може, й погребують.
АЛЕ ХТОСЬ ЖЕ КУПУЄ НА ТОМУ РИНКУ?
... а пам'ятаєте, була така країна - Бєларусь?
Була...
Не жыве Беларусь...
https://bit.ly/3JGX9pG