Про Мрію, зусилля та успіх.
"Я так давно мрію...", "Я так довго жочу...", "Я б бажала...". Скільки знайомих кожному зворотів! Сталі фрази та кліше, які вживаємо щоденно, особливо не зациклюючись над їхнім змістом. Ми завжди прагнемо до чогось, принаймі - на словах.
Слова - то велика сила, особисте бажання - то душа щодення, а мрія - то рушійна сила, яка стимулую жо руху. "Тільки вперед!", - кричить кожен з нас собі, але не всі йдуть.
Чомусь так вже у нас повелось, що всі хочуть мати все, при цьому не роблячи нічого. Ми вважаєм, що нам завжди хтось винний: політики, які "крадуть гроші і тільки на курорти їздять", викладачі, які б мали навчити добре визначати вектори чи грамотно писати диктанти, батьки, котрі б мали повністю продумати наше життя, зробивши його красивим та забезпечиним... Фактично, ми б хотіли жити у ідеальному світі створеному для нас, але не нами, насолоджуватись плодами чужої клопіткої праці... Але так не буває!
Нажаль чи нащастя, таке не трапляється у повсякденні. Природний відбір на щастя, який доводиться пройти кожному, хто хоче претендувати на більше, ніж має, не під силу уникнути нікому. Улюбленці долі складатимуть його у спрощеній формі, прості смертні "вкалуватимуть" на повну. Одна мудра дівчина якось сказала: "За 5 років можна стати з нікого непотрібної доїжджої студентки Людиною". Вона має рацію. І досвід. Її секрет - праця. Щоденна та невпинна, щира і відчайдушна навіть у чомусь, вперта і самовіддана. Вона любить те, над чим працю, даючи шанси вже іншим, молодим, креативним ттрудоголікам, які мають Мрію і хороблість до неї іти.
Інколи я запитую, щи стане тої хоробрості мені. Чи зумію пожертвувати всім лише заради Мрії, яку можу і не досягти. Щоденно засиначи у своєму великому ліжку, я думаю, тихо стогнучи у подушку. Від втоми, страху та божевілля. Таке трапояється з тими, хто щоденно має сяяти впевненістю та нелюдськими силами, забуваючи про все особисте та просте. легких шляхів не існує, запевняю. Буває успіх, буває везіння та співпадіння, але все це лише у поєднанні з титанічними зусиллями. Інакше - ніяк...
Слова - то велика сила, особисте бажання - то душа щодення, а мрія - то рушійна сила, яка стимулую жо руху. "Тільки вперед!", - кричить кожен з нас собі, але не всі йдуть.
Чомусь так вже у нас повелось, що всі хочуть мати все, при цьому не роблячи нічого. Ми вважаєм, що нам завжди хтось винний: політики, які "крадуть гроші і тільки на курорти їздять", викладачі, які б мали навчити добре визначати вектори чи грамотно писати диктанти, батьки, котрі б мали повністю продумати наше життя, зробивши його красивим та забезпечиним... Фактично, ми б хотіли жити у ідеальному світі створеному для нас, але не нами, насолоджуватись плодами чужої клопіткої праці... Але так не буває!
Нажаль чи нащастя, таке не трапляється у повсякденні. Природний відбір на щастя, який доводиться пройти кожному, хто хоче претендувати на більше, ніж має, не під силу уникнути нікому. Улюбленці долі складатимуть його у спрощеній формі, прості смертні "вкалуватимуть" на повну. Одна мудра дівчина якось сказала: "За 5 років можна стати з нікого непотрібної доїжджої студентки Людиною". Вона має рацію. І досвід. Її секрет - праця. Щоденна та невпинна, щира і відчайдушна навіть у чомусь, вперта і самовіддана. Вона любить те, над чим працю, даючи шанси вже іншим, молодим, креативним ттрудоголікам, які мають Мрію і хороблість до неї іти.
Інколи я запитую, щи стане тої хоробрості мені. Чи зумію пожертвувати всім лише заради Мрії, яку можу і не досягти. Щоденно засиначи у своєму великому ліжку, я думаю, тихо стогнучи у подушку. Від втоми, страху та божевілля. Таке трапояється з тими, хто щоденно має сяяти впевненістю та нелюдськими силами, забуваючи про все особисте та просте. легких шляхів не існує, запевняю. Буває успіх, буває везіння та співпадіння, але все це лише у поєднанні з титанічними зусиллями. Інакше - ніяк...