ціна
Після перемоги мені буде важко відчувати радість. За непевну ще відставку Януковича, конституцію 2004 року і шанс докорінних змін (не більше, ніж шанс!) українці вже, наперед, заплатили величезну ціну. Заплатили її ті, хто впав під кулями, і ті, хто, незважаючи на парад смертей перед своїми очима, стояв в обороні Майдану.
Тетяна Монтян називає дії українців "бикуванням без ресурсу". (Це ім'я бісить багатьох моїх друзів, але я вважаю, що дослухатися варто не тільки до тих людей, з якими ти повністю згоден.) Справді, надії перемогти владу впевнено і безкровно - інституційно, як закликає Тетяна - не було ніякої. Народ розуміє це. Так само розуміє народ, що програЄ у грубій силі, яка дозволила б перемогти з мінімальними втратами. Тим не менше, українці пішли на конфлікт, нарощуючи його інтенсивність, ідучи на нові й нові жертви, з одним-єдиним визначальним і вирішальним аргументом: В ЯКИЙСЬ МОМЕНТ У ВЛАДИ ПОВИННІ СПРАЦЮВАТИ ГАЛЬМА. В якийсь момент в бандючій голові спрацює генетичний запобіжник, коли воно каже собі: ні, це вже повний піздєц, це вже за межею.
Така ситуація описана в теорії ігор - це класична "гра в боягуза", "the chicken game". Два автомобілі таранять один одного; той, хто зверне першим, оголошується боягузом. Але якщо не зверне ніхто, обоє учасників втрачають значно більше. Автомобіль в цій грі не має достатньо "ресурсу", щоб "бикувати", тому що зіткнення неминуче призводить до максимального програшу. Тим не менше, це єдиний - ризикований - спосіб примусити супротивника звернути з дороги. Альтернативою є довгі роки стояння на узбіччі.
Влада зціпивши зуби атакувала, сподіваючись, що народ не витримає скаженого силового наступу і піде з Майдану під тиском снайперів і беркутят. І усе-таки гальма почали працювати першими в янучар. На позначці в 100 життів.
Вічна пам'ять героям - хоч зараз і невідомо, до чого все іде, але розуміймо, що ми вже куплені дорого.
Тетяна Монтян називає дії українців "бикуванням без ресурсу". (Це ім'я бісить багатьох моїх друзів, але я вважаю, що дослухатися варто не тільки до тих людей, з якими ти повністю згоден.) Справді, надії перемогти владу впевнено і безкровно - інституційно, як закликає Тетяна - не було ніякої. Народ розуміє це. Так само розуміє народ, що програЄ у грубій силі, яка дозволила б перемогти з мінімальними втратами. Тим не менше, українці пішли на конфлікт, нарощуючи його інтенсивність, ідучи на нові й нові жертви, з одним-єдиним визначальним і вирішальним аргументом: В ЯКИЙСЬ МОМЕНТ У ВЛАДИ ПОВИННІ СПРАЦЮВАТИ ГАЛЬМА. В якийсь момент в бандючій голові спрацює генетичний запобіжник, коли воно каже собі: ні, це вже повний піздєц, це вже за межею.
Така ситуація описана в теорії ігор - це класична "гра в боягуза", "the chicken game". Два автомобілі таранять один одного; той, хто зверне першим, оголошується боягузом. Але якщо не зверне ніхто, обоє учасників втрачають значно більше. Автомобіль в цій грі не має достатньо "ресурсу", щоб "бикувати", тому що зіткнення неминуче призводить до максимального програшу. Тим не менше, це єдиний - ризикований - спосіб примусити супротивника звернути з дороги. Альтернативою є довгі роки стояння на узбіччі.
Влада зціпивши зуби атакувала, сподіваючись, що народ не витримає скаженого силового наступу і піде з Майдану під тиском снайперів і беркутят. І усе-таки гальма почали працювати першими в янучар. На позначці в 100 життів.
Вічна пам'ять героям - хоч зараз і невідомо, до чого все іде, але розуміймо, що ми вже куплені дорого.