Козацького роду
Революція, несподівано, змусила мене подивитися на самого себе по-іншому. Так, я активіст з 2000 року, я волонтерив в різних організаціях і рухах, робив власні події та кампанії, писав розумні тексти, переконував людей, агітував, клеїв листівки, кричав у матюгальник, водив колони. Десь в глибині душі, очевидно, вважав себе таким свідомим громадянином, що перебуває в авангарді подій. Та й останні два місяці не стояв зовсім осторонь. Але ось гахнуло двадцяте січня, і побачив я, на що пішли ті люди, які колись видавалися "байдужими". Проти цих тисяч нікому не відомих героїв, які підставляються щохвилини під тюрму, каліцтво і смерть - я Бог знає хто, я - біле гусятко, а ніякий не активіст і не революціонер. Либонь, десь є і моя крапля в тому океані, в кожного своя роль. Але, як той російський журналіст, я зараз не просто поважаю тих, хто на передньому краї, за гратами чи в лікарні, - я перед ними схиляюся.