(no subject)
Я много раз слышал от самых разных людей, что если протестующих несколько сотен, то митинг легко разгоняют, если протестующих сотни тысяч, то власть пугается разгонять, если протестующих миллион - власть сменяется. Ну и ничего подобного! Вот в центре Киева в неделю назад был, говорят, миллион, но власть не сменилась. А в 2004 году сменилась в течение недели, хотя народу на майдане было меньше.
Я теж після помаранчевої революції вважав, що "мільйон на вулицях Києва міняє владу за тиждень". Але тепер розумію, що влада міняється лиш тоді, коли державний апарат - особливо апарат силового примусу - перестає виконувати накази верхівки. Це ключовий момент ненасильницької революції, який робить її можливою. Міліціонери в масі відмовляються затримувати активіста, судді в масі відпускають мітингувальників за відсутністю складу злочину, прокурори в масі переключаються на розслідування злочинів діючих посадових осіб. Клерки в міністерствах та держустановах пачками не з'являються на робочому місці або саботують виконання інструкцій. З цього моменту злочинний режим стає колекцією безпомічних дідусів. Це підсвідомо розуміє більшість громадян - саме тому з таким запалом репостилися фейкові повідомлення, що якийсь-там підрозділ спецназу перейшов на наш бік. І при всій моїй гарячій нелюбові до Тимошенко її пропозиція про переговори опозиційної верхівки з офіцерами силових структур було найреальнішим, що я почув з революційної сцени.
Армію, мабуть, не треба особливо переконувати, та й цьоць з управлінь - також. Однак передумов переходу міліції на бік протестувальників немає ніяких. А саме міліція зараз є фундаментальним джерелом реальної влади регіоналів. Довгими роками в міліції тривала "зворотня селекція", внаслідок якої склад органів правопорядку якісно відповідає складу партії Регіонів. "Правоохоронців" не просто влаштовує те, як воно є сьогодні. Вони пам'ятають грузинський досвід і розуміють, що може відбутися з особовим складом після приходу до влади рішучих реформаторів. Навіть незважаючи на те, що у нас немає рішучих реформаторів. Те саме стосується інших двох компонентів репресивної команди Януковича - суддів і прокурорів. В них немає жодної мотивації переходити на бік народу.
Для чого тоді стояти на майдані, підсилювати громадянські структури? Не тільки тому, що зі зникненням Майдану "кожному фрукту прийде свій срок". Але й для того, щоб, коли станеться диво, українці були до нього готові.
Я теж після помаранчевої революції вважав, що "мільйон на вулицях Києва міняє владу за тиждень". Але тепер розумію, що влада міняється лиш тоді, коли державний апарат - особливо апарат силового примусу - перестає виконувати накази верхівки. Це ключовий момент ненасильницької революції, який робить її можливою. Міліціонери в масі відмовляються затримувати активіста, судді в масі відпускають мітингувальників за відсутністю складу злочину, прокурори в масі переключаються на розслідування злочинів діючих посадових осіб. Клерки в міністерствах та держустановах пачками не з'являються на робочому місці або саботують виконання інструкцій. З цього моменту злочинний режим стає колекцією безпомічних дідусів. Це підсвідомо розуміє більшість громадян - саме тому з таким запалом репостилися фейкові повідомлення, що якийсь-там підрозділ спецназу перейшов на наш бік. І при всій моїй гарячій нелюбові до Тимошенко її пропозиція про переговори опозиційної верхівки з офіцерами силових структур було найреальнішим, що я почув з революційної сцени.
Армію, мабуть, не треба особливо переконувати, та й цьоць з управлінь - також. Однак передумов переходу міліції на бік протестувальників немає ніяких. А саме міліція зараз є фундаментальним джерелом реальної влади регіоналів. Довгими роками в міліції тривала "зворотня селекція", внаслідок якої склад органів правопорядку якісно відповідає складу партії Регіонів. "Правоохоронців" не просто влаштовує те, як воно є сьогодні. Вони пам'ятають грузинський досвід і розуміють, що може відбутися з особовим складом після приходу до влади рішучих реформаторів. Навіть незважаючи на те, що у нас немає рішучих реформаторів. Те саме стосується інших двох компонентів репресивної команди Януковича - суддів і прокурорів. В них немає жодної мотивації переходити на бік народу.
Для чого тоді стояти на майдані, підсилювати громадянські структури? Не тільки тому, що зі зникненням Майдану "кожному фрукту прийде свій срок". Але й для того, щоб, коли станеться диво, українці були до нього готові.