(no subject)
Для громадян, які вбачають в скасуванні політреформи якийсь реальний зміст, перерозподіл справжньої відповідальності чи взагалі щось для себе важливе, дозволю собі процитувати ще раз Кіріла Рогова.
"В целом, режим мягких правовых ограничений - это такой режим, когда правила (писаное право) существуют не столько для того, чтобы они соблюдались, но скорее для того, чтобы они нарушались. Неверно было бы сказать, что в такой системе правила не работают; они именно работают, но работают специфическим образом.
Писаные правила создаются здесь для того, чтобы их можно было и имело смысл нарушать. У каждого уровня власти есть право выдавать разрешение на нарушение определенных правил. Возникают три этажа системы: те, кто торгуется за право на нарушение правил (субъекты санкционированного/несанкционированного правонарушения), те, кто выдает права на нарушение тех или иных правил (исполнительский уровень) и те, кто контролирует изменения правил нарушения правил и таким образом контролирует и тех, кто правила нарушает, и тех, кто выдает права на нарушение правил (политический уровень)."
Політичний рівень змінив правила порушення правил. Більше нічого не відбулося. Нічого принципово не змінилося. Мені навіть важко зрозуміти, для чого їм це знадобилося, адже їхні фактичні повноваження практично безмежні, фактична відповідальність нульова, а здатність пристосовувати законні чи підзаконні норми чи нехтувати ними - повна. Аналізувати дану подію з погляду конституційного права, балансу гілок влади, відповідальності сторін і т.п. - можна виключно теоретично, академічно. Приблизно так само, як шахову партію на папері при повній відсутності навіть натяку на шахівницю.
Це все не має ніякого значення, конституція не має значення. В Україні для кожного окремо взятого індивідуума пріорітет актів, якими він керується, вишиковується в строго зворотньому порядку. Для паспортистки в жеку найбільший пріорітет має наказ начальника ЖЕКу, потім постанова виконкому місцевої ради, потім вже якісь закони, і лиш в останню чергу конституція. Для бройлера з беркута найбільший пріорітет має наказ його безпосереднього командира, тому що він джерело реальних люлєй чи ніштяків, а не конституція. Українська конституція це фікція, нею не керується взагалі ніхто, вона живе виключно на плакатах нечисленних активістів на нечисленних пікетах. Продовжуючи аналогію, статус конституції в Україні дорівнює статусу розпорядження старшого клерка в офісі якого-небудь Богом забутого муніципалітету на задвірках країни першого світу. Вона остання в списку.
Я сказав вище, на теоретичному рівні обговорювати скасування політреформи - важливо. Використовуючи умовний спосіб: от якби це все мало реальне значення, тоді було б краще чи гірше. Але тих, хто надає реальне, практичне значення цій події в даній конкретній Україні, черкає гірке прозріння. В Україні диктатура не документів та процедур, а волі конкретних людей на конкретних місцях.
Імхо, звичайно.
"В целом, режим мягких правовых ограничений - это такой режим, когда правила (писаное право) существуют не столько для того, чтобы они соблюдались, но скорее для того, чтобы они нарушались. Неверно было бы сказать, что в такой системе правила не работают; они именно работают, но работают специфическим образом.
Писаные правила создаются здесь для того, чтобы их можно было и имело смысл нарушать. У каждого уровня власти есть право выдавать разрешение на нарушение определенных правил. Возникают три этажа системы: те, кто торгуется за право на нарушение правил (субъекты санкционированного/несанкционированного правонарушения), те, кто выдает права на нарушение тех или иных правил (исполнительский уровень) и те, кто контролирует изменения правил нарушения правил и таким образом контролирует и тех, кто правила нарушает, и тех, кто выдает права на нарушение правил (политический уровень)."
Політичний рівень змінив правила порушення правил. Більше нічого не відбулося. Нічого принципово не змінилося. Мені навіть важко зрозуміти, для чого їм це знадобилося, адже їхні фактичні повноваження практично безмежні, фактична відповідальність нульова, а здатність пристосовувати законні чи підзаконні норми чи нехтувати ними - повна. Аналізувати дану подію з погляду конституційного права, балансу гілок влади, відповідальності сторін і т.п. - можна виключно теоретично, академічно. Приблизно так само, як шахову партію на папері при повній відсутності навіть натяку на шахівницю.
Це все не має ніякого значення, конституція не має значення. В Україні для кожного окремо взятого індивідуума пріорітет актів, якими він керується, вишиковується в строго зворотньому порядку. Для паспортистки в жеку найбільший пріорітет має наказ начальника ЖЕКу, потім постанова виконкому місцевої ради, потім вже якісь закони, і лиш в останню чергу конституція. Для бройлера з беркута найбільший пріорітет має наказ його безпосереднього командира, тому що він джерело реальних люлєй чи ніштяків, а не конституція. Українська конституція це фікція, нею не керується взагалі ніхто, вона живе виключно на плакатах нечисленних активістів на нечисленних пікетах. Продовжуючи аналогію, статус конституції в Україні дорівнює статусу розпорядження старшого клерка в офісі якого-небудь Богом забутого муніципалітету на задвірках країни першого світу. Вона остання в списку.
Я сказав вище, на теоретичному рівні обговорювати скасування політреформи - важливо. Використовуючи умовний спосіб: от якби це все мало реальне значення, тоді було б краще чи гірше. Але тих, хто надає реальне, практичне значення цій події в даній конкретній Україні, черкає гірке прозріння. В Україні диктатура не документів та процедур, а волі конкретних людей на конкретних місцях.
Імхо, звичайно.