Про гіпер-матеріалізм
В своєму розумовому пошуку кореневих причин загнивання України я постійно відчуваю брак гуманітарної освіти і кількості прочитаних книжок по темі. Однак, буду пробувати далі.
Минулого разу я докопався до одної з кореневих причин - гіпер-індивідуалізму. Другою такою причиною є гіпер-матеріалізм. Гіпер-матеріалізм - це коли в системі цінностей та мотивацій гроші та матеріальний достаток займають не просто перше місце, а домінують з величезним відривом та відіграють абсолютно визначальну роль.
Треба бути реалістом і бачити, що всі практично всі сучасні суспільства є матеріалістичними. Згідно піраміди Маслоу, а також звичайного здорового глузду, людина не може приступити до задоволення вищих потреб, таких як потреба самоактуалізації, якщо вона банально хоче жерти. Кожна нормальна і свідома людина заробляє гроші і намагається покращити свій побут. Однак, завжди наступає певний рівень матеріального достатку, коли поведінка починає визначатися нематеріальними факторами. Врешті поведінка починає регулюватися бажанням творчості, благодійності, потягом до наукових/спортивних/технічних/духовних звершень, пізнання світу, абстрактної справедливості чи загалом до задоволень, не пов"язаних напряму з грошима.
Це - фактори, які є ключовими для розвитку красивої, ефективної цивілізації.
Я незгоден з тезою, що комерційний визиск є головним рушієм розвитку людства. Він є одним з важливих важелів, але не єдииним. Звичайно, промислова та науково-технічна революція зобов"язана, з одного боку, бажанням виробників удосконалити виробництво, здобути конкурентну перевагу і заробити більше бабла. Але, з іншого боку, завжди були фанатичні науковці, які, відмовляючись від радощів світу, самовіддано шукали нові закономірності природи, на основі яких пізніше комерція зможе побудувати свій прибутковий об"єкт. Завжди були фанатичні письменники та мислителі, праці яких призводили до революцій в головах людей і робили світ кращим, але які помирали в бідності. Та й в останні десятиліття багато програмних продуктів, які є без перебільшення системотворчими для функціонування комп"ютерних систем, творилися ентузіастами і залишаються безкоштовними. Чи знаєте ви, що більшість веб-серверів світу обслуговує безкоштовний пакет Apache з відкритим кодом? Світ би ніколи не зміг розвинутися до сучасного рівня, якби не вар"яти з нематеріальною мотивацією, що співпрацюють з капіталом та бізнесом.
Проблема в тому, що серед українців (чи, мабуть, мешканців колишнього СССР) цей вищий рівень мотивації наступає дуже пізно або не наступає ніколи. Більше того, нематеріальна мотивація визнається чимось дивним, ненормальним; якщо ти на цьому не заробляєш, значить ти лох. Гроші визначають майже все. В принципі, зі сказаного вище легко побачити, якою є доля суспільства з такою установкою.
Якщо піраміду Маслоу для матеріалізму та гіперматеріалізму спростити і намалювати у вигляді графіка, то їх можна порівняти.
Це матеріалізм. Як тільки задовольняються базові потреби людини в їжі та житлі, роль нематеріалістичної мотивації починає поволі зростати (хоч ніколи не випереджує матеріалістичну).
Це гіперматеріалізм. В будь-який момент часу переважна більшість зусиль спрямовується на збагачення. Лиш в кінці свого життєвого шляху олігарх, сидячи на сотнях мільйонів, інколи здатний купити в школу 20 комп"ютерів, побудувати церкву чи звести пацаватий "арт-центр".
Така суспілька система цінностей містить ряд цікавих особливостей. По-перше, вона стабільна. Незважаючи на те, що гіперматеріалізм є цивілізаційним тупиком, він буде процвітати в ряді держав, тому що цей ряд держав не є усією цивілізацією. Блага, що генеруються завдяки нематеріальним мотиваціям інших людей, вільно доступні з-за кордону. Мешканець гіперматеріалістичної держави ніколи не засмутиться тим фактом, що якісний дорогий автомобіль містить в собі величезний кусень роботи інженерів-фанатів, у яких в голові була мета створити класну, технологічну річ, а вже в другу чергу отримати за це від автомобільної компанії файний гонорар. Його не бентежить, що в тут немає умов для існування й успішного функціонування таких людей і таких виробництв. Він піде в магазин і купить японську чи німецьку машину; вона буде підкреслювати його український статус, і йому ніколи не буде дивно з цього контрасту.
Інші цікаві особливості підказує стаття "Налог на родину" Дмітрія Губіна. Наприклад, те, що гіперматеріалізм стає де-факто національною ідеєю країни. "Национальная идея, объединяющая в сегодняшней России абсолютное большинство населения, звучит так: "Деньги - самое главное. Они решают все". И эта идея цементирует общество как по социальной вертикали (от царя до бомжа), так и по возрастной. Последнее вообще совершеннейшая фантастика: в России вот уже второй десяток лет как исчез идейный конфликт отцов и детей. Идеалы вступающего в жизнь поколения (обычно революционного) и старшего поколения (обычно консервативного) ныне совпадают до смешного. Крутая тачка. Модные шмотки. Упакованная квартира. Дорогой дом. А конфликт если и возникает, то из-за способов достижения идеала: "Ты чо, мам, дура? Хочешь, чтобы я в нищете жила, как ты?!"
По-третє, мешканцями гіперматеріалістичних держав помилково здається, що гіперматеріалізм є основою устрою всього світу. "Но даже это еще не так страшно, как абсолютная - и опять же сверху донизу существующая - уверенность, что этот идеал разделяют Европа и США, то есть самые экономические развитые страны. Это русская фантазия продолжает сочинять мифы сродни мифам советских стиляг, напридумывавших себе, что такие же стиляги "хиляют по Броду в Нью-Йорке"."
Якщо взяти ці дві властивості - гіперіндивідуалізм та гіператеріалізм - за математичний базис, то з нього, ймовірно, і утворюється простір більшості українських тенденцій, які роблять життя в Україні можливим, однак непривабливим.
Минулого разу я докопався до одної з кореневих причин - гіпер-індивідуалізму. Другою такою причиною є гіпер-матеріалізм. Гіпер-матеріалізм - це коли в системі цінностей та мотивацій гроші та матеріальний достаток займають не просто перше місце, а домінують з величезним відривом та відіграють абсолютно визначальну роль.
Треба бути реалістом і бачити, що всі практично всі сучасні суспільства є матеріалістичними. Згідно піраміди Маслоу, а також звичайного здорового глузду, людина не може приступити до задоволення вищих потреб, таких як потреба самоактуалізації, якщо вона банально хоче жерти. Кожна нормальна і свідома людина заробляє гроші і намагається покращити свій побут. Однак, завжди наступає певний рівень матеріального достатку, коли поведінка починає визначатися нематеріальними факторами. Врешті поведінка починає регулюватися бажанням творчості, благодійності, потягом до наукових/спортивних/технічних/духовних звершень, пізнання світу, абстрактної справедливості чи загалом до задоволень, не пов"язаних напряму з грошима.
Це - фактори, які є ключовими для розвитку красивої, ефективної цивілізації.
Я незгоден з тезою, що комерційний визиск є головним рушієм розвитку людства. Він є одним з важливих важелів, але не єдииним. Звичайно, промислова та науково-технічна революція зобов"язана, з одного боку, бажанням виробників удосконалити виробництво, здобути конкурентну перевагу і заробити більше бабла. Але, з іншого боку, завжди були фанатичні науковці, які, відмовляючись від радощів світу, самовіддано шукали нові закономірності природи, на основі яких пізніше комерція зможе побудувати свій прибутковий об"єкт. Завжди були фанатичні письменники та мислителі, праці яких призводили до революцій в головах людей і робили світ кращим, але які помирали в бідності. Та й в останні десятиліття багато програмних продуктів, які є без перебільшення системотворчими для функціонування комп"ютерних систем, творилися ентузіастами і залишаються безкоштовними. Чи знаєте ви, що більшість веб-серверів світу обслуговує безкоштовний пакет Apache з відкритим кодом? Світ би ніколи не зміг розвинутися до сучасного рівня, якби не вар"яти з нематеріальною мотивацією, що співпрацюють з капіталом та бізнесом.
Проблема в тому, що серед українців (чи, мабуть, мешканців колишнього СССР) цей вищий рівень мотивації наступає дуже пізно або не наступає ніколи. Більше того, нематеріальна мотивація визнається чимось дивним, ненормальним; якщо ти на цьому не заробляєш, значить ти лох. Гроші визначають майже все. В принципі, зі сказаного вище легко побачити, якою є доля суспільства з такою установкою.
Якщо піраміду Маслоу для матеріалізму та гіперматеріалізму спростити і намалювати у вигляді графіка, то їх можна порівняти.
Це матеріалізм. Як тільки задовольняються базові потреби людини в їжі та житлі, роль нематеріалістичної мотивації починає поволі зростати (хоч ніколи не випереджує матеріалістичну).
Це гіперматеріалізм. В будь-який момент часу переважна більшість зусиль спрямовується на збагачення. Лиш в кінці свого життєвого шляху олігарх, сидячи на сотнях мільйонів, інколи здатний купити в школу 20 комп"ютерів, побудувати церкву чи звести пацаватий "арт-центр".
Така суспілька система цінностей містить ряд цікавих особливостей. По-перше, вона стабільна. Незважаючи на те, що гіперматеріалізм є цивілізаційним тупиком, він буде процвітати в ряді держав, тому що цей ряд держав не є усією цивілізацією. Блага, що генеруються завдяки нематеріальним мотиваціям інших людей, вільно доступні з-за кордону. Мешканець гіперматеріалістичної держави ніколи не засмутиться тим фактом, що якісний дорогий автомобіль містить в собі величезний кусень роботи інженерів-фанатів, у яких в голові була мета створити класну, технологічну річ, а вже в другу чергу отримати за це від автомобільної компанії файний гонорар. Його не бентежить, що в тут немає умов для існування й успішного функціонування таких людей і таких виробництв. Він піде в магазин і купить японську чи німецьку машину; вона буде підкреслювати його український статус, і йому ніколи не буде дивно з цього контрасту.
Інші цікаві особливості підказує стаття "Налог на родину" Дмітрія Губіна. Наприклад, те, що гіперматеріалізм стає де-факто національною ідеєю країни. "Национальная идея, объединяющая в сегодняшней России абсолютное большинство населения, звучит так: "Деньги - самое главное. Они решают все". И эта идея цементирует общество как по социальной вертикали (от царя до бомжа), так и по возрастной. Последнее вообще совершеннейшая фантастика: в России вот уже второй десяток лет как исчез идейный конфликт отцов и детей. Идеалы вступающего в жизнь поколения (обычно революционного) и старшего поколения (обычно консервативного) ныне совпадают до смешного. Крутая тачка. Модные шмотки. Упакованная квартира. Дорогой дом. А конфликт если и возникает, то из-за способов достижения идеала: "Ты чо, мам, дура? Хочешь, чтобы я в нищете жила, как ты?!"
По-третє, мешканцями гіперматеріалістичних держав помилково здається, що гіперматеріалізм є основою устрою всього світу. "Но даже это еще не так страшно, как абсолютная - и опять же сверху донизу существующая - уверенность, что этот идеал разделяют Европа и США, то есть самые экономические развитые страны. Это русская фантазия продолжает сочинять мифы сродни мифам советских стиляг, напридумывавших себе, что такие же стиляги "хиляют по Броду в Нью-Йорке"."
Якщо взяти ці дві властивості - гіперіндивідуалізм та гіператеріалізм - за математичний базис, то з нього, ймовірно, і утворюється простір більшості українських тенденцій, які роблять життя в Україні можливим, однак непривабливим.