кашмар
Коли в 5 ранку дзвонять у двері, нічого доброго це не обіцяє. Сусід повідомив, що "вода тече аж до підвалу", і я на хвильку відчув себе у своїй старій панельці, де сумний стан сантехніки і, найголовніше, погодинний графік водопостачання, сприяли фундаментальним затопленням.
Найфундаментальніше затоплення на старій хаті було, коли ми (а) відкрили кран на повну котушку, а що води не було, то не закрили назад; (б) залишили у ванні пробку: (в) пішли з хати в гості. Плюсом погодинного графіку на Грінченка був меганапір з 6 до 9, який примушував повністю відкритий кран під дією реактивної сили ставати під кутом тридцять градусів. Це було зручно, бо запалювалася стара вбита колонка і таке інше.
Оскільки жоден нищестоящий сусід не знав, де в підвалі перекривається вода на будинок, то вода шпарила весь той час, поки ми верталися з центру додому (хвилин 40). Незабутньо було побачити мокру стіну на першому поверсі сходової клітини.
В хаті було те, що мало бути. Нещасний перелив у ванні не зміг протистояти такому напору, і вода красивим водоспадом зливалася на підлогу ванни. Нас врятувала іманентна дірявість і проникність панельних будинків. Замість того, щоб перелитися через поріг ванни, розтектися по кімнатах і максимізувати площу ураження, вода спрямувалася строго униз. Догнати і перегнати перший поверх (з п"ятого), звісно, було справою часу, якого в неї було вдосталь. Але затопили ми не рівномірно все, а тільки ванни, кусочки коридорів і кухонь, і - у випадку безпосередніх нижніх сусідів - стіну в одній з кімнат.
Я, звичайно, попав на бабло (вміняєме), а Марічка - на гостру, пекучу і безперервну ненависть сусідки знизу. Були й менші епізоди з водою, взагалі ми себе відчували під якимось закляттям.
І коли сусід нової хати (в якій я живу третій тиждень) мені серед ночі каже, що вода пройшла перший поверх і тече в підвал, я відчув себе в страшному сні.
Того разу врятувала дірявість панелей, цього разу - той факт, що я не пожмотився на трап у ванні, задля чого довелося покласти 20 см стяжки, щоб підняти дирку, і через це суттєво удорожити ванну. Вода успішно текла в трап, не розтікаючись кухнями-кімнатами, і лиш протікання вниз відбулося по стояку, біля якого зірвало різьбу у сраного водопровідного крана. Стояк в нижніх сусідів в гіпсокартонному коробі (так як і у нас), який локалізував воду, тож на стіни і стелі їм не потрапило. Потрапило лиш на підлогу (плитка) і комусь добряче промочило підвал.
Сантехніки, які робили труби, прийшли оперативно і довго дивилися на якісний, дорогий кран зі зрізаною різьбою - таке вони бачили вперше. На бабло я, слава Богу, не попав, але переконався, що водяне прокляття нас переслідує. І що треба повертати звичку перекривати всі крани на виході з дому.
Найфундаментальніше затоплення на старій хаті було, коли ми (а) відкрили кран на повну котушку, а що води не було, то не закрили назад; (б) залишили у ванні пробку: (в) пішли з хати в гості. Плюсом погодинного графіку на Грінченка був меганапір з 6 до 9, який примушував повністю відкритий кран під дією реактивної сили ставати під кутом тридцять градусів. Це було зручно, бо запалювалася стара вбита колонка і таке інше.
Оскільки жоден нищестоящий сусід не знав, де в підвалі перекривається вода на будинок, то вода шпарила весь той час, поки ми верталися з центру додому (хвилин 40). Незабутньо було побачити мокру стіну на першому поверсі сходової клітини.
В хаті було те, що мало бути. Нещасний перелив у ванні не зміг протистояти такому напору, і вода красивим водоспадом зливалася на підлогу ванни. Нас врятувала іманентна дірявість і проникність панельних будинків. Замість того, щоб перелитися через поріг ванни, розтектися по кімнатах і максимізувати площу ураження, вода спрямувалася строго униз. Догнати і перегнати перший поверх (з п"ятого), звісно, було справою часу, якого в неї було вдосталь. Але затопили ми не рівномірно все, а тільки ванни, кусочки коридорів і кухонь, і - у випадку безпосередніх нижніх сусідів - стіну в одній з кімнат.
Я, звичайно, попав на бабло (вміняєме), а Марічка - на гостру, пекучу і безперервну ненависть сусідки знизу. Були й менші епізоди з водою, взагалі ми себе відчували під якимось закляттям.
І коли сусід нової хати (в якій я живу третій тиждень) мені серед ночі каже, що вода пройшла перший поверх і тече в підвал, я відчув себе в страшному сні.
Того разу врятувала дірявість панелей, цього разу - той факт, що я не пожмотився на трап у ванні, задля чого довелося покласти 20 см стяжки, щоб підняти дирку, і через це суттєво удорожити ванну. Вода успішно текла в трап, не розтікаючись кухнями-кімнатами, і лиш протікання вниз відбулося по стояку, біля якого зірвало різьбу у сраного водопровідного крана. Стояк в нижніх сусідів в гіпсокартонному коробі (так як і у нас), який локалізував воду, тож на стіни і стелі їм не потрапило. Потрапило лиш на підлогу (плитка) і комусь добряче промочило підвал.
Сантехніки, які робили труби, прийшли оперативно і довго дивилися на якісний, дорогий кран зі зрізаною різьбою - таке вони бачили вперше. На бабло я, слава Богу, не попав, але переконався, що водяне прокляття нас переслідує. І що треба повертати звичку перекривати всі крани на виході з дому.