Про менше зло
В гілці, що виросла з Отарової статті з влучною назвою "Да пашлі ви", прозвучала наступна теза:
Гм, ну пардон, це виправдання концепції "меншого зла", яку я взагалі виношу за дужки, оскільки попередні випадки застосування цієї концепції наочно довели, що в ній немає жодного практичного сенсу.
Тут ідеться, звичайно, про застосування концепції "меншого зла" до виборів президента України. Однак концепція "меншого зла" є цікавою темою сама по собі, довкола якої цікаво поміркувати і потеревенити.
Великою мірою феномен концепції "меншого зла" є термінологічний. "Менше зло" володіє тим самим смисловим забарвленням, що й "напівпорожня склянка" в відомому парадоксі. Адже з точки зору формальної логіки твердження "найкращий варіант" і "найменш поганий варіант" є еквівалентними. Тому максими на зразок " в иправдання малого зла второвує шлях для зла великого" все-таки варто сприймати метафорично, а не буквально. Поняття "менше зло" має просте емоційне забарвлення, і "найкращий" варіант прийнято називати "найменш поганим варіантом" тоді, коли до усіх варіантів можна застосувати слово "поганий".
Однак, емоції не повинні перешкоджати логіці. Давайте проаналізуємо, чим є "менше зло" в менш емоційно забарвленій ситуації, наприклад, такій, як гра в шахи. Навіть гросмейстер обов"язково стикнеться в своїй кар"єрі з ситуацією, коли хід, який треба робити, просто не може бути блискучим та приємним серцю. Скажімо, супротивник оголосив шах, і з усієї множини варіантів залишається кілька, серед яких сховати з ганьбою короля за іншу фігуру є єдиною можиливістю продовжувати гру. Варіант ганебний, неідеальний, відверто поганий, однак практичний і такий, що дає перспективу подальших варіантів, серед яких навіть контратака і виграш. Можливо, коли супротивник вигукнув "шах" своїм гидким надмінним голосом, обдавши тебе бризками слини, видається більш гідним встати з-за столу й піти геть. Але це непрактично, адже гру на цьому буде закінчено. Є "менше зло", яке в даному випадку не торує шлях до більшого зла, а дає можливість ситуації розвиватися далі - де може бути як більше зло, так і більше добро. З іншого боку, якщо гросмейстер раціонально бачить, що всі ходи приводять до мату і робити хід об'єктивно немає сенсу, - тоді свалу немає, він здається.
Повернемося до багатостраждальної України :-) Історію України можна цілком коректно розглядати як неймовірно складну гру, в якому гравцями є громадяни. І вибори - це той час, коли є нагода походити ферзем. Те, що ситуація на дошці паскудна, і ферзем ходити особливо нема куди, чудово зрозуміло. Однак в даній ситуації варто застосувати мозок і поставитися до концепції "менше зло" з тим самим холодним розумом, з яким гросмейстер поставився до свого шаху.
Я певен: з усіх нечисленних ходів, які нам залишилися, всі, окрім одного, призводять до того, що гра в "історію України" закінчується. Починається якась інша гра, яка не може називатися "історією України", тому що слово "України" набуде якогось іншого сенсу. Можливо, мій песимізм надто песимістичний. Однак, спостерігаючи, в який бік розвивається наш "вічний сусід" і яке місце в програмах головах кандидатів займає питання національної безпеки і державного суверенітету, я починаю розуміти, що, якщо ми не походимо правильно, дядько з протилежного боку шахівниці просто схопить її в руки і почне рубати нас нею по мордяці. До цього ведуть усі ходи, крім, імовірно, одного, котрий на даний момент є "меншим злом". Цей хід ганебний і прикрий, і глядачі навколо столу навряд чи вибухнуть аплодисментами, але якщо шахи нам більше до вподоби, ніж рукопашний бій, - можливо, є сенс зціпити зуби і вчинити "менше зло". Тільки для того, щоб згодом була фізична можливість відігратися.
Тому що коли до влади прийде Йуля або Янек, жопа настане настільки глибока, що ми дуже надовго забудемо про суспільне мовлення, громадянське суспільство, медійну солідарність та ідеали майдану. Ми будемо займатися виживанням і вечорами тремтіти в страху за своїх дітей, або ми будемо партизанити в лісах проти російських окупантів. Або ми просто подамося на кращі терени, утікаючи від всеперемагаючого феодалізму. Іншими словами, гра закінчиться, і перспектива реваншу зникне.
Останні п"ять років були не найкращими, вони були сповненими програшів, погіршень, злості та розчарувань. Однак навіть такий прикрий час може бути родючим грунтом для змін - змін, які, звичайно, приходять знизу: горизонтальні зв"язки та самоорганізація громадян, формування суспільного попиту і суспільної пропозиція чесної влади, і так далі. Але жопа, яку я описав вище, таким грунтом бути в принципі не може; з жопи, яку я описав вище, навряд чи є швидкий чи безкровний вихід. Краще вже дограти партію в шахи.
Звичайно, коли навіть цей хід не спрацює, і врешті-решт (в другому турі) треба буде вибирати, яким кутом шахівниці дістати по писку, я проголосую проти усіх чотирьох кутів :-) Але наразі виглядає, що ще можна походити.
Гм, ну пардон, це виправдання концепції "меншого зла", яку я взагалі виношу за дужки, оскільки попередні випадки застосування цієї концепції наочно довели, що в ній немає жодного практичного сенсу.
Тут ідеться, звичайно, про застосування концепції "меншого зла" до виборів президента України. Однак концепція "меншого зла" є цікавою темою сама по собі, довкола якої цікаво поміркувати і потеревенити.
Великою мірою феномен концепції "меншого зла" є термінологічний. "Менше зло" володіє тим самим смисловим забарвленням, що й "напівпорожня склянка" в відомому парадоксі. Адже з точки зору формальної логіки твердження "найкращий варіант" і "найменш поганий варіант" є еквівалентними. Тому максими на зразок " в иправдання малого зла второвує шлях для зла великого" все-таки варто сприймати метафорично, а не буквально. Поняття "менше зло" має просте емоційне забарвлення, і "найкращий" варіант прийнято називати "найменш поганим варіантом" тоді, коли до усіх варіантів можна застосувати слово "поганий".
Однак, емоції не повинні перешкоджати логіці. Давайте проаналізуємо, чим є "менше зло" в менш емоційно забарвленій ситуації, наприклад, такій, як гра в шахи. Навіть гросмейстер обов"язково стикнеться в своїй кар"єрі з ситуацією, коли хід, який треба робити, просто не може бути блискучим та приємним серцю. Скажімо, супротивник оголосив шах, і з усієї множини варіантів залишається кілька, серед яких сховати з ганьбою короля за іншу фігуру є єдиною можиливістю продовжувати гру. Варіант ганебний, неідеальний, відверто поганий, однак практичний і такий, що дає перспективу подальших варіантів, серед яких навіть контратака і виграш. Можливо, коли супротивник вигукнув "шах" своїм гидким надмінним голосом, обдавши тебе бризками слини, видається більш гідним встати з-за столу й піти геть. Але це непрактично, адже гру на цьому буде закінчено. Є "менше зло", яке в даному випадку не торує шлях до більшого зла, а дає можливість ситуації розвиватися далі - де може бути як більше зло, так і більше добро. З іншого боку, якщо гросмейстер раціонально бачить, що всі ходи приводять до мату і робити хід об'єктивно немає сенсу, - тоді свалу немає, він здається.
Повернемося до багатостраждальної України :-) Історію України можна цілком коректно розглядати як неймовірно складну гру, в якому гравцями є громадяни. І вибори - це той час, коли є нагода походити ферзем. Те, що ситуація на дошці паскудна, і ферзем ходити особливо нема куди, чудово зрозуміло. Однак в даній ситуації варто застосувати мозок і поставитися до концепції "менше зло" з тим самим холодним розумом, з яким гросмейстер поставився до свого шаху.
Я певен: з усіх нечисленних ходів, які нам залишилися, всі, окрім одного, призводять до того, що гра в "історію України" закінчується. Починається якась інша гра, яка не може називатися "історією України", тому що слово "України" набуде якогось іншого сенсу. Можливо, мій песимізм надто песимістичний. Однак, спостерігаючи, в який бік розвивається наш "вічний сусід" і яке місце в програмах головах кандидатів займає питання національної безпеки і державного суверенітету, я починаю розуміти, що, якщо ми не походимо правильно, дядько з протилежного боку шахівниці просто схопить її в руки і почне рубати нас нею по мордяці. До цього ведуть усі ходи, крім, імовірно, одного, котрий на даний момент є "меншим злом". Цей хід ганебний і прикрий, і глядачі навколо столу навряд чи вибухнуть аплодисментами, але якщо шахи нам більше до вподоби, ніж рукопашний бій, - можливо, є сенс зціпити зуби і вчинити "менше зло". Тільки для того, щоб згодом була фізична можливість відігратися.
Тому що коли до влади прийде Йуля або Янек, жопа настане настільки глибока, що ми дуже надовго забудемо про суспільне мовлення, громадянське суспільство, медійну солідарність та ідеали майдану. Ми будемо займатися виживанням і вечорами тремтіти в страху за своїх дітей, або ми будемо партизанити в лісах проти російських окупантів. Або ми просто подамося на кращі терени, утікаючи від всеперемагаючого феодалізму. Іншими словами, гра закінчиться, і перспектива реваншу зникне.
Останні п"ять років були не найкращими, вони були сповненими програшів, погіршень, злості та розчарувань. Однак навіть такий прикрий час може бути родючим грунтом для змін - змін, які, звичайно, приходять знизу: горизонтальні зв"язки та самоорганізація громадян, формування суспільного попиту і суспільної пропозиція чесної влади, і так далі. Але жопа, яку я описав вище, таким грунтом бути в принципі не може; з жопи, яку я описав вище, навряд чи є швидкий чи безкровний вихід. Краще вже дограти партію в шахи.
Звичайно, коли навіть цей хід не спрацює, і врешті-решт (в другому турі) треба буде вибирати, яким кутом шахівниці дістати по писку, я проголосую проти усіх чотирьох кутів :-) Але наразі виглядає, що ще можна походити.