(no subject)
Український хаос одною з своїх причин має неприязнь українців до правил (як таких). Люди переважно не розуміють, для чого в принципі потрібні правила: не для того, щоб ускладнювати собі життя чи під когось прогинатись, а для того, щоб робити життєдіяльність велетенської маси людей можливою та ефективною. Пост-совок, на жаль, сприймає юридизм в усіх проявах як нудну і нікому не потрібну річ, яку варто обходити при найпершій можливості.
Це можна побачити в багатьох ситуаціях, - наприклад, рухаючись українськими дорогами. Нашими водіями (чи, в рівній мірі, пішоходами) акт стояння на червоному світлофорі психологічно сприймається як прикрість, яку варто здолати якнайшвидше. Червоний світлофор - це не інструмент і не засіб, а перешкода; правило - не ефективний системний алгоритм, а замах на внутрішню свободу.
Великою мірою цьому сприяє той факт, що генерація правил в Україні великою мірою є "corruption-driven". Закони та інструкції пишуться не для того, щоб регулювати чи захищати, а для того, щоб дати можливість державному апарату конвертувати владу в бабло. Однак, прикро, що разом з водою часто вихлюпується дитина - пієтет до правил та алгоритмів, які в своїй суті є позитивним та необхідним явищем. Притому, що 95% діючих в Україні правил є корупційним фуфлом, проблемою є те, що в нас не прийнято вирізняти тих вартих дотримання 5%. Таксист буде реготати, коли його пасажир зробить спробу пристебнутися: можливо, саме тому, що пасок безпеки є об"єктом пропаганди і дойо контролю з боку державтоінспекції. Те, що пристебуватися вимагається, перекреслює всі переваги паска безпеки як такого.
Тобто в нас здійснюється системна профанація цивілізаційного інституту формальних правил: з одного боку, державою, з іншого - громадянами. На жаль, виглядає, що в повноцінному функціонуванні правил (які в цьому постингу вживаються в широкому значенні: це закони, нормативні акти, інструкції і т.д.) не зацікавлений майже ніхто.
В Україні, з іншого боку, діє інша система неформальних правил - система корупції та зв"язків. Якщо відкинути моральний аспект, можна було б спробувати заявити, що така система також спроможна координувати життєдіяльність великої системи індивідуумів. (І я зустрічав людей, які її захищали як ефективну і бажану.) Однак, на жаль, в неї є велика кількість недоліків. Корупційно-кумівська система неписаних українських правил, на жаль, не піддається раціональному аналізу, тому що вона абсолютно неформальна і дуже нестійка в термінах теорії катастроф. Ланки системи дуже важко прогнозувати, практично не існує інваріантів, на які можна опиратися, - весь результат може залежати від клімаксу якоїсь тьоті, котра здатна застопорити будь-який процес. Тому в цій системі неможливо встановити чіткий алгоритм дій, який найкоротшим шляхом приводить до результату, неможливо провести менеджмент ризиків, неможливо уявити "найгірший можливий сценарій", неможливо дати хоч якусь гарантію успіху чи розробити кризову стратегію. Життя в такій системі схоже на програмування в мові Whenever, інтерпретатор якої виконує код в довільному, наперед невідомому для програміста порядку.
При цьому таке програмування на Whenever може швидко перетворитися на гру в Чапаєва: існування корупційної системи правил не відміняє паралельного існування кримінального чи адміністративного кодексу, який, однак, може бути застосований до тебе на будь-якій стадії процесу будь-яким учасником. Це так тому, що будь-яка нетривіальна діяльність в корупційно-кумівській системі автоматично означає вихід за межі законів, які вибірково, але діють і можуть бути застосовані. Це ще на один порядок зменшує детермінізм системи - і я не знаю, яку езотеричну мову програмування навести як приклад. Хіба що той-таки Whenever, оснащений прибиральницею, яка має право висмикнути шнур з розетки в будь-який момент виконання програми.
При цьому якщо хтось і намагається побачити вихід із хаосу, то погляд його звертається не до логічних конструкцій, а до персоналій. Збільшити детермінізм системи, тобто "навести порядок", здатна тільки "сильна рука".
Ще з часів перших "отпорівських" семінарів я звик шукати причини загальнодержавних жоп в голові громадян тої держави. Одна з них - це нерозуміння цивілізаційної ролі формалізованих правил співіснування та поваги до них, і, як наслідок, їх тотальний abuse майже всіма суспільними прошарками України.
Це можна побачити в багатьох ситуаціях, - наприклад, рухаючись українськими дорогами. Нашими водіями (чи, в рівній мірі, пішоходами) акт стояння на червоному світлофорі психологічно сприймається як прикрість, яку варто здолати якнайшвидше. Червоний світлофор - це не інструмент і не засіб, а перешкода; правило - не ефективний системний алгоритм, а замах на внутрішню свободу.
Великою мірою цьому сприяє той факт, що генерація правил в Україні великою мірою є "corruption-driven". Закони та інструкції пишуться не для того, щоб регулювати чи захищати, а для того, щоб дати можливість державному апарату конвертувати владу в бабло. Однак, прикро, що разом з водою часто вихлюпується дитина - пієтет до правил та алгоритмів, які в своїй суті є позитивним та необхідним явищем. Притому, що 95% діючих в Україні правил є корупційним фуфлом, проблемою є те, що в нас не прийнято вирізняти тих вартих дотримання 5%. Таксист буде реготати, коли його пасажир зробить спробу пристебнутися: можливо, саме тому, що пасок безпеки є об"єктом пропаганди і дойо контролю з боку державтоінспекції. Те, що пристебуватися вимагається, перекреслює всі переваги паска безпеки як такого.
Тобто в нас здійснюється системна профанація цивілізаційного інституту формальних правил: з одного боку, державою, з іншого - громадянами. На жаль, виглядає, що в повноцінному функціонуванні правил (які в цьому постингу вживаються в широкому значенні: це закони, нормативні акти, інструкції і т.д.) не зацікавлений майже ніхто.
В Україні, з іншого боку, діє інша система неформальних правил - система корупції та зв"язків. Якщо відкинути моральний аспект, можна було б спробувати заявити, що така система також спроможна координувати життєдіяльність великої системи індивідуумів. (І я зустрічав людей, які її захищали як ефективну і бажану.) Однак, на жаль, в неї є велика кількість недоліків. Корупційно-кумівська система неписаних українських правил, на жаль, не піддається раціональному аналізу, тому що вона абсолютно неформальна і дуже нестійка в термінах теорії катастроф. Ланки системи дуже важко прогнозувати, практично не існує інваріантів, на які можна опиратися, - весь результат може залежати від клімаксу якоїсь тьоті, котра здатна застопорити будь-який процес. Тому в цій системі неможливо встановити чіткий алгоритм дій, який найкоротшим шляхом приводить до результату, неможливо провести менеджмент ризиків, неможливо уявити "найгірший можливий сценарій", неможливо дати хоч якусь гарантію успіху чи розробити кризову стратегію. Життя в такій системі схоже на програмування в мові Whenever, інтерпретатор якої виконує код в довільному, наперед невідомому для програміста порядку.
При цьому таке програмування на Whenever може швидко перетворитися на гру в Чапаєва: існування корупційної системи правил не відміняє паралельного існування кримінального чи адміністративного кодексу, який, однак, може бути застосований до тебе на будь-якій стадії процесу будь-яким учасником. Це так тому, що будь-яка нетривіальна діяльність в корупційно-кумівській системі автоматично означає вихід за межі законів, які вибірково, але діють і можуть бути застосовані. Це ще на один порядок зменшує детермінізм системи - і я не знаю, яку езотеричну мову програмування навести як приклад. Хіба що той-таки Whenever, оснащений прибиральницею, яка має право висмикнути шнур з розетки в будь-який момент виконання програми.
При цьому якщо хтось і намагається побачити вихід із хаосу, то погляд його звертається не до логічних конструкцій, а до персоналій. Збільшити детермінізм системи, тобто "навести порядок", здатна тільки "сильна рука".
Ще з часів перших "отпорівських" семінарів я звик шукати причини загальнодержавних жоп в голові громадян тої держави. Одна з них - це нерозуміння цивілізаційної ролі формалізованих правил співіснування та поваги до них, і, як наслідок, їх тотальний abuse майже всіма суспільними прошарками України.