(no subject)
Я придумав теорему. Теорема ось про що. Якщо відбуваєтья швидке, неприроднє злиття двох великих і різних груп людей, то результуюча третя група відкине все добре і вбере все погане, що існувало в двох попередніх.
Ця теорема пояснює цілий клас явищ. Наприклад, те, як на передньому краї єднання двох народів - українського і російського - утворилася група байдужих, безрідних хохлів. Вони відкинули національну гордість і культурну спадщину українців і росіян, зате залишили собі вади обох ментальностей.
Ще - під час стрімкої індустріалізації та урбанізації, супроводжуваної деградацією села, відбулося бурхливе переміщення селян до міст, де селянин і міщанин об"єднався в одну постать. Це могла бути людина, яка співає українських народних і знає ціну насущному хлібові, водночас володіючи розвинутою міською свідомістю та встигаючи за поступом технологічної цивілізації. Натомість утворився рагуль, котрий вже нічим не нагадує ні гарних та величних сільських типів, змальованих класками української літератури, ні освічених та культурних містичів. Натомість такий персонаж поєднує в собі сільську недалекість та нечистоплотність разом із дешевими міськими понтами і кічом.
А що відбулося, коли група пролетарів злилася (поглинувши, захопивши її) з групою владної еліти? Ні, не благородна держава, заснована, з одного боку, на загостреному почутті справедливості, притаманному бідним верствам населення, та - з іншого - досвіді й перспективах державного управління. Вийшов варвар-гегемон, що, дякувати Богові, не дожив до 74-х років. Трохи схожа історія традиційно небагатих "советских людей", за культурністю і благородністю яких дехто полюбляє ностальгувати. Багатьох радянських людей "бандитская вольница" 90-х і економічний ріст 2000-х кинула у вир великих грошей - але ні, не інтелігенти-меценати спостерігаються навколо нас, що будують бібліотеки, гастрономи і дитячі садочки, а гидкі нуворіші, що агресивно компенсують свою (чи батьківську) радянську матеріальну несвободу "малиновими штанами".
Вчені, які хочуть, щоб їхні теореми називалися їхніми іменами, спершу лукавлять і називають їх "теорема чогось-там", а вдячні нащадки, захоплюючись скромністю геніїв та блискучими науковими прозріннями, вже присвоюють цим теоремам імена авторів. Отже, цю теорему я називаю поки що "теоремою про неприродні злиття", а вам потім дозволяю пізніше велиати її "великою теоремою Далібуда" :)
Ця теорема пояснює цілий клас явищ. Наприклад, те, як на передньому краї єднання двох народів - українського і російського - утворилася група байдужих, безрідних хохлів. Вони відкинули національну гордість і культурну спадщину українців і росіян, зате залишили собі вади обох ментальностей.
Ще - під час стрімкої індустріалізації та урбанізації, супроводжуваної деградацією села, відбулося бурхливе переміщення селян до міст, де селянин і міщанин об"єднався в одну постать. Це могла бути людина, яка співає українських народних і знає ціну насущному хлібові, водночас володіючи розвинутою міською свідомістю та встигаючи за поступом технологічної цивілізації. Натомість утворився рагуль, котрий вже нічим не нагадує ні гарних та величних сільських типів, змальованих класками української літератури, ні освічених та культурних містичів. Натомість такий персонаж поєднує в собі сільську недалекість та нечистоплотність разом із дешевими міськими понтами і кічом.
А що відбулося, коли група пролетарів злилася (поглинувши, захопивши її) з групою владної еліти? Ні, не благородна держава, заснована, з одного боку, на загостреному почутті справедливості, притаманному бідним верствам населення, та - з іншого - досвіді й перспективах державного управління. Вийшов варвар-гегемон, що, дякувати Богові, не дожив до 74-х років. Трохи схожа історія традиційно небагатих "советских людей", за культурністю і благородністю яких дехто полюбляє ностальгувати. Багатьох радянських людей "бандитская вольница" 90-х і економічний ріст 2000-х кинула у вир великих грошей - але ні, не інтелігенти-меценати спостерігаються навколо нас, що будують бібліотеки, гастрономи і дитячі садочки, а гидкі нуворіші, що агресивно компенсують свою (чи батьківську) радянську матеріальну несвободу "малиновими штанами".
Вчені, які хочуть, щоб їхні теореми називалися їхніми іменами, спершу лукавлять і називають їх "теорема чогось-там", а вдячні нащадки, захоплюючись скромністю геніїв та блискучими науковими прозріннями, вже присвоюють цим теоремам імена авторів. Отже, цю теорему я називаю поки що "теоремою про неприродні злиття", а вам потім дозволяю пізніше велиати її "великою теоремою Далібуда" :)