Як я вперше вийшла заміж
Сталося це коли я закінчила перший курс інституту, в 95 році. Мої друзі повідомили, що їдуть на перші Хобітські ігри під Київ і, звісно, запросили мене.
Звісно, я збиралася. Я готувалася. Я студіювала «Сильмариліон» і перечитувала «Хоббіта». Хотіла їхати з орками. Але друзі повідомили, що бути мені щонайменше ельфійською принцесою, оскільки Горлівка їде Лоріеном (Отак-от! Я, киянка, все життя їздила на Ігри з Горлівкою чи Донецьком. Це дивувало і трішки дратувало киян). Тож довелося шити кофтинку в зелені квіточки і вистугувати та розмальовувати листочками і квіточками кинджал (який так і не повернувся зі мною з лісу - надто гарний вийшов). А ще - в мене з’явилося ім’я.
Тож ліс. Намети. Вогнища. Другий день гри. Командир команди iskra75 приходить, збирає всіх ельфійок і оголошує, що зараз, просто негайно треба йти заміж. За роханців. Той що що вони окрім коней нічого не знають?! Треба - й по всьому! У них військо сильне. А завтра - важливий бій і дуже потрібні такі союзники. Під час промови дівчатка розсмокталися по кущах (ельфи це вміють). А я була й не проти - це ж цікаво! Ще ніколи заміж не ходила. Тим паче за принца!
Мене зі ще однією дівчиною під веселі ельфійські пісні привели до Рохана. Коло нас поставили наречених і швиденько одружили. Потім був, здається, бенкет із вином і делікатесною згущеною. А коли все закінчилося сказали: «Нє-нє. Ти тепер заміжня дама. Тож і лишайся з чоловіком». І пішли.
Шлюбна ніч була незабутньою!
По-перше мій свіжоспечений чоловік шляхетно поступився своїм місцем в наметі між трьома якимись мужиками. Перепрошую, - коронованими особами. А по-друге, вночі розпочався дощ. Та що там дощ! Злива! І намет, хоча й був обкопаний, потроху «поплив».
Ранок був теплий і вологий. Під гарячим сонцем парувало все навколо. Я сушилася коло вогнища коли мій чоловік (як же ж його звали?!) приніс королівський сніданок. Просто в засмаленому казанку на мене чекала розварена каша з тушонкою.
А потім… А потім я швидко овдовіла. Того ж дня, під час тієї великої битви.
Щоправда, і сама ще не довго протягла. Тож переродилася своєю донькою і повернулася на «історичну батьківщину».
А зі своїм першим чоловіком і його справжньою дружиною я ще деякий час товаришувала. Цікава була компанія.
Шкода... я так багато забула! Особливо того, що хотілося пам’ятати завжди.
Выдео стосунку до мене і цієї історії не має. Просто пісня подобається. Найцікавіше починається з 1:55.
Звісно, я збиралася. Я готувалася. Я студіювала «Сильмариліон» і перечитувала «Хоббіта». Хотіла їхати з орками. Але друзі повідомили, що бути мені щонайменше ельфійською принцесою, оскільки Горлівка їде Лоріеном (Отак-от! Я, киянка, все життя їздила на Ігри з Горлівкою чи Донецьком. Це дивувало і трішки дратувало киян). Тож довелося шити кофтинку в зелені квіточки і вистугувати та розмальовувати листочками і квіточками кинджал (який так і не повернувся зі мною з лісу - надто гарний вийшов). А ще - в мене з’явилося ім’я.
Тож ліс. Намети. Вогнища. Другий день гри. Командир команди iskra75 приходить, збирає всіх ельфійок і оголошує, що зараз, просто негайно треба йти заміж. За роханців. Той що що вони окрім коней нічого не знають?! Треба - й по всьому! У них військо сильне. А завтра - важливий бій і дуже потрібні такі союзники. Під час промови дівчатка розсмокталися по кущах (ельфи це вміють). А я була й не проти - це ж цікаво! Ще ніколи заміж не ходила. Тим паче за принца!
Мене зі ще однією дівчиною під веселі ельфійські пісні привели до Рохана. Коло нас поставили наречених і швиденько одружили. Потім був, здається, бенкет із вином і делікатесною згущеною. А коли все закінчилося сказали: «Нє-нє. Ти тепер заміжня дама. Тож і лишайся з чоловіком». І пішли.
Шлюбна ніч була незабутньою!
По-перше мій свіжоспечений чоловік шляхетно поступився своїм місцем в наметі між трьома якимись мужиками. Перепрошую, - коронованими особами. А по-друге, вночі розпочався дощ. Та що там дощ! Злива! І намет, хоча й був обкопаний, потроху «поплив».
Ранок був теплий і вологий. Під гарячим сонцем парувало все навколо. Я сушилася коло вогнища коли мій чоловік (як же ж його звали?!) приніс королівський сніданок. Просто в засмаленому казанку на мене чекала розварена каша з тушонкою.
А потім… А потім я швидко овдовіла. Того ж дня, під час тієї великої битви.
Щоправда, і сама ще не довго протягла. Тож переродилася своєю донькою і повернулася на «історичну батьківщину».
А зі своїм першим чоловіком і його справжньою дружиною я ще деякий час товаришувала. Цікава була компанія.
Шкода... я так багато забула! Особливо того, що хотілося пам’ятати завжди.
Click to viewВыдео стосунку до мене і цієї історії не має. Просто пісня подобається. Найцікавіше починається з 1:55.