Секретна мова
Давно не було чого вам почитати. Це оповідання про тих самих хлопців. Публікувалося у "ВДГ" № 3-4 2012 року.Оксана Давидова
Секретна мова
Я дуже люблю гуляти надворі. Особливо з Квасолею. Що, ви подумали, що я полюбляю гуляти з повними кишенями гладеньких квасолинок? Ні! Квасоля - то мій друг. Це його прізвище, а звати його Сашко. А я - Дмитро Гонта. Ми - найкращі друзяки. І, як і в усіх друзів, у нас є секрети. А найбільше усілякі таємниці любить Сашко. Йому просто необхідно, аби щодня з’являлася нова таємниця. Іноді навіть вигадує щось, тільки би був секрет:
- Придумав! А давай нашим секретом буде, - чим ми обідали в школі!
- Хіба ж то таємниця! З нами ж увесь клас у їдальні був! - відказую я.
- Твоя правда. Тоді давай по секрету уроки робитимемо!
- Це як? Самі вивчимо, а вчительці скажемо, що нічого не знаємо? Мені за такі секрети, знаєш, що батьки скажуть?!
Так і страждає, поки щось не вигадає.
А сьогодні, коли я сидів перед вікном і мріяв про небезпечну навколосвітню подорож, задзеленчав телефон. Просто у вухо мені увірвався дуже таємничий шепіт:
- Гонто, я придумав! Тільки це - таємниця! Нікому не скажеш?
- Звісно, - звично відповів я, усе ще уявляючи, що я приборкав акулу і катаюся на ній верхи.
- Підемо сьогодні гуляти на закинутий будмайданчик, - повідомив він.
- Ти що?! - аж підскочив я (мене ледве не вкусила уявна акула). - Там дуже небезпечно! Ду-же! Он Микола з 8-Б поліз, упав, ногу поламав. Тепер усе життя шкутильгатиме!
- Та-а-ак! - заздрісно промовив Сашко. - Ніби справжній пірат! Ну все, годі базікати! Чекаю на тебе коло входу на будмайданчик. Полазимо по верхотурі! - переможно вигукнув Сашко.
- Що?! - почув я голос Сашкової мами, тітки Олени. - Куди це ти зібрався?! На якій ще верхотурі? Я ж заборонила!
Слухавка приречено запікала. Все. Прогулянку небезпечним будівництвом скасовано. Та й добре. Піду рятувати товариша від сердитої мами.
Сашко сидів на канапі і вискубував ниточки з декоративної подушки.
- От що, Дімко. Набридло мені: що не скажеш по секрету - відразу всі знають.
- А ти б ще голосніше свої секрети розповідав. І не лише всім однокласникам, а й випадковим перехожим, - пхикнув я.
- Річ не в тім! Нам потрібна таємна мова! І я навіть знаю одну! НАКОЯ НАКОХО-НАКОЧУ НАКОМО-НАКОРО-НАКОЗИ-НАКОВА.
- Накочого? - здивувався я.
- От! Ти зрозумів! Просто треба на початку кожного складу казати «нако». І все! Нас ніхто не зрозуміє! А тепер… НАКОПІ-НАКОШЛИ-НАКОГУ-НАКОЛЯ-НАКОТИ!
- Куди? Тобто НАКОКУ-НАКОДИ?
- НАКО… - почав Сашко, а його мама закінчила:
- НАКОЯК-НАКОЩО НАКОПІ-НАКОДЕ-НАКОТЕ НАКОНА НАКОБУД-НАКОМАЙ-НАКОДАН-НАКОЧИК, НАКО- сам знаєш що буде! Я цю мову з дитинства знаю! Так ще моя бабуся в дитинстві грала!
- Он воно звідки в мене в голові взялося! - вигукнув Квасоля. - Мені ж прабабуся розповідала! А я й забув! А потім воно саме згадалося! Матусю, ми просто у дворі погуляємо.
- Дивіться мені! Та спершу пообідайте. Якраз доварюється, - попередила тітка Олена і пішла поратися на кухню.
- Еврика! - раптом незрозуміло гукнув Сашко. - Ми говоритимемо про щось, але іншими словами. І на певну літеру. Наприклад, на «О». Якщо треба сказати якесь дієслово, наприклад «танцюй», замінюй дієсловом на «О» - «обвивайся». Якщо іменник, наприклад, «шалик», кажи «обмотка». І так далі!
- А! - зрозумів я. - Обкрутимося об обсерваторію.
- Що? - здивувався Сашко.
- Це означає: «погуляємо за школою»!
- А-а-а! - з повагою сказав Сашко. - Молодець! Треба нам ще потренуватися.
Але тут Сашкова мама покликала нас обідати. Тож далі ми продовжили за столом, чекаючи на тарілки з їжею.
- А давай, щоб усіх ще більше заплутати, ти казатимеш слова на «Д», бо ти Дімка, а я на «С», бо я Сашко! Суп. Сильно скучив, - закінчив, як ми й домовилися, зашифрованою мрією про обід.
- Добре дзеленькати друшляками! - погодився я.
- Старенька, сунь скумбрію! - гукнув Сашко мамі за інерцією і сам злякався.
- Що?! Хто тут старенька?! - образилася пані Квасоля.
- С-с-сорі, - промимрив Сашко чомусь англійською. І принишк.
Мама почала сердито гриміти кришками. А потім розвернулася і солоденьким голосом промовила:
- Милий, маєш мармелад!- і поставила перед Сашком тарілку з перловкою.
Сашко скривився, ніби то таргани, а не каша:
- Сумнівна сушка!
- Майстерна мамалига! - заохочувала сина тітка Олена.
- Солодких сосисок, соку! - попросив Сашко.
- Малий мусить! Махай мішалкою! - наказала мама.
Сашко зітхнув і почав їсти кашу. Я також їв кашу (а нічого, смачненька. І чому тільки Сашко її не любить?!) і думав, як негарно ображати жінок. Бо вони як образяться! Пошкодуєш!
- Довбня! Дзвін держи! Думай, дровиняко!- засудив я товариша.
Сашко зітхнув:
- Скорий суд… Чекай! А мама ж нашим шифром говорить! - облишив шифруватися Сашко.
На підтвердження цього тітка Олена гукала Сашковому татку, який прийшов із роботи: «Милий, мий манікюр! Матимеш миленьку мамалигу, м’ясо!»
- Жодної тобі секретності! - образився Сашко. - Я ж кажу: всі все відразу розшифровують!
- Дмитре, давай все-таки випробуємо нову секретну мову тут, у школі? - Сашко не полишав думок про секретність і у школі. - Я подумав: то ж мама мене як облупленого знає. А тут, мабуть, не здогадаються!
- Та мабуть! А про що посекретничаємо?
- Я в коморі завгоспа бачив… скелет сирого слимака!- переможно дивлячись на Дімку Скальського, який зацікавлено поглядав на нас, закінчив Сашко.
- Дурня якась! - скривився Дімка і пішов геть.
- Якого слимака? - перепитав я.
Але Сашко на мене так глипнув, що я закивав головою:
- Давай дістанемо дурничку.
А про себе подумав: «Там і подивимося - що то за «скелет слимака». Цікаво ж, що Сашко зашифрував.
Комора завгоспа - то справжня кімната скарбів. Про її вміст ходили справжні легенди. Та завгосп у нас був правильний - шкільне добро беріг так, що навіть директор достеменно не знав, що там лежить. А от Сашко якось розвідав таємницю! І мені закортіло глянути - що воно таке. Звісно, нічого брати ми не збиралися. Зазирнути туди - то вже ого-го яка пригода!
Ми зупинилися коло комори і стали чекати. Скоро завгосп зайшов туди. Та ми тільки й встигли глипнути, поки двері зачинялися, що там якісь стільці і білий бюст на шафі.
Щойно ми розчаровано зітхнули, як тут сталося диво: завгосп прожогом вискочив із комори, притискаючи до вуха мобілку. І забув замкнути двері! Сашко, не довго думаючи чкурнув всередину! І я за ним.
Відімкнули нас через два уроки. І завгосп нас сварив, і вчителька, і батьки сварили. А школярі все допитувалися - що ж у тій коморі лежить? Сашко ж у відповідь співав як соловей:
- Солома, силіконова смородина, слоненя, сковороди, сервант, скло, сомбреро, сто сосок, скубані сумки, сурми, сині сосиски, скарби! Всі дивувалися. А чого тут дивуватися? Щойно ми заскочили, як завгосп повернувся, замкнув двері і вимкнув світло. А вимикач у коридорі. Як світло згасло, ми почали все навкруги обмацувати. Спочатку стільці знайшли, потім стіл, а потім, коли намацали скелета… зіщулилися удвох у темному кутку, так і просиділи всі дві години! Не дивно, що Сашко тепер тільки слова на «С» говорить. Та я й сам до вечора тільки «д-д-д-д» й міг казати.
Так я й не дізнався що ще за «скелет сирого слимака» Сашко мені хотів показати. От говорив би, як людина, може, й не захотів би я до тої комори заглядати!
А Сашкові батьки про нашу секретну мову моїм розказали. І я тепер іноді чую: «Обіцяне озеро облаштувалося», - це мама натякає, що ванна вже повна. А татко їй: «Павочко, пливу прудким пінгвіном!» Ну як діти!
Секретна мова
Я дуже люблю гуляти надворі. Особливо з Квасолею. Що, ви подумали, що я полюбляю гуляти з повними кишенями гладеньких квасолинок? Ні! Квасоля - то мій друг. Це його прізвище, а звати його Сашко. А я - Дмитро Гонта. Ми - найкращі друзяки. І, як і в усіх друзів, у нас є секрети. А найбільше усілякі таємниці любить Сашко. Йому просто необхідно, аби щодня з’являлася нова таємниця. Іноді навіть вигадує щось, тільки би був секрет:
- Придумав! А давай нашим секретом буде, - чим ми обідали в школі!
- Хіба ж то таємниця! З нами ж увесь клас у їдальні був! - відказую я.
- Твоя правда. Тоді давай по секрету уроки робитимемо!
- Це як? Самі вивчимо, а вчительці скажемо, що нічого не знаємо? Мені за такі секрети, знаєш, що батьки скажуть?!
Так і страждає, поки щось не вигадає.
А сьогодні, коли я сидів перед вікном і мріяв про небезпечну навколосвітню подорож, задзеленчав телефон. Просто у вухо мені увірвався дуже таємничий шепіт:
- Гонто, я придумав! Тільки це - таємниця! Нікому не скажеш?
- Звісно, - звично відповів я, усе ще уявляючи, що я приборкав акулу і катаюся на ній верхи.
- Підемо сьогодні гуляти на закинутий будмайданчик, - повідомив він.
- Ти що?! - аж підскочив я (мене ледве не вкусила уявна акула). - Там дуже небезпечно! Ду-же! Он Микола з 8-Б поліз, упав, ногу поламав. Тепер усе життя шкутильгатиме!
- Та-а-ак! - заздрісно промовив Сашко. - Ніби справжній пірат! Ну все, годі базікати! Чекаю на тебе коло входу на будмайданчик. Полазимо по верхотурі! - переможно вигукнув Сашко.
- Що?! - почув я голос Сашкової мами, тітки Олени. - Куди це ти зібрався?! На якій ще верхотурі? Я ж заборонила!
Слухавка приречено запікала. Все. Прогулянку небезпечним будівництвом скасовано. Та й добре. Піду рятувати товариша від сердитої мами.
Сашко сидів на канапі і вискубував ниточки з декоративної подушки.
- От що, Дімко. Набридло мені: що не скажеш по секрету - відразу всі знають.
- А ти б ще голосніше свої секрети розповідав. І не лише всім однокласникам, а й випадковим перехожим, - пхикнув я.
- Річ не в тім! Нам потрібна таємна мова! І я навіть знаю одну! НАКОЯ НАКОХО-НАКОЧУ НАКОМО-НАКОРО-НАКОЗИ-НАКОВА.
- Накочого? - здивувався я.
- От! Ти зрозумів! Просто треба на початку кожного складу казати «нако». І все! Нас ніхто не зрозуміє! А тепер… НАКОПІ-НАКОШЛИ-НАКОГУ-НАКОЛЯ-НАКОТИ!
- Куди? Тобто НАКОКУ-НАКОДИ?
- НАКО… - почав Сашко, а його мама закінчила:
- НАКОЯК-НАКОЩО НАКОПІ-НАКОДЕ-НАКОТЕ НАКОНА НАКОБУД-НАКОМАЙ-НАКОДАН-НАКОЧИК, НАКО- сам знаєш що буде! Я цю мову з дитинства знаю! Так ще моя бабуся в дитинстві грала!
- Он воно звідки в мене в голові взялося! - вигукнув Квасоля. - Мені ж прабабуся розповідала! А я й забув! А потім воно саме згадалося! Матусю, ми просто у дворі погуляємо.
- Дивіться мені! Та спершу пообідайте. Якраз доварюється, - попередила тітка Олена і пішла поратися на кухню.
- Еврика! - раптом незрозуміло гукнув Сашко. - Ми говоритимемо про щось, але іншими словами. І на певну літеру. Наприклад, на «О». Якщо треба сказати якесь дієслово, наприклад «танцюй», замінюй дієсловом на «О» - «обвивайся». Якщо іменник, наприклад, «шалик», кажи «обмотка». І так далі!
- А! - зрозумів я. - Обкрутимося об обсерваторію.
- Що? - здивувався Сашко.
- Це означає: «погуляємо за школою»!
- А-а-а! - з повагою сказав Сашко. - Молодець! Треба нам ще потренуватися.
Але тут Сашкова мама покликала нас обідати. Тож далі ми продовжили за столом, чекаючи на тарілки з їжею.
- А давай, щоб усіх ще більше заплутати, ти казатимеш слова на «Д», бо ти Дімка, а я на «С», бо я Сашко! Суп. Сильно скучив, - закінчив, як ми й домовилися, зашифрованою мрією про обід.
- Добре дзеленькати друшляками! - погодився я.
- Старенька, сунь скумбрію! - гукнув Сашко мамі за інерцією і сам злякався.
- Що?! Хто тут старенька?! - образилася пані Квасоля.
- С-с-сорі, - промимрив Сашко чомусь англійською. І принишк.
Мама почала сердито гриміти кришками. А потім розвернулася і солоденьким голосом промовила:
- Милий, маєш мармелад!- і поставила перед Сашком тарілку з перловкою.
Сашко скривився, ніби то таргани, а не каша:
- Сумнівна сушка!
- Майстерна мамалига! - заохочувала сина тітка Олена.
- Солодких сосисок, соку! - попросив Сашко.
- Малий мусить! Махай мішалкою! - наказала мама.
Сашко зітхнув і почав їсти кашу. Я також їв кашу (а нічого, смачненька. І чому тільки Сашко її не любить?!) і думав, як негарно ображати жінок. Бо вони як образяться! Пошкодуєш!
- Довбня! Дзвін держи! Думай, дровиняко!- засудив я товариша.
Сашко зітхнув:
- Скорий суд… Чекай! А мама ж нашим шифром говорить! - облишив шифруватися Сашко.
На підтвердження цього тітка Олена гукала Сашковому татку, який прийшов із роботи: «Милий, мий манікюр! Матимеш миленьку мамалигу, м’ясо!»
- Жодної тобі секретності! - образився Сашко. - Я ж кажу: всі все відразу розшифровують!
- Дмитре, давай все-таки випробуємо нову секретну мову тут, у школі? - Сашко не полишав думок про секретність і у школі. - Я подумав: то ж мама мене як облупленого знає. А тут, мабуть, не здогадаються!
- Та мабуть! А про що посекретничаємо?
- Я в коморі завгоспа бачив… скелет сирого слимака!- переможно дивлячись на Дімку Скальського, який зацікавлено поглядав на нас, закінчив Сашко.
- Дурня якась! - скривився Дімка і пішов геть.
- Якого слимака? - перепитав я.
Але Сашко на мене так глипнув, що я закивав головою:
- Давай дістанемо дурничку.
А про себе подумав: «Там і подивимося - що то за «скелет слимака». Цікаво ж, що Сашко зашифрував.
Комора завгоспа - то справжня кімната скарбів. Про її вміст ходили справжні легенди. Та завгосп у нас був правильний - шкільне добро беріг так, що навіть директор достеменно не знав, що там лежить. А от Сашко якось розвідав таємницю! І мені закортіло глянути - що воно таке. Звісно, нічого брати ми не збиралися. Зазирнути туди - то вже ого-го яка пригода!
Ми зупинилися коло комори і стали чекати. Скоро завгосп зайшов туди. Та ми тільки й встигли глипнути, поки двері зачинялися, що там якісь стільці і білий бюст на шафі.
Щойно ми розчаровано зітхнули, як тут сталося диво: завгосп прожогом вискочив із комори, притискаючи до вуха мобілку. І забув замкнути двері! Сашко, не довго думаючи чкурнув всередину! І я за ним.
Відімкнули нас через два уроки. І завгосп нас сварив, і вчителька, і батьки сварили. А школярі все допитувалися - що ж у тій коморі лежить? Сашко ж у відповідь співав як соловей:
- Солома, силіконова смородина, слоненя, сковороди, сервант, скло, сомбреро, сто сосок, скубані сумки, сурми, сині сосиски, скарби! Всі дивувалися. А чого тут дивуватися? Щойно ми заскочили, як завгосп повернувся, замкнув двері і вимкнув світло. А вимикач у коридорі. Як світло згасло, ми почали все навкруги обмацувати. Спочатку стільці знайшли, потім стіл, а потім, коли намацали скелета… зіщулилися удвох у темному кутку, так і просиділи всі дві години! Не дивно, що Сашко тепер тільки слова на «С» говорить. Та я й сам до вечора тільки «д-д-д-д» й міг казати.
Так я й не дізнався що ще за «скелет сирого слимака» Сашко мені хотів показати. От говорив би, як людина, може, й не захотів би я до тої комори заглядати!
А Сашкові батьки про нашу секретну мову моїм розказали. І я тепер іноді чую: «Обіцяне озеро облаштувалося», - це мама натякає, що ванна вже повна. А татко їй: «Павочко, пливу прудким пінгвіном!» Ну як діти!