Відчуваю себе неробою.
або
Мій розклад дня
Я зараз у відпустці. Точніше, влаштовую відпустку своїй мамі - я пораюся в її хаті, поки вона розглядає чарівні українські краєвиди.
Отже я в селі, з дітьми і мене переслідує відчуття повного байдикування. Мене навіть почало лякати моє неробство. Тож вирішили записати свій приблизний розклад дня.
Ранок. Мене будить Софія жалісливим голоском: «Я та-а-ак хочу їсти! В мене живо-о-о-тик болить…» Я її хапаю, запихаю собі під ковдру і ще хвилин 15 дрімаю.
Готую сніданок. Паралельно керую одяганням і застелянням ліжок (такі в мене нечупарки). Відправляю дітей збирати яблука для кролів.
Сніданок готовий. Поки діти їдять, годую курчат, курей, кролів, собаку і котів (найскладніше - останніх, бо
їх треба стерегти від курей і курчат. Ці крилаті динозаври відганяють котів від мисок, і пухнастики потім нявчать коло хати весь день).
Всіх погодувала. Відправляю дітей робити математику. Сама п’ю чай і читаю книжку.
Закидаю прання до машинки. Думаю.
Знову читаю книжку. І ще читаю книжку. Нарешті вирішую поснідати. Снідаю.
Діти розбираються з математикою (Іван перевіряє Софію, його не перевіряє ніхто - я вже 2 роки половини його математики за «Ростком» не розумію).
Діти намагаються поспілкуватися, або втекти до сусідських дітей, або дивитися телек, або сидіти коло компа. Я їх ганяю, не відриваючись від книжки.
Нарешті відриваюся і йду насолоджуватися музикою. Тобто заставляю Софію грати мені на флейті - їй задали на літо вивчити нову мелодію. Вчимо хвилин 40.
Розвішую білизну. Думаю.
Приблизно 13 година. Софія у подружки, Іван намагається пролізти до компа або сидить з
книжкою. Мию посуд. Варю обід. Та для цього треба піти на город, накопати картоплі (треба потрудитися - вона цього року не більша за грецький горіх), викопати моркву, знайти цибульку, зелень. Нарешті варю. Паралельно ставлю каструлю з харчами для котів і собаки. Нявчать.
Говорю по телефону.
П’ю каву.
Читаю книжку.
Годую курчат.
Заглядаю в комп’ютер.
Доварила.
Йду на город шукати їжу для кролів.
Годую курчат.
Годую кролів.
Годую дітей.
Думаю
Їм сама. Читаю книжку. П’ю чай. П’ю чай. П’ю чай. Їм кавун чи диню. Говорю по телефону.
Годую курчат.
Збираю яйця. Думаю, чим годуватиму дітей ввечері.
17- 18 година. Сідаю працювати. Відганяю від себе дітей.
20 година. Починається найнасичиніша частина дня.
Ставлю вечерю. Йду на город по їжу для колів. Годую кролів, курчат, курей (вони вже давно полягали спати, але коли я насипаю зерно, щоб вранці вони могли поїсти, не чекаючи на мене, вибігають). Погодувати котів, які розриваються коло мене? Дивлюся на курчат, які із цікавістю заглядають до котячих мисок. Почекають. Курчата розчаровано йдуть спати. Коти ображені. Пес чекає.
Годую дітей. Відриваю від телевізора. Разом прибираємо в хаті. Потім відправляю дітей до душу.
21.50. Вклала. Читаю вголос книжку (зараз читаю «Мемуари тата Мумі Троля»). Вечірня молитва. Цьомкни. Погладити по спинці. Знов цьомкни. Все! Спіть вже! Тепер можна погодувати котів і собаку. Знімаю білизну. Прасую.
22.50 Найспокійніший час доби. Йду в душ. П’ю чай, їм. Читаю книжку, поки не засне Іван. Тихо включаю комп’ютер (він у його кімнаті). Вмикаю чергову серію фільму.
0.50 - 1.20. Тепер можна і книжку почитати. Знову чаюю за книжкою.
2.30. Розумію, що скоро почне світати. Вкладаюся.
Отака я нероба! Адже треба ще консервувати, води дітей на ставок (мене виправдовує тільки те, що вночі вони кашляли, а зараз стало прохолодно), займатися городом і ще можна робити купу потрібних щоденних непомітних сільських справ. А я байдикую…