Трохи поверхневих вражень про підземелля
Дякуючи гарній нагоді, мав прекрасну можливість гарно провести вихідний у товаристві приємних людей за сприяння Турфірми "Час на мандри". Цього разу погода мене затримала у рідному місті, і зорі сприяли тому, щоби побувати на екскурсії "Таємниці Львівських підземель", і не просто побувати, а набратись енергетики готичного середньовічного Львова, помацати руками старі склепіння та утворити міжчасове єднання з подіями та людьми, які надавали енергію своєї душі цим спорудам багато віків тому.
Збирались біля входу до музею Етнографії та художнього промислу (колишній будинок Галицької ощадної каси, про який свого часу робив таку підбірочку), мене не знали, зате я багато кого вже знав з попередніх оглядів. Нарешті мав нагоду потиснути руку Михайлу, шкода, шо поспішав на танці, і тому не побалакали десь в теплі. Гаразд, про екскурсію.
Почалась дуже тепло та приємно - всім присутнім було запропоновано прийняти аскорбінку з гарного пуделка - доволі найсовий прийом для розрядки перших секунд можливого напруження та для створення духу відчуття єднання. Нам представили брата Максиміліяна, який і повів нам розповідати таємниці монаших підземель. Почимчикували до Єзуїтів, дорогою фоткаючи та трошки відлякуючи перехожих.
Фактично екскурсія розпочалась вже біля "Равлика", Максиміліян відчував на собі весь удар фокусу об'єктивів, але мужньо тримався перед таким натиском камер. forko, якому завдячую за файно проведений час.
Ключ ще з "тих часів", справну роботу якого нам продемонстрував братчик:
Є такі люди, які вірять в історію, і не просто вірять, а візуалізують та моделюють все, що могло би бути дотичним до місця. Річ в тому, що місця мають пам'ять, і доволі охоче нею діляться з вдячними слухачами, лише слід подати натяк та відкрити "третє вухо", а антураж завжди буде сприяти цьому.
Ось це місце під сонцем в прямому розумінні, там де глечик - це місце, за яке, мабуть, йшла довга конкуренція, бо тут добре читати. От в кожній споруді має бути таке місце підвищеної приємності, перебування в якому мирить тебе з навколишнім світом. У свому будинку в мене таке на горищі буде, але це поки що проект.
А потім сталась от така прикрість:
Із за того, мабуть, що тримав фотоапарат в кишені, випадково ввімкнув якийсь режим чогось, що мені записало усі світлини на картку в такому вигляді, окрім того разу, коли фотографував зі спалахом.
Але це не завадить мені сходити ще раз на таку екскурсію:)
Ми послухали багато з історії самого костелу єзуїтів, його вежі-фантому, яку гарно видно на багатьох панорамах міста, але ж найкраще візуалізувати пазли уяви, коли перед цим подивитись на Вітвіцького:
Згадували і обсерваторію, яка була в єзуїтській хвіртці, хоча, якщо не помиляюсь, вона залишилась лише проектом.
Взагалі вся фішка підземного Львова у тому, що підвали були побудовані на підвалах спаленого готичного міста, так, як ті були викладені з каменю і часто слугували не підвалами, а цокольними поверхами, і які не досліджені взагалі. Колись на Експлорері була статейка про хлопців, які часто ходили тими нижньоярусними підземеллями, і навіть натрапили на групу доволі організованих чорних археологів з даними можливих поховань еліти. До-речі про поховання, брат Максиміліян мені відкрив очі на те, що виявляється більшість крипт все ще запечатано та по даний момент вони діючі.
Також тут було виявлено решти австрійського солдата в обладунках, що може свідчити про прихований злочин у цих підземеллях. Але враховуючи масу костей воно якось не будоражить уяви.
Недосліджені підземелля ще багато таємниць приховують у своїх нутрощах.
Судячи з плану споруди, ми попадаєм значно в інші приміщення, аніж на плані:
можливо, маємо справу з цоколями та підземеллями ось цих споруд:
Традиційної історії про привид блукаючого монаха не було, зате почув версію про робочого, якого закрили в саркофазі.
За рахунок своєї малодослідженості єзуїти залишаються найзагадковішим підземеллям для мене.
Як на мене, тут слід повиставляти з фондів всі невідреставровані натрунні портрети, які просто так лежать у фондах і чекають свого часу.
Наступною були підземелля Преображенської церкви, вірніше колишнього монастиру та костелу Тринітаріїв, з їхніми величезними залами, які слугували підземним храмом.
Свого часу з цих місць було вивезено 30 возів кісток, які після зотлівання решток акуратно і з шаною складали в спеціальних приміщеннях. Це типова середньовічна практика, яка не раз переходила в ціле мистецтво, де з костей та черепів викладали величезні декорації. Моторошно та містично, але з чимось таким, що як загіпнотизована миша дивитися на удава, не дає відірвати погляду.
Ось це місце з елементами готичних елементів колись існуючих споруд, на місці якого виріс цей костел. На доторк дуже енергетично багаті, тут добре писати якийсь філософський трактат.
Брат показує наслідки вкладання подушки під бруківкою, яка не дає дихати багатій на вологу землі, і вся ця волога сіллю виходить поверх склепіння, та може привести до непоправимих руйнівних дій.
Взагалі-то брата Максиміліяна Ви будете бачити ще цілий тиждень в різних блогах, так, як людей було багато, і затвори об'єктивів клацали часто в його сторону.
А тим часом ми вже підійшли до храму Псів Господніх, де Лише Богу честь і глорія, але її потрібно випалювати вогнем Віри.
Орест в роботі.
Я коли вперше побачив фотографії з цих підземель з даною підсвіткою, чомусь спочатку мав асоціації з вогняною рікою, тепер ці відчуття вже кудись поділись.
Тут була келія для затворників, яких доцільніше було б назвати замуровниками.
Погрався зі світлом, яке міняло вирази незворушної фізіономії
Залишки старих склепінь в обрамках дверей значно старші за навколишні каменюки та сягають в часи раннього середньовічча.
Тут дозволю собі використати фотку rbrechko з панорамою Ігора Качора саме середньовічного княжого міста з палацом Лева, підземелля якого, а також зовнішні стіни монастиря зараз прочитуються в ньому:
Експонати із старого музею атеїзму непогано вписуються в келіях
Славетна Жанна Д'Арк
Історія про Гальшку була ну вже дуже детальною, та багатою на імена - я так не розказую.
Залишки музейних експонатів, які доказували про те, що бога нема.
Висота деяких проходів бажала б бути вищою, але цьому є свої пояснення - вони засипані вже закам'янілими залишки попередньої бурхливої діяльності, а спроби їх позбутись привели до різкого викиду спиртових парів, що в свою чергу вплинуло на настрій сурових робітників, аж до того, що їх прийшлось виносити.
Взагалі, жодні огляди не зможуть передати того, що відчуваєш на екскурсії, а ще й за таку символічну плату - то взагалі фантастика.
На останок, брат Максиміліян повів про майбутню ініціативу "Підземне місто", про яке ми згадували раніше:
Ну і разом з гарним початком у вигляді гостини цукорками-вітамінками було доволі приємне закінчення з роздачею магнітиків від Часу на мандри.
Збирались біля входу до музею Етнографії та художнього промислу (колишній будинок Галицької ощадної каси, про який свого часу робив таку підбірочку), мене не знали, зате я багато кого вже знав з попередніх оглядів. Нарешті мав нагоду потиснути руку Михайлу, шкода, шо поспішав на танці, і тому не побалакали десь в теплі. Гаразд, про екскурсію.
Почалась дуже тепло та приємно - всім присутнім було запропоновано прийняти аскорбінку з гарного пуделка - доволі найсовий прийом для розрядки перших секунд можливого напруження та для створення духу відчуття єднання. Нам представили брата Максиміліяна, який і повів нам розповідати таємниці монаших підземель. Почимчикували до Єзуїтів, дорогою фоткаючи та трошки відлякуючи перехожих.
Фактично екскурсія розпочалась вже біля "Равлика", Максиміліян відчував на собі весь удар фокусу об'єктивів, але мужньо тримався перед таким натиском камер. forko, якому завдячую за файно проведений час.
Ключ ще з "тих часів", справну роботу якого нам продемонстрував братчик:
Є такі люди, які вірять в історію, і не просто вірять, а візуалізують та моделюють все, що могло би бути дотичним до місця. Річ в тому, що місця мають пам'ять, і доволі охоче нею діляться з вдячними слухачами, лише слід подати натяк та відкрити "третє вухо", а антураж завжди буде сприяти цьому.
Ось це місце під сонцем в прямому розумінні, там де глечик - це місце, за яке, мабуть, йшла довга конкуренція, бо тут добре читати. От в кожній споруді має бути таке місце підвищеної приємності, перебування в якому мирить тебе з навколишнім світом. У свому будинку в мене таке на горищі буде, але це поки що проект.
А потім сталась от така прикрість:
Із за того, мабуть, що тримав фотоапарат в кишені, випадково ввімкнув якийсь режим чогось, що мені записало усі світлини на картку в такому вигляді, окрім того разу, коли фотографував зі спалахом.
Але це не завадить мені сходити ще раз на таку екскурсію:)
Ми послухали багато з історії самого костелу єзуїтів, його вежі-фантому, яку гарно видно на багатьох панорамах міста, але ж найкраще візуалізувати пазли уяви, коли перед цим подивитись на Вітвіцького:
Згадували і обсерваторію, яка була в єзуїтській хвіртці, хоча, якщо не помиляюсь, вона залишилась лише проектом.
Взагалі вся фішка підземного Львова у тому, що підвали були побудовані на підвалах спаленого готичного міста, так, як ті були викладені з каменю і часто слугували не підвалами, а цокольними поверхами, і які не досліджені взагалі. Колись на Експлорері була статейка про хлопців, які часто ходили тими нижньоярусними підземеллями, і навіть натрапили на групу доволі організованих чорних археологів з даними можливих поховань еліти. До-речі про поховання, брат Максиміліян мені відкрив очі на те, що виявляється більшість крипт все ще запечатано та по даний момент вони діючі.
Також тут було виявлено решти австрійського солдата в обладунках, що може свідчити про прихований злочин у цих підземеллях. Але враховуючи масу костей воно якось не будоражить уяви.
Недосліджені підземелля ще багато таємниць приховують у своїх нутрощах.
Судячи з плану споруди, ми попадаєм значно в інші приміщення, аніж на плані:
можливо, маємо справу з цоколями та підземеллями ось цих споруд:
Традиційної історії про привид блукаючого монаха не було, зате почув версію про робочого, якого закрили в саркофазі.
За рахунок своєї малодослідженості єзуїти залишаються найзагадковішим підземеллям для мене.
Як на мене, тут слід повиставляти з фондів всі невідреставровані натрунні портрети, які просто так лежать у фондах і чекають свого часу.
Наступною були підземелля Преображенської церкви, вірніше колишнього монастиру та костелу Тринітаріїв, з їхніми величезними залами, які слугували підземним храмом.
Свого часу з цих місць було вивезено 30 возів кісток, які після зотлівання решток акуратно і з шаною складали в спеціальних приміщеннях. Це типова середньовічна практика, яка не раз переходила в ціле мистецтво, де з костей та черепів викладали величезні декорації. Моторошно та містично, але з чимось таким, що як загіпнотизована миша дивитися на удава, не дає відірвати погляду.
Ось це місце з елементами готичних елементів колись існуючих споруд, на місці якого виріс цей костел. На доторк дуже енергетично багаті, тут добре писати якийсь філософський трактат.
Брат показує наслідки вкладання подушки під бруківкою, яка не дає дихати багатій на вологу землі, і вся ця волога сіллю виходить поверх склепіння, та може привести до непоправимих руйнівних дій.
Взагалі-то брата Максиміліяна Ви будете бачити ще цілий тиждень в різних блогах, так, як людей було багато, і затвори об'єктивів клацали часто в його сторону.
А тим часом ми вже підійшли до храму Псів Господніх, де Лише Богу честь і глорія, але її потрібно випалювати вогнем Віри.
Орест в роботі.
Я коли вперше побачив фотографії з цих підземель з даною підсвіткою, чомусь спочатку мав асоціації з вогняною рікою, тепер ці відчуття вже кудись поділись.
Тут була келія для затворників, яких доцільніше було б назвати замуровниками.
Погрався зі світлом, яке міняло вирази незворушної фізіономії
Залишки старих склепінь в обрамках дверей значно старші за навколишні каменюки та сягають в часи раннього середньовічча.
Тут дозволю собі використати фотку rbrechko з панорамою Ігора Качора саме середньовічного княжого міста з палацом Лева, підземелля якого, а також зовнішні стіни монастиря зараз прочитуються в ньому:
Експонати із старого музею атеїзму непогано вписуються в келіях
Славетна Жанна Д'Арк
Історія про Гальшку була ну вже дуже детальною, та багатою на імена - я так не розказую.
Залишки музейних експонатів, які доказували про те, що бога нема.
Висота деяких проходів бажала б бути вищою, але цьому є свої пояснення - вони засипані вже закам'янілими залишки попередньої бурхливої діяльності, а спроби їх позбутись привели до різкого викиду спиртових парів, що в свою чергу вплинуло на настрій сурових робітників, аж до того, що їх прийшлось виносити.
Взагалі, жодні огляди не зможуть передати того, що відчуваєш на екскурсії, а ще й за таку символічну плату - то взагалі фантастика.
На останок, брат Максиміліян повів про майбутню ініціативу "Підземне місто", про яке ми згадували раніше:
Ну і разом з гарним початком у вигляді гостини цукорками-вітамінками було доволі приємне закінчення з роздачею магнітиків від Часу на мандри.