ТИЧИНА. ЖАДАН. ТРИВОГА
ТИЧИНА. ЖАДАН. ТРИВОГА
На минулому тижні в Малій опері відбулася прем’єра "Тичина, Жадан і Собаки". Режисеркою вистави виступила Вірляна Ткач.
Заявлене поєднання поетів виглядало привабливо, але втілення виявилося геть незбалансованим. Наскільки яскраво й переконливо виступив Жадан з групою «Собаки», настільки натужними, незграбними й пафосними були театралізовані вставки з читанням Тичини, який, слово честі, на таке не заслуговує.
Але саме співставлення як ідея дійсно цікаве.
Збірку «Замість сонетів і октав», яку, власне, намагалася інсценізувати Вірляна Ткач, Тичина писав у 1918-1919 рр., коли влада в Києві мінялася 9 разів, коли спроби встановити державність закінчилися тотальним крахом, а справжнім володарем наших земель була війна. Розбрат, бідність і військова агресія лишаються головними небезпеками і зараз. При очевидній відмінності у формах та контекстах, між Жаданом і раннім Тичиною виникають настроєві паралелі, в них обох є спільні мотиви. Поезія Сергія - це теж свого роду «замість сонетів і октав», ті ж обертони тривоги, ті ж `образи розбурханої реальності.
Тичина зберіг своє фізичне життя, але помер духовно. Жадан опинився на волосину від загибелі під час сепаратистських заворушень у Харкові. Літераторам в Україні не велося легко ніколи. Але, можливо, вперше за всю нашу кручену, мов тюремний дріт, історію, їм ніхто не заважає писати. Писати про ще одне коло біди.
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції погроми.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
На минулому тижні в Малій опері відбулася прем’єра "Тичина, Жадан і Собаки". Режисеркою вистави виступила Вірляна Ткач.
Заявлене поєднання поетів виглядало привабливо, але втілення виявилося геть незбалансованим. Наскільки яскраво й переконливо виступив Жадан з групою «Собаки», настільки натужними, незграбними й пафосними були театралізовані вставки з читанням Тичини, який, слово честі, на таке не заслуговує.
Але саме співставлення як ідея дійсно цікаве.
Збірку «Замість сонетів і октав», яку, власне, намагалася інсценізувати Вірляна Ткач, Тичина писав у 1918-1919 рр., коли влада в Києві мінялася 9 разів, коли спроби встановити державність закінчилися тотальним крахом, а справжнім володарем наших земель була війна. Розбрат, бідність і військова агресія лишаються головними небезпеками і зараз. При очевидній відмінності у формах та контекстах, між Жаданом і раннім Тичиною виникають настроєві паралелі, в них обох є спільні мотиви. Поезія Сергія - це теж свого роду «замість сонетів і октав», ті ж обертони тривоги, ті ж `образи розбурханої реальності.
Тичина зберіг своє фізичне життя, але помер духовно. Жадан опинився на волосину від загибелі під час сепаратистських заворушень у Харкові. Літераторам в Україні не велося легко ніколи. Але, можливо, вперше за всю нашу кручену, мов тюремний дріт, історію, їм ніхто не заважає писати. Писати про ще одне коло біди.
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції погроми.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»