МУЗИКА ЗА ВИПАДКОМ
МУЗИКА ЗА ВИПАДКОМ
Нещодавно приєднався до посиденьок під гітару у центрі психологічної реабілітації воїнів АТО.
Смаки авдиторії виявилися передбачуваними. Слухачі замовляли усе те ж саме, що останні 20 років грають на Хрещатику і в підземних переходах: «Прогулки по воде» Бутусова-Кормільцева, «Восьмиклассницу» и «Когда твоя девушка больна» Цоя, «Вороны» та «Это всё» Шевчука, «Никто не услышит» Шахріна, з українського - «Країну мрій» Скрипки і, звісно, «Лиш вона» «Плачу Єремії». Зрештою, слухали те, до чого звикли.
Але здивувало інше - коли один з хлопців показав відео на телефоні зі словами: «Це про нас».
Це була ще одна реліктова знаменитість - Борис Гребенщиков. Співав він не своє, до того ще й рясно пересипане матюками (сама назва за рефреном чого варта - «Нас с тобою наебали»), а сюжет трагічний: з усього підрозділу лишилося тільки двоє бійців, без підмоги, майже без набоїв, коротше - приречені.
Справа, однак, у тому, що я знав цю пісню задовго до того, як БГ запозичив її до свого репертуару.
Написала її московська панк-група з надзвичайно виразною назвою «Хуй забей» або просто «ХЗ». Наприкінці 1980-х вони здобули без перебільшень культовий статус завдяки веселим, чіпким мелодіям, поєднанню голосів - нахабно-хуліганського і удавано романтичного, і звісно, завдяки соромітницьким текстам: обсценізми ця компашка використовувала з захоплюючою віртуозністю. «Наебали» була одним з їхніх хітів, і сприймалася однозначно як знущання з казенної радянської пропаганди, котра перетворила Другу світову війну на порожній і набридливий міф (нинішнє російське «победобесие» тоді ніхто навіть і уявити собі не міг).
Спливли роки, «ХЗ» розтанув разом з СРСР. І ось пару років тому на Youtube я випадково надибав невідому мені пісню Гребенщикова. Очі не повірили назві, а вуха - тексту: колишній кумир співав псевдофронтову баладу московських циніків, але як! Не змінивши жодного слова, самою лише манерою подачі й сумовитим аранжуванням перетворив панківське стібалово на міні-реквієм за всіма загиблими солдатами, кинутими у саме пекло, покинутими бездарним командуванням напризволяще. Не можу сказати, що ця версія мені сподобалась; але для тисяч людей у формі вона спрацювала, можливо, навіть більше, ніж міг припустити сам БГ. У мережі вже є відео з цим музичним рядом як присвята загиблим в Іловайську.
Історію пізнають за дрібницями; і цей наче несуттєвий випадок - одна з подібних значущих деталей.
Отак це й відбувається: ти живеш, граєш у свої ігри й смієшся з чогось, що, здається, завжди буде смішним. Але раптом анекдот стає трагедією, ти виходиш з дому й розумієш, що за твоїм вікном щойно обвалилося століття.
Дмитро Десятерик, «День»
Нещодавно приєднався до посиденьок під гітару у центрі психологічної реабілітації воїнів АТО.
Смаки авдиторії виявилися передбачуваними. Слухачі замовляли усе те ж саме, що останні 20 років грають на Хрещатику і в підземних переходах: «Прогулки по воде» Бутусова-Кормільцева, «Восьмиклассницу» и «Когда твоя девушка больна» Цоя, «Вороны» та «Это всё» Шевчука, «Никто не услышит» Шахріна, з українського - «Країну мрій» Скрипки і, звісно, «Лиш вона» «Плачу Єремії». Зрештою, слухали те, до чого звикли.
Але здивувало інше - коли один з хлопців показав відео на телефоні зі словами: «Це про нас».
Це була ще одна реліктова знаменитість - Борис Гребенщиков. Співав він не своє, до того ще й рясно пересипане матюками (сама назва за рефреном чого варта - «Нас с тобою наебали»), а сюжет трагічний: з усього підрозділу лишилося тільки двоє бійців, без підмоги, майже без набоїв, коротше - приречені.
Справа, однак, у тому, що я знав цю пісню задовго до того, як БГ запозичив її до свого репертуару.
Написала її московська панк-група з надзвичайно виразною назвою «Хуй забей» або просто «ХЗ». Наприкінці 1980-х вони здобули без перебільшень культовий статус завдяки веселим, чіпким мелодіям, поєднанню голосів - нахабно-хуліганського і удавано романтичного, і звісно, завдяки соромітницьким текстам: обсценізми ця компашка використовувала з захоплюючою віртуозністю. «Наебали» була одним з їхніх хітів, і сприймалася однозначно як знущання з казенної радянської пропаганди, котра перетворила Другу світову війну на порожній і набридливий міф (нинішнє російське «победобесие» тоді ніхто навіть і уявити собі не міг).
Спливли роки, «ХЗ» розтанув разом з СРСР. І ось пару років тому на Youtube я випадково надибав невідому мені пісню Гребенщикова. Очі не повірили назві, а вуха - тексту: колишній кумир співав псевдофронтову баладу московських циніків, але як! Не змінивши жодного слова, самою лише манерою подачі й сумовитим аранжуванням перетворив панківське стібалово на міні-реквієм за всіма загиблими солдатами, кинутими у саме пекло, покинутими бездарним командуванням напризволяще. Не можу сказати, що ця версія мені сподобалась; але для тисяч людей у формі вона спрацювала, можливо, навіть більше, ніж міг припустити сам БГ. У мережі вже є відео з цим музичним рядом як присвята загиблим в Іловайську.
Click to viewІсторію пізнають за дрібницями; і цей наче несуттєвий випадок - одна з подібних значущих деталей.
Отак це й відбувається: ти живеш, граєш у свої ігри й смієшся з чогось, що, здається, завжди буде смішним. Але раптом анекдот стає трагедією, ти виходиш з дому й розумієш, що за твоїм вікном щойно обвалилося століття.
Дмитро Десятерик, «День»