Як корисно все ж таки вибиратися інколи в центр Києва.
Проходячи позавчора повз нескінченно реконструйований Ахметовим ЦУМ, я вирішив роздивитися паркан довкола нього. Хаос революційних графіті, листівок і плакатів (у тому числі «Україна - це кожний» - одну з перших стихійних фотовиставок Майданного мистецтва просто неба) там давно замінили
однотипним рекламним панно. Як наслідок, тепер на паркані на всі лади оспівується грандіозний внесок ахметівських реконструкторів у інфраструктуру міста. Серед іншого зазначено, що на 6 поверсі відбудованого універмагу облаштують фуд-хол - це така кулінарія з самообслуговуванням, в якій можна куштувати страви, і те, що сподобалося, купити. Тобто те, що, наприклад, в США є в кожному більш-менш великому магазині. Опускаючи питання, скільки це там коштуватиме і до чого у фуд-холі квіти й продаж каструль (на рекламі принаймні), тішуся, що такий вид послуги запустили і в нас.
А повернувшися додому, того ж вечора я читаю інтерв’ю Тарути, з якого дізнаюся, що Ахметов, по суті - банкрут.
Та й нехай - аби тільки ЦУМ нарешті закінчив. З фуд-холом. Після чого пішов би собі нарешті у повне громадське, політичне й економічне небуття.
Накладаючи собі гарячу пшонку в паперовий контейнер, обіцяю ніколи не згадувати тебе, Ринате.
Спи спокійно, дорогий ворог.
Дмитро Десятерик, «День»