МИСТЕЦТВО ЧАСІВ РЕВОЛЮЦІЇ. Частина 7. Карикатури.
МИ ПЕРЕМОГЛИ, БО СМІЯЛИСЯ
Трагічні події в Парижі - розстріл ісламськими терористами художників-карикатуристів і співробітників журналу Charlie Hebdo, подальші захоплення та вбивства заручників, серед іншого, загострили дискусії про межі дозволеного в сатиричному мистецтві.
Тому сьогодні ми вважаємо за потрібне нагадати нашим читачам українську частину історії, пов’язану з карикатурою та із зазіханнями на свободу слова.
Протягом минулої зими автор цих рядків цілеспрямовано фотографував усі придатні до фіксації прояви революційного мистецтва: плакати, листівки, стріт-арт, графіті, оголошення, написи тощо. Сьогодні хотілося б показати майданівські карикатури. Вони здебільшого стосувалися наших і російських можновладців, малювалися як професіоналами, так і аматорами, їх розклеювали на стінах, рекламних щитах, вітринах у центрі, вивішували на барикадах. Серед них було чимало цілковито унікальних творів, намальованих вручну і залишених в одному примірнику, але здебільшого їх розмножували, копіюючи на ксероксі чи на принтері. Утворювалися цілі авторські експозиції просто неба: чималу увагу привертала добірка шаржів Юрія Журавля на Європейській площі, а виставка уїдливих скетчів Олега Смаля між Європейською та Майданом взагалі набула майже міфологічного статусу після того, як була цілком знищена «Беркутом» увечері 18 лютого.
Найулюбленішим персонажем карикатуристів, звісно, був Янукович. Жовчі та злості щодо нього не шкодували. Найчастіше малювали у вигляді свині або хижого звіра, часто згадували про його кримінальне минуле, додавали ялинку-Йолку, котра стала для нього справжнім прокляттям. Друге місце ділили: Азаров завдяки своїй уродженій кумедності й Путін. Ненабагато від них відставала міліція (яскравий зразок антиміліцейського випаду - дитина, що тікає від міліціонера до бандита з ножем, вигукуючи: «Дядечко, рятуйте, там міліціонер!»). А вже далі клубився загал дрібніших політиків, шахраїв, депутатів, олігархів: Королевська, Кернес, Табачник, Медведчук, Колесніченко, Бродський, Тігіпко, Новінський, не забули навіть про Кучму й Коломойського. Провідників опозиції при всьому скептичному ставленні не чіпали, однак у шаржах Журавля знайшлося місце для Кличка. Загалом, переважала більш-менш звична сатира, інколи вельми люта, траплялися й геть сюрреалістичні композиції в Українському домі, де базувалася «Мистецька сотня». Часто використовувалися вже готові `образи - фотографії, кадри з телепрограм, перероблені в знущальні колажі.
При тому карикатурна творчість мимоволі набула інтерактивного, колективного характеру. Глядачі дописували й домальовували те, що думали про об’єкт кепкувань, причому робили це інколи доволі влучно.
У цілому, жанр карикатури поступався кількісно таким більш поширеним формам культурного спротиву, як плакат або агітаційна листівка, однак вирізнявся більшою дошкульністю. Зрештою, 18 - 20 лютого найманці Януковича рвалися на Майдан, щоб, зокрема, вгамувати цей сміх, який їхній господар і вони самі ненавиділи чи не більше за бруківку чи коктейлі Молотова. Тирани, байдуже, керують вони цілими державами чи збиваються в підпільні банди, бояться бути смішними - бо тоді їхня влада стає нічого не вартою, нестрашною. Саме тому вони ладні вбивати тих, хто сміється з них.
І Майдан переміг, бо сміявся.
Дмитро Десятерик, «День»
Перше фото і далі - карикатури Юрія Журавля
Тут і далі - карикатури Олега Смаля.
Далі - роботи авторів, імен яких я не знаю.
Одна з найкращих.
Це, здається, хтось із кола «жлоб-артистів». Висіло в «Українському домі».
Трагічні події в Парижі - розстріл ісламськими терористами художників-карикатуристів і співробітників журналу Charlie Hebdo, подальші захоплення та вбивства заручників, серед іншого, загострили дискусії про межі дозволеного в сатиричному мистецтві.
Тому сьогодні ми вважаємо за потрібне нагадати нашим читачам українську частину історії, пов’язану з карикатурою та із зазіханнями на свободу слова.
Протягом минулої зими автор цих рядків цілеспрямовано фотографував усі придатні до фіксації прояви революційного мистецтва: плакати, листівки, стріт-арт, графіті, оголошення, написи тощо. Сьогодні хотілося б показати майданівські карикатури. Вони здебільшого стосувалися наших і російських можновладців, малювалися як професіоналами, так і аматорами, їх розклеювали на стінах, рекламних щитах, вітринах у центрі, вивішували на барикадах. Серед них було чимало цілковито унікальних творів, намальованих вручну і залишених в одному примірнику, але здебільшого їх розмножували, копіюючи на ксероксі чи на принтері. Утворювалися цілі авторські експозиції просто неба: чималу увагу привертала добірка шаржів Юрія Журавля на Європейській площі, а виставка уїдливих скетчів Олега Смаля між Європейською та Майданом взагалі набула майже міфологічного статусу після того, як була цілком знищена «Беркутом» увечері 18 лютого.
Найулюбленішим персонажем карикатуристів, звісно, був Янукович. Жовчі та злості щодо нього не шкодували. Найчастіше малювали у вигляді свині або хижого звіра, часто згадували про його кримінальне минуле, додавали ялинку-Йолку, котра стала для нього справжнім прокляттям. Друге місце ділили: Азаров завдяки своїй уродженій кумедності й Путін. Ненабагато від них відставала міліція (яскравий зразок антиміліцейського випаду - дитина, що тікає від міліціонера до бандита з ножем, вигукуючи: «Дядечко, рятуйте, там міліціонер!»). А вже далі клубився загал дрібніших політиків, шахраїв, депутатів, олігархів: Королевська, Кернес, Табачник, Медведчук, Колесніченко, Бродський, Тігіпко, Новінський, не забули навіть про Кучму й Коломойського. Провідників опозиції при всьому скептичному ставленні не чіпали, однак у шаржах Журавля знайшлося місце для Кличка. Загалом, переважала більш-менш звична сатира, інколи вельми люта, траплялися й геть сюрреалістичні композиції в Українському домі, де базувалася «Мистецька сотня». Часто використовувалися вже готові `образи - фотографії, кадри з телепрограм, перероблені в знущальні колажі.
При тому карикатурна творчість мимоволі набула інтерактивного, колективного характеру. Глядачі дописували й домальовували те, що думали про об’єкт кепкувань, причому робили це інколи доволі влучно.
У цілому, жанр карикатури поступався кількісно таким більш поширеним формам культурного спротиву, як плакат або агітаційна листівка, однак вирізнявся більшою дошкульністю. Зрештою, 18 - 20 лютого найманці Януковича рвалися на Майдан, щоб, зокрема, вгамувати цей сміх, який їхній господар і вони самі ненавиділи чи не більше за бруківку чи коктейлі Молотова. Тирани, байдуже, керують вони цілими державами чи збиваються в підпільні банди, бояться бути смішними - бо тоді їхня влада стає нічого не вартою, нестрашною. Саме тому вони ладні вбивати тих, хто сміється з них.
І Майдан переміг, бо сміявся.
Дмитро Десятерик, «День»
Перше фото і далі - карикатури Юрія Журавля
Тут і далі - карикатури Олега Смаля.
Далі - роботи авторів, імен яких я не знаю.
Одна з найкращих.
Це, здається, хтось із кола «жлоб-артистів». Висіло в «Українському домі».