Майдан-хроніки, 10-12 січня. СКАЖЕНИЙ УЇК-ЕНД.
СКАЖЕНИЙ УЇК-ЕНД
Знову час ущільнився. Знову потік подій такий, що елементарно не встигаю відписувати. Тож вибачайте, далі - багато літер))
Події п’ятничної ночі (з 10 на 11 січня) я дивився у прямій трансляції на Майдані. Вирішив сходити на нічне чергування - і ось тобі маєш, такі події пропустив)
Але допомагати годувати народ - це теж хороше діло, і піднімає настрій та бойовий дух не згірше за будь-яку сутичку. Плюс, звісно, нічне спілкування на Майдані - унікальне за атмосферою. Воно чимсь схоже на крупний план у кіні: ти бачиш людину зблизька, в такій хорошій відвертості, якої в іншому місці, в інших умовах не доб’єшся. Цього разу розговорився з хлопчаком з Шепетівки, що на Хмельниччині. Половини зубів немає, але веселий, життєрадісний неймовірно. Щось я згадав про підготовку «майданівського спецназу» на 7 поверсі Профспілок, а він відповів:
- Ага, я теж зі спецназу. З духовного.
Належить він, здається, до п’ятидесятників. Але його релігійність геть не фанатична, така ж сама, як і він - від душі. Захоплюється тим, що на Майдані представлені всі християнські деномінації - від католиків і православних до баптистів і харизматів. А щодо того, що в Києві стільки днів незимово тепла погода, він упевнений, що це в тому числі і його рук діло:
- А ми отак стали, помолилися за гарну погоду, ось вона й гарна!
Класний чувак.
Через штовханину на проспекті Перемоги, біля Святошинського РВВС, на Майдані оголосили тривогу, й, хоча народу позірно було небагато, наче незвідки повиходили загони самооборони, причому дуже добре екіпіровані - при касках, щитках, наколінниках тощо. Серед інших проходили поруч якісь чоловіки, що балакали геть мені незнайомою мовою, явно з Кавказу. Спитав у них - звідки, виявилося - грузини! Утворюють окремий загон. З такими залізяками і дубцями, що дивитися страшно))) Виявилося, їх на Майдані 20, з першого дня, і один з них сказав мені: "Якщо нападуть, то хай спочатку нас спробують покласти" - явно не жартував) Ось дивлюся на таких і розумію, що за жодних умов силовий варіант не пройде. До речі, здається, це навіть у владі розуміють: хтось мені недавно казав, що для міліціонерів при наявності необхідної будівельної техніки всі барикади жодної перепони не складають, розібрати можна за 15-20 хвилин. Але ж людей на цих барикадах не розбереш ніякими екскаваторами.
Що ж до подій на Перемоги, то тут треба чітко розділяти сам суд і те, що відбувалося після нього. Я солідарний не з підсудними, а з тими, кого цієї ночі бив «Беркут». І, звісно, те, що їх змогли заблокувати, змусили зняти маски і пройти по коридору ганьби - це перемога, значення якої тільки зараз, через деякий час, починаєш усвідомлювати. Ще один доказ того, що моральний тиск набагато потужніший за будь-яке насильство. «Беркут» без масок виявився звичайними переляканими людьми. Вся Україна бачила їхні страх і слабкість. До того ж, здається, начальство їх просто кинуло напризволяще, навіть підкріплення не прислало, і це теж бачили всі. І таких випадків ставатиме більше. Уже зараз ці мармизи з їхніми персональними даними вивішено в Мережі. Ми перетворюємо їхнє життя на кошмар. Я чув, що у «Беркуті» - хвиля звільнень за власним бажанням. Деморалізовані силовики - це кінець режиму, а вони деморалізуються все більше.
Здавалося б, після цієї ночі має встановитися бодай нетривалий спокій - але ні.
Зранку 11 січня, невиспаний, але повний бойової енергії, я пішов до Бесарабки - там мала відбутися анонсована напередодні акція «ініціативної групи на захист сексменшин» (вже прокол - ЛГБТ себе секс-меншинами не називають), яку відповідні організації, такі як «Точка опори», одразу назвали провокацією.
Прибувши на місце о 12.00, я виявив, що там не одна, а цілих дві акції.
Під рок-н-роли з невеличкого динаміка танцювало десь три десятки яскраво одягненої молоді, хлопці і дівчата. Яскравість, здається, була головною метою: не просто одяг, а ще й різнокольорові перуки, окрім веселкових прапорів, ще, й звісно, прапори України та Євросоюзу, а до того - наче решти було мало - червоні льодяники у формі півників. Окремо кидалися в очі двоє хлопців, котрі стояли поруч - один у синій, другий у жовтій перуці - по кольорах українського прапора. Стояли вони окремо, не танцювали. На питання телевізійників один з них сказав, що він не гей, але у нього тут друг. Ага, так-так. Друг у нього.
Ще організатори залучили до участі чорношкіру дівчинку, щоб уже напевне.
Картину доповнювали двоє хлопців з транспарантом «Кличко - наш кандидат», котрі почувалися якось явно незручно, коли їх знімали, та кілька кремезних бугаїв у штатському трохи далі, котрі теж в об’єктив не лізли.
Очевидно, весь цей цирк збирався саме з однією метою: намалювати якомога помітнішу мішень, виставити її під обстріл і максимально скомпрометувати Майдан. А хто збирав клоунів, особливо навіть і не приховувалося: першим сайтом, який подав цю інформацію, був «Український вибір»)))
Ну й до купи: першими на місці були телеканали "Інтер", "Україна" и "112". Ще пояснення треба?
Невеличку частку здорового глузду вносили своїм контрпікетом Зорян Кісь і друзі - правдиві гей-активісти, котрі за права ЛГБТ борються по-справжньому вже не перший рік.
Дивуюся лише одному: наскільки все ж таки у Медведчука убога фантазія, нічого нового видумати не може - був уже «гей-парад» з бомжів, і нічим це не закінчилося - ані бійки не було, і людей на Майдані не поменшало. Він що, зовсім тупий?
Я поговорив трохи з молодими циркачами. Принаймні деякі з них дійсно належали до ЛГБТ. При тому неосвічені як ліс сосновий. Про успішний весняний гей-прайд у Києві не чули, про жодну українську ЛГБТ-організацію не знають, про те, що прайди можна проводити з належним рівнем безпеки, навіть не задумувалися. Одна дівчина так мені і сказала:
- Так, ми тут - гарматне м'ясо - для перевірки толерантності суспільства.
Питання, а якого дідька підписуватися на гарматне м'ясо, ми обговорити не встигли.
А втім, це були хороша молодь, хоч і ідіоти, тож я їх зняв собі на прощання.
Однак, як я сказав, це була не єдина акція біля Бесарабки.
Півколом довкола «геїв» стояли якісь дядьки й тітки середніх і старших років, тримали плакати проти Майдану, знімали танцюючу молодь й улюлюкали, але не нападали. Виявилося, це ще одне збіговисько провокаторів, очолюване таким собі Іваном Проценком, в котрого манія - очистити Хрещатик від барикад. Минулого разу на його акцію ніхто не прийшов. Тепер його господарі підігнали трохи бюджетників. Було їх аж 50, вони ще трохи позбиткувалися з молоді і пішли з гаслами «Майдан - по домам» і «Будівлі- для службовців» (так і кортіло спитати: мою будівлю теж службовцям віддати?) до барикади біля ЦУМу.
Охорона барикади була заскочена зненацька. Стояло там двоє зовсім юних хлопчиків. Натовп, коли підійшов, почав одразу поводитися вкрай агресивно. З матюками, з криками. Я знімав на відео, коли навів камеру на якогось кабана у зеленій куртці, кепці і марлевій пов’язці на обличчі (він теж намагався розбирати барикади) - він вдарив мене по руці і вибив камеру. Ні з того ні з сього. Коли спитався - нащо воно це зробило - почало брехати у вічі. Вивішую три його фото. Обличчя не видно, але, може, хтось і впізнає. Зараз я думаю, що, судячи з комплекції, агресивності, нахабства і брехливості, це був переодягнений мент.
Отакі ось прибічники у «киян проти Майдану». Матом поливають, техніку б’ють, на людей нападають. Бидло, а ніякі не кияни. Скотобаза.
Зрештою, підійшло підкріплення самооборони від КМДА і заблокувало прохід. Я збігав до Бесарабки, щоб якраз побачити, як фарбований цирк згортається і сідає в автобус.
Кремезних тітушок у цивільному, котрі супроводжували клоунів, побільшало в кілька разів, і всі зі схильністю до інкогніто - щойно навів фотоапарат, як чомусь)) почали відвертатися.
А в мікроавтобус супроводу сідали вже зовсім не гейського вигляду хлопці з веселковими прапорами, але з капюшонами на головах. Сфотографував номери теж про всяк випадок. Зрештою, всі благополучно від’їхали.
Тим часом Проценко і його кабани пішли геть. Натомість на тротуарі вишикувалися у дві шеренги півтора десятки молодиків у масках. Фото нечітке, бо тепер моя камера нормально фотографує через раз.
На питання - хто вони і нащо стоять - мовчали або віджартовувалися. Олексій Чорний (на фото - зліва), комендант Одеського майдану - взагалі сміливий хлопець, справжній молодець, він перший, хто почав підіймати народ на Михайлівській ще 30 листопада з самого ранку - намагався їх розпитати, якого біса вони тут роблять.
Ті відповідали по-хамськи. Проценки, видання друге. Зрештою, просто почали від нього відвертатися.
Потім їхній старший сказав: «О, ось цей автобус», і все стало зрозумілим.
Однак автобус розгорнувся біля «Театральної» у геть інакший бік. Тоді молодики теж повернулися і пішли собі… на Майдан. Виявилося, що це «Правий сектор». Ось саме на них, рідненьких, Медведчук і розраховував.
Псевдогеї потім таки доїхали до ЦУМу, і жіночка-провокаторка, котра їх очолювала, почала вимагати охорону для проходу на Майдан. Їй відповіли: «Охорону вам ніхто не дасть». Після чого циркачі, гордо надувши губки, забралися остаточно. Навздогін на них намагався напасти один з тих тітушок, що стежили за акцією, але його швидко нейтралізували.
Більше ніяких сюрпризів у цей день не було. Жодного приводу для розгону напередодні Віча влада так і не отримала.
Ну а потім була неділя, 12 січня, і знову - повний Майдан; десь називалася цифра 150000 - і це на 53-й день протестів! Приємно вразило те, що було дуже багато людей з дітьми - значить, продовжують приходити сім’ями, значить, кияни, середній клас підтримують боротьбу.
Найбільше народ аплодував активістам Автомайдану. Прямо з мітингу вони знову поїхали пікетувати Межигір’я. Справжні бійці, справжні герої.
Що ж до плану дій, то його знову не озвучили, та це, здається, мало кого й обходило. У Майдану свій план. Яценюк, правда, запропонував через 10 днів прийти до Януковича в кабінет, аби вимагати виконання закону про амністію. Ну, подивимося.
А так - чудове завершення скаженого вік-енда))
Висновки такі:
1) Сила «силовиків» не безмежна. Ми знайшли їх слабке місце і нанесли точний удар. Їх деморалізація триватиме і далі.
2) Медведчук учергове довів, що все, за що він береться - провалює, а також те, що він не погребує жодними засобами, аби втриматися у владі, і це мене на сьогодні лякає найбільше; чорношкіру дівчинку у підставній демонстрації я йому не забуду.
3) Безпосередньо випливає з попереднього пункту: фашня, нацисти, «Правий сектор» - це наше вразливе місце. Своєю безголовістю і нарваністю вони практично ідеально підіграють владі. На мою думку, від таких союзників треба позбавитися якнайшвидше - інакше вони ще накоять чимало лиха.
4) Майдан чудово дає сам собі раду; сам знаходить оптимальні рішення і сам себе боронить (кажуть, що опо-депутати на Перемоги… вмовляли людей розійтися; чомусь я не здивований) - цілковито незалежно від партійних вождиків. У суботу ввечері я зайшов у намет, куди напередодні допомагав занести їжу - він був забитий продуктами, охоронець сказав, що люди понаносили.
5) Народ від протесту не втомився і ладен виходити ще й ще - стільки, скільки знадобиться.
6) Ми переможемо!
Знову час ущільнився. Знову потік подій такий, що елементарно не встигаю відписувати. Тож вибачайте, далі - багато літер))
Події п’ятничної ночі (з 10 на 11 січня) я дивився у прямій трансляції на Майдані. Вирішив сходити на нічне чергування - і ось тобі маєш, такі події пропустив)
Але допомагати годувати народ - це теж хороше діло, і піднімає настрій та бойовий дух не згірше за будь-яку сутичку. Плюс, звісно, нічне спілкування на Майдані - унікальне за атмосферою. Воно чимсь схоже на крупний план у кіні: ти бачиш людину зблизька, в такій хорошій відвертості, якої в іншому місці, в інших умовах не доб’єшся. Цього разу розговорився з хлопчаком з Шепетівки, що на Хмельниччині. Половини зубів немає, але веселий, життєрадісний неймовірно. Щось я згадав про підготовку «майданівського спецназу» на 7 поверсі Профспілок, а він відповів:
- Ага, я теж зі спецназу. З духовного.
Належить він, здається, до п’ятидесятників. Але його релігійність геть не фанатична, така ж сама, як і він - від душі. Захоплюється тим, що на Майдані представлені всі християнські деномінації - від католиків і православних до баптистів і харизматів. А щодо того, що в Києві стільки днів незимово тепла погода, він упевнений, що це в тому числі і його рук діло:
- А ми отак стали, помолилися за гарну погоду, ось вона й гарна!
Класний чувак.
Через штовханину на проспекті Перемоги, біля Святошинського РВВС, на Майдані оголосили тривогу, й, хоча народу позірно було небагато, наче незвідки повиходили загони самооборони, причому дуже добре екіпіровані - при касках, щитках, наколінниках тощо. Серед інших проходили поруч якісь чоловіки, що балакали геть мені незнайомою мовою, явно з Кавказу. Спитав у них - звідки, виявилося - грузини! Утворюють окремий загон. З такими залізяками і дубцями, що дивитися страшно))) Виявилося, їх на Майдані 20, з першого дня, і один з них сказав мені: "Якщо нападуть, то хай спочатку нас спробують покласти" - явно не жартував) Ось дивлюся на таких і розумію, що за жодних умов силовий варіант не пройде. До речі, здається, це навіть у владі розуміють: хтось мені недавно казав, що для міліціонерів при наявності необхідної будівельної техніки всі барикади жодної перепони не складають, розібрати можна за 15-20 хвилин. Але ж людей на цих барикадах не розбереш ніякими екскаваторами.
Що ж до подій на Перемоги, то тут треба чітко розділяти сам суд і те, що відбувалося після нього. Я солідарний не з підсудними, а з тими, кого цієї ночі бив «Беркут». І, звісно, те, що їх змогли заблокувати, змусили зняти маски і пройти по коридору ганьби - це перемога, значення якої тільки зараз, через деякий час, починаєш усвідомлювати. Ще один доказ того, що моральний тиск набагато потужніший за будь-яке насильство. «Беркут» без масок виявився звичайними переляканими людьми. Вся Україна бачила їхні страх і слабкість. До того ж, здається, начальство їх просто кинуло напризволяще, навіть підкріплення не прислало, і це теж бачили всі. І таких випадків ставатиме більше. Уже зараз ці мармизи з їхніми персональними даними вивішено в Мережі. Ми перетворюємо їхнє життя на кошмар. Я чув, що у «Беркуті» - хвиля звільнень за власним бажанням. Деморалізовані силовики - це кінець режиму, а вони деморалізуються все більше.
Здавалося б, після цієї ночі має встановитися бодай нетривалий спокій - але ні.
Зранку 11 січня, невиспаний, але повний бойової енергії, я пішов до Бесарабки - там мала відбутися анонсована напередодні акція «ініціативної групи на захист сексменшин» (вже прокол - ЛГБТ себе секс-меншинами не називають), яку відповідні організації, такі як «Точка опори», одразу назвали провокацією.
Прибувши на місце о 12.00, я виявив, що там не одна, а цілих дві акції.
Під рок-н-роли з невеличкого динаміка танцювало десь три десятки яскраво одягненої молоді, хлопці і дівчата. Яскравість, здається, була головною метою: не просто одяг, а ще й різнокольорові перуки, окрім веселкових прапорів, ще, й звісно, прапори України та Євросоюзу, а до того - наче решти було мало - червоні льодяники у формі півників. Окремо кидалися в очі двоє хлопців, котрі стояли поруч - один у синій, другий у жовтій перуці - по кольорах українського прапора. Стояли вони окремо, не танцювали. На питання телевізійників один з них сказав, що він не гей, але у нього тут друг. Ага, так-так. Друг у нього.
Ще організатори залучили до участі чорношкіру дівчинку, щоб уже напевне.
Картину доповнювали двоє хлопців з транспарантом «Кличко - наш кандидат», котрі почувалися якось явно незручно, коли їх знімали, та кілька кремезних бугаїв у штатському трохи далі, котрі теж в об’єктив не лізли.
Очевидно, весь цей цирк збирався саме з однією метою: намалювати якомога помітнішу мішень, виставити її під обстріл і максимально скомпрометувати Майдан. А хто збирав клоунів, особливо навіть і не приховувалося: першим сайтом, який подав цю інформацію, був «Український вибір»)))
Ну й до купи: першими на місці були телеканали "Інтер", "Україна" и "112". Ще пояснення треба?
Невеличку частку здорового глузду вносили своїм контрпікетом Зорян Кісь і друзі - правдиві гей-активісти, котрі за права ЛГБТ борються по-справжньому вже не перший рік.
Дивуюся лише одному: наскільки все ж таки у Медведчука убога фантазія, нічого нового видумати не може - був уже «гей-парад» з бомжів, і нічим це не закінчилося - ані бійки не було, і людей на Майдані не поменшало. Він що, зовсім тупий?
Я поговорив трохи з молодими циркачами. Принаймні деякі з них дійсно належали до ЛГБТ. При тому неосвічені як ліс сосновий. Про успішний весняний гей-прайд у Києві не чули, про жодну українську ЛГБТ-організацію не знають, про те, що прайди можна проводити з належним рівнем безпеки, навіть не задумувалися. Одна дівчина так мені і сказала:
- Так, ми тут - гарматне м'ясо - для перевірки толерантності суспільства.
Питання, а якого дідька підписуватися на гарматне м'ясо, ми обговорити не встигли.
А втім, це були хороша молодь, хоч і ідіоти, тож я їх зняв собі на прощання.
Однак, як я сказав, це була не єдина акція біля Бесарабки.
Півколом довкола «геїв» стояли якісь дядьки й тітки середніх і старших років, тримали плакати проти Майдану, знімали танцюючу молодь й улюлюкали, але не нападали. Виявилося, це ще одне збіговисько провокаторів, очолюване таким собі Іваном Проценком, в котрого манія - очистити Хрещатик від барикад. Минулого разу на його акцію ніхто не прийшов. Тепер його господарі підігнали трохи бюджетників. Було їх аж 50, вони ще трохи позбиткувалися з молоді і пішли з гаслами «Майдан - по домам» і «Будівлі- для службовців» (так і кортіло спитати: мою будівлю теж службовцям віддати?) до барикади біля ЦУМу.
Click to viewОхорона барикади була заскочена зненацька. Стояло там двоє зовсім юних хлопчиків. Натовп, коли підійшов, почав одразу поводитися вкрай агресивно. З матюками, з криками. Я знімав на відео, коли навів камеру на якогось кабана у зеленій куртці, кепці і марлевій пов’язці на обличчі (він теж намагався розбирати барикади) - він вдарив мене по руці і вибив камеру. Ні з того ні з сього. Коли спитався - нащо воно це зробило - почало брехати у вічі. Вивішую три його фото. Обличчя не видно, але, може, хтось і впізнає. Зараз я думаю, що, судячи з комплекції, агресивності, нахабства і брехливості, це був переодягнений мент.
Отакі ось прибічники у «киян проти Майдану». Матом поливають, техніку б’ють, на людей нападають. Бидло, а ніякі не кияни. Скотобаза.
Зрештою, підійшло підкріплення самооборони від КМДА і заблокувало прохід. Я збігав до Бесарабки, щоб якраз побачити, як фарбований цирк згортається і сідає в автобус.
Кремезних тітушок у цивільному, котрі супроводжували клоунів, побільшало в кілька разів, і всі зі схильністю до інкогніто - щойно навів фотоапарат, як чомусь)) почали відвертатися.
А в мікроавтобус супроводу сідали вже зовсім не гейського вигляду хлопці з веселковими прапорами, але з капюшонами на головах. Сфотографував номери теж про всяк випадок. Зрештою, всі благополучно від’їхали.
Тим часом Проценко і його кабани пішли геть. Натомість на тротуарі вишикувалися у дві шеренги півтора десятки молодиків у масках. Фото нечітке, бо тепер моя камера нормально фотографує через раз.
На питання - хто вони і нащо стоять - мовчали або віджартовувалися. Олексій Чорний (на фото - зліва), комендант Одеського майдану - взагалі сміливий хлопець, справжній молодець, він перший, хто почав підіймати народ на Михайлівській ще 30 листопада з самого ранку - намагався їх розпитати, якого біса вони тут роблять.
Ті відповідали по-хамськи. Проценки, видання друге. Зрештою, просто почали від нього відвертатися.
Потім їхній старший сказав: «О, ось цей автобус», і все стало зрозумілим.
Однак автобус розгорнувся біля «Театральної» у геть інакший бік. Тоді молодики теж повернулися і пішли собі… на Майдан. Виявилося, що це «Правий сектор». Ось саме на них, рідненьких, Медведчук і розраховував.
Псевдогеї потім таки доїхали до ЦУМу, і жіночка-провокаторка, котра їх очолювала, почала вимагати охорону для проходу на Майдан. Їй відповіли: «Охорону вам ніхто не дасть». Після чого циркачі, гордо надувши губки, забралися остаточно. Навздогін на них намагався напасти один з тих тітушок, що стежили за акцією, але його швидко нейтралізували.
Більше ніяких сюрпризів у цей день не було. Жодного приводу для розгону напередодні Віча влада так і не отримала.
Ну а потім була неділя, 12 січня, і знову - повний Майдан; десь називалася цифра 150000 - і це на 53-й день протестів! Приємно вразило те, що було дуже багато людей з дітьми - значить, продовжують приходити сім’ями, значить, кияни, середній клас підтримують боротьбу.
Найбільше народ аплодував активістам Автомайдану. Прямо з мітингу вони знову поїхали пікетувати Межигір’я. Справжні бійці, справжні герої.
Що ж до плану дій, то його знову не озвучили, та це, здається, мало кого й обходило. У Майдану свій план. Яценюк, правда, запропонував через 10 днів прийти до Януковича в кабінет, аби вимагати виконання закону про амністію. Ну, подивимося.
А так - чудове завершення скаженого вік-енда))
Висновки такі:
1) Сила «силовиків» не безмежна. Ми знайшли їх слабке місце і нанесли точний удар. Їх деморалізація триватиме і далі.
2) Медведчук учергове довів, що все, за що він береться - провалює, а також те, що він не погребує жодними засобами, аби втриматися у владі, і це мене на сьогодні лякає найбільше; чорношкіру дівчинку у підставній демонстрації я йому не забуду.
3) Безпосередньо випливає з попереднього пункту: фашня, нацисти, «Правий сектор» - це наше вразливе місце. Своєю безголовістю і нарваністю вони практично ідеально підіграють владі. На мою думку, від таких союзників треба позбавитися якнайшвидше - інакше вони ще накоять чимало лиха.
4) Майдан чудово дає сам собі раду; сам знаходить оптимальні рішення і сам себе боронить (кажуть, що опо-депутати на Перемоги… вмовляли людей розійтися; чомусь я не здивований) - цілковито незалежно від партійних вождиків. У суботу ввечері я зайшов у намет, куди напередодні допомагав занести їжу - він був забитий продуктами, охоронець сказав, що люди понаносили.
5) Народ від протесту не втомився і ладен виходити ще й ще - стільки, скільки знадобиться.
6) Ми переможемо!