Майдан-арт. 4 січня. ТЕТУШКИ ПРОТИВ ТИТУШЕК.
Вчора в Києві відкрилася перша виставка протестного, майданного мистецтва.
До цього часу воно створювалося та лишалося безпосередньо на Майдані. Це - перша демонстрація в стінах галереї.
Виставка називається "Тетушки против титушек". Галерея - "Партком", дуже затишне місце на Ретарській, у колишньому бомбосховищі, де на відкриттях виставок крутять музику з вінілових платівок, а інколи можуть грати живі групи.
Ідея полягала в тому, що експозицію складуть роботи жінок-художниць, так чи інак присвячені нашому повстанню. Як наслідок, майже вся виставка була гостро актуальна і за атмосферою, і за змістом.
Оця прекрасна композиція називається "Пам*ятник пісяючому президенту" і виконана одеситкою Лілєю Клімовою. Все правильно: до золотого унітаза має йти в комплекті золотий президент і золота охорона.
Взагалі, були присутні всі нагальні аксесуари, навіть працюючий мегафон як частина інсталяції, авторка якої лишилася невідомою.
Потім мегафон був використаний для проведення презентації, все як годиться.
Особливо зворушливий момент - принесли каструлю борщу на кшталт того, що роздають на Майдані (шкода, не додумалися наливати у пластикові стаканчики замість тарілок для повної автентичності) та тарілку типових майданівських бутербродів - хліб-майонез-сир, хліб-масло-ковбаса.
Ще пригощали синьо-жовтим тортом з мапою України. Акція називалася "Хуй Януковичу": треба було з*їсти все, аби жодна крихта країни йому не дісталася. На ту мить, коли я пішов, від ярма звільнили тільки Галичину. Ну все як завжди.
Зрозуміло без пояснень.
Наталья Учаніна (Одеса). "Похмілля Януковича".
Лілія Клімова. "Мистецтво неприєднання".
Лілія Клімова. "Українські кульки". Картина, що викликає певну ностальгію))
Наталія Степанова (теж Одеса - справжня змова одеситок). "Гени. Виховання. Суспільство". Ось і до тітушок дійшло.
Таня Непомнящая. "Слава нації - смерть ворогам".
Автора і назви не знаю, але теж добре.
Мо(л)чи. Йолка.
Одна з найкращих робіт, як на мене.
Іра Ульяницька (Одеса, звісно). "Ворожіння на кавовій гущі".
Як на мене, колаж - найбільш адекватний жанр для відображення революційних подій. Внизу - фотографія назви (до речі, більшість табличок були отак написані на папірцях від руки).
Злата Підлипська (Одеса). "Підігрів для тітушок".
Олена Мазур. "ДМБ".
Вікторія Селіванова (Одеса). "Онук 13/14".
Було і кілька відеоробіт, котрі показували на двох ноутбуках. Таня Непомнящая зняла короткометражку про події на Банковій першого грудня та замальовку "Тітонька, котра бореться з незаконною забудовою та корумпована міліція їй не страшна" - про дійсно бойову тітку, котра б*є скло забудовникам і посилає міліціонера подалі. Номінантка премії Пінчука Марія Куликівська (Крим) зробияла чорно-біле відео, в якому гола кувалдою трощить соляні стовпи, що виставлені у Пінчука. Алюзії з революційним пролетарським кіном.
Лілія Клімова. "Народ України покидає свого президента".
Думаю, що буде навпаки: це він нас покине. Дочасно.
Висновок такий: звісно, затягування протесту виснажує самих протестуючих. З другого боку, чим більше він триває, тим багатшою стає його культурна аура. Вже зараз можна стверджувати, що мистецький доробок нинішнього Майдану на порядок кращий, аніж той, що виробила Помаранчева революція.
Хоча, звісно, варто вийти з галереї, спуститись на пару кварталів вниз - і ще раз пересвідчишся, що найбільш вражаюча, найяскравіша і найпотужніша інсталяція і водночас арт-галерея просто неба - це власне сам Майдан і є))
І наостанок: сліди у культурі стерти неможливо. Вони існують і діють як постійна данність, вони хвилюють і підіймають на боротьбу. Це ще одна одна з причин, через яку ми переможемо.
До цього часу воно створювалося та лишалося безпосередньо на Майдані. Це - перша демонстрація в стінах галереї.
Виставка називається "Тетушки против титушек". Галерея - "Партком", дуже затишне місце на Ретарській, у колишньому бомбосховищі, де на відкриттях виставок крутять музику з вінілових платівок, а інколи можуть грати живі групи.
Ідея полягала в тому, що експозицію складуть роботи жінок-художниць, так чи інак присвячені нашому повстанню. Як наслідок, майже вся виставка була гостро актуальна і за атмосферою, і за змістом.
Оця прекрасна композиція називається "Пам*ятник пісяючому президенту" і виконана одеситкою Лілєю Клімовою. Все правильно: до золотого унітаза має йти в комплекті золотий президент і золота охорона.
Взагалі, були присутні всі нагальні аксесуари, навіть працюючий мегафон як частина інсталяції, авторка якої лишилася невідомою.
Потім мегафон був використаний для проведення презентації, все як годиться.
Особливо зворушливий момент - принесли каструлю борщу на кшталт того, що роздають на Майдані (шкода, не додумалися наливати у пластикові стаканчики замість тарілок для повної автентичності) та тарілку типових майданівських бутербродів - хліб-майонез-сир, хліб-масло-ковбаса.
Ще пригощали синьо-жовтим тортом з мапою України. Акція називалася "Хуй Януковичу": треба було з*їсти все, аби жодна крихта країни йому не дісталася. На ту мить, коли я пішов, від ярма звільнили тільки Галичину. Ну все як завжди.
Зрозуміло без пояснень.
Наталья Учаніна (Одеса). "Похмілля Януковича".
Лілія Клімова. "Мистецтво неприєднання".
Лілія Клімова. "Українські кульки". Картина, що викликає певну ностальгію))
Наталія Степанова (теж Одеса - справжня змова одеситок). "Гени. Виховання. Суспільство". Ось і до тітушок дійшло.
Таня Непомнящая. "Слава нації - смерть ворогам".
Автора і назви не знаю, але теж добре.
Мо(л)чи. Йолка.
Одна з найкращих робіт, як на мене.
Іра Ульяницька (Одеса, звісно). "Ворожіння на кавовій гущі".
Як на мене, колаж - найбільш адекватний жанр для відображення революційних подій. Внизу - фотографія назви (до речі, більшість табличок були отак написані на папірцях від руки).
Злата Підлипська (Одеса). "Підігрів для тітушок".
Олена Мазур. "ДМБ".
Вікторія Селіванова (Одеса). "Онук 13/14".
Було і кілька відеоробіт, котрі показували на двох ноутбуках. Таня Непомнящая зняла короткометражку про події на Банковій першого грудня та замальовку "Тітонька, котра бореться з незаконною забудовою та корумпована міліція їй не страшна" - про дійсно бойову тітку, котра б*є скло забудовникам і посилає міліціонера подалі. Номінантка премії Пінчука Марія Куликівська (Крим) зробияла чорно-біле відео, в якому гола кувалдою трощить соляні стовпи, що виставлені у Пінчука. Алюзії з революційним пролетарським кіном.
Лілія Клімова. "Народ України покидає свого президента".
Думаю, що буде навпаки: це він нас покине. Дочасно.
Висновок такий: звісно, затягування протесту виснажує самих протестуючих. З другого боку, чим більше він триває, тим багатшою стає його культурна аура. Вже зараз можна стверджувати, що мистецький доробок нинішнього Майдану на порядок кращий, аніж той, що виробила Помаранчева революція.
Хоча, звісно, варто вийти з галереї, спуститись на пару кварталів вниз - і ще раз пересвідчишся, що найбільш вражаюча, найяскравіша і найпотужніша інсталяція і водночас арт-галерея просто неба - це власне сам Майдан і є))
І наостанок: сліди у культурі стерти неможливо. Вони існують і діють як постійна данність, вони хвилюють і підіймають на боротьбу. Це ще одна одна з причин, через яку ми переможемо.