День оленя
День оленя
Цієї неділі, десь близько полудня, коли їхав на Майдан, на моніторах реклами у метрі були застигле зображення: олень, що вирячився на глядача на тлі засніженого краєвиду, та час - 6.55. Щось там зламалося, і картинка, як то кажуть, зависла. Я не прийняв це за поганий знак, адже вагон був повен: на заклик всім вийти - всі відгукнулися. Ми знову приємно здивували себе, здійснили наступ, розширили блокаду, натиснули на владу як годиться в сподіванні, що вона нарешті нас почує.
Але за неділею невідворотно слідує понеділок, а за понеділком - вівторок, за Маршем мільйону - напівпорожній Майдан, за аматорськими барикадами - нескінченні шеренги кремезних уніформістів, звезених з усієї України. Закрите метро, пограбовані партійні офіси, побиті до напівсмерті адвокати, громили в цивільному, розібрані барикади, витіснені протестувальники, суцільне торжество законності. Платівку заїло.
Є дотепний голлівудський фільм з Білом Мюрреєм у головній ролі - «День бабака». Мюррей грає столичного телеведучого-мізантропа, котрий приїхав зимового дня робити репортаж у маленьке провінційне містечко і потрапив у пастку замкненого часу: якась сила не давала йому покинути цю засніжену глушину, натомість доводилося проживати один і той самий день знову й знову, що б він не робив: навіть самогубство не допомагало.
Ось так і наша країна наче застигла на всесвітньому моніторі. Бабак віщує весну, а нам доводиться проживати день оленя по колу. Десь же є потрібна кнопка, аби знову все почало рухатися? Чи нема?
У «Дні бабака» герой Мюррея наприкінці таки вийшов з часового зашморгу, причому здобувши більше, аніж мав до цієї дивної оказії. Йому всього лише довелося змінитися самому.
Дмитро Десятерик, «День»
Цієї неділі, десь близько полудня, коли їхав на Майдан, на моніторах реклами у метрі були застигле зображення: олень, що вирячився на глядача на тлі засніженого краєвиду, та час - 6.55. Щось там зламалося, і картинка, як то кажуть, зависла. Я не прийняв це за поганий знак, адже вагон був повен: на заклик всім вийти - всі відгукнулися. Ми знову приємно здивували себе, здійснили наступ, розширили блокаду, натиснули на владу як годиться в сподіванні, що вона нарешті нас почує.
Але за неділею невідворотно слідує понеділок, а за понеділком - вівторок, за Маршем мільйону - напівпорожній Майдан, за аматорськими барикадами - нескінченні шеренги кремезних уніформістів, звезених з усієї України. Закрите метро, пограбовані партійні офіси, побиті до напівсмерті адвокати, громили в цивільному, розібрані барикади, витіснені протестувальники, суцільне торжество законності. Платівку заїло.
Є дотепний голлівудський фільм з Білом Мюрреєм у головній ролі - «День бабака». Мюррей грає столичного телеведучого-мізантропа, котрий приїхав зимового дня робити репортаж у маленьке провінційне містечко і потрапив у пастку замкненого часу: якась сила не давала йому покинути цю засніжену глушину, натомість доводилося проживати один і той самий день знову й знову, що б він не робив: навіть самогубство не допомагало.
Ось так і наша країна наче застигла на всесвітньому моніторі. Бабак віщує весну, а нам доводиться проживати день оленя по колу. Десь же є потрібна кнопка, аби знову все почало рухатися? Чи нема?
У «Дні бабака» герой Мюррея наприкінці таки вийшов з часового зашморгу, причому здобувши більше, аніж мав до цієї дивної оказії. Йому всього лише довелося змінитися самому.
Дмитро Десятерик, «День»