ОДНА НА ВСІХ (ліричне про дуже, дуже відомий фільм)
Останнім часом бачу на перехожих багато футболок на тему кіноциклу Джорджа Лукаса «Зоряні війни»: знамениті кадри, окремі герої, рекламні постери, пародійні малюнки. Серед персонажів найбільш відомий, звісно, Дарт Вейдер у його неповторному чорному шоломі.
Вже скільки років (36, якщо бути точним) минуло після прем’єри першої (вона ж четверта) частини на екрани, в тих глядачів діти повиростали й онуки понароджувалися, а мода не минає. Покоління змінюються, і в кожному новому частка тих, хто не проти помахати світловим мечем і пірнути у підпростір, незмінно велика. Цитати на кшталт «Користуйся Силою, Люк», або «Давним-давно, в одній далекій галактиці» стали вже народними приказками. Парадокс, дивина не згірше від приземлення іржавого НЛО на Хрещатику.
Як визнає Джордж Лукас, ідея фільму виникла під впливом досліджень американського вченого Джозефа Кемпбелла з порівняльної міфології. Кемпбелл, досліджуючи міфи народів світу, дійшов висновку, що більшість переказів мають спільну сюжетну структуру, котру він назвав мономіфом.
Інакше кажучи, йдеться про казку. Люди люблять казки. Що потрібно для гарної казки? Речі, що хвилюють всіх і завжди: прекрасні принцеси, не менш прекрасні у своєму лиходійстві чудовиська, хоробрі лицарі, двобої між першими та другими, кохання, чудеса, пророцтва, магія («використовуй Силу!»), далекі небачені краї, перепрошую, галактики. Дарт Вейдер тому такий популярний, що є досконалим поєднанням чудовиська з лицарем. З огляду на історію кіна, тут взагалі все здається ідеально продуманим: світловий меч - вбивчий невагомий клинок із регульованою довжиною - реінкарнація чарівної палички, танки на довгих сталевих ногах, кокетливий балакучий робот, космічні винищувачі, інопланетні раси і ще сотні деталей, включаючи гумористичні. І «погані», і «хороші», і роботи, і гуманоїди бувають однаково кумедні, і цей гумор з роками не в’яне.
Є ще дещо: пряме зіткнення свободи і тиранії, повстанці проти Імперії, котрій нічого не коштує знищити одним ударом цілу планету разом з мецканцями. Наскільки Імперія знеособлена - недарма там або всі носять уніформу, підозріло схожу на нацистську, або (як більшість клонованих солдатів і сам Вейдер) ховають обличчя за масками-шоломами - настільки ж різноманітними і яскравими є сили, що їй протистоять.
А головне - на наших очах, у художньо опосередкованій формі, відбувається те, що, за Кемпбеллом, є спільною суттю всіх казок: створення світу і становлення герою у цьому світі. І яка різниця, де той світ знаходиться - в далекій галактиці чи на екрані? Адже цей герой - це я і так само це ти, мій ближній по кінозалу. Це ми з тобою знаємо глибокий космос як наш власний двір, це ми перемогли у цих війнах. Розумієш, друже мій? Перемогли! І ще не раз переможемо.
Дмитро Десятерик, «День»