Марс атакує!
Серед хаосу і дурості суботніх подій у Києві минула непомітною одна дуже показова акція.
Коли «антифашистська» маніфестація Партії Регіонів під гуркіт військових маршів прямувала на Європейську площу, перед біло-блакитним натовпом на дорогу вийшло кілька справжніх антифашистів. Це були молоді анархісти, які знають вітчизняний неонацизм в обличчя, які фізично протистоять йому на вулицях, на яких нацистська шпана неодноразово і жорстоко нападала. Хлопці розгорнули чорний транспарант «Геть фашизм, геть капіталізм» і, скандуючи те ж саме гасло, на короткий час очолили колону.
Реакція регіональських «антифашистів» була блискавичною. До анархістів підскочили кілька суб’єктів, дуже схожих на тих двоногих, що пізніше того ж дня били журналістів на мітингу опозиції. Транспарант зім’яли і вирвали. Хлопців схопили і з суто бандитською спритністю притисли до стіни. Як кажуть у таких випадках - без коментарів.
Вже коли регіональський мітинг мутував у концерт другорядної попси, я прийшов на Європейську і поставив кільком людям у паперових бейсболках з розбитою свастикою одне й те саме питання: «Хто така Настя Бабурова?» Не знав ніхто; мої пояснення, що це україно-російська антифашистка, молода талановита дівчина, вбита нацистами у Москві, нікого не цікавили.
Єдині, з ким вдалося розговоритися, були студенти-першокурсники, котрі розмальовували свої капелюшки графітістським гаслом «ОВЕУ» (підкоряйся) і п’ятилисником коноплі. Мої слова про те, що я щойно повернувся з Маршу свободи (демонстрації за декриміналізацію споживання легких наркотиків - на мене, найбільш щирої і радісної у цей день), викликали у них жаль, змішаний з ентузіазмом: от дарма тут парилися, піднялися б на Михайлівську площу і провели би час набагато краще. Нічого більше я в них не питав - і так все зрозуміло.
Якби політтехнологи «регіонів» хоч трохи приділяли уваги самоосвіті, то дізналися б, що антифашизм - це соціальна позиція; не політична, не партійна, а саме соціальна - і об’єднує вона людей геть різних переконань, від ліберальних до ультралівих. Дізналися б ще, що не буває офіційно санкціонованого антифашизму. Не буває антифашистських мітингів, на які зганяють куплену масовку. Не буває антифашистських демонстрацій, котрі крокують під імперські марші, в єдиному пориві, раз-два, під прапорами урядової партії крупного капіталу. Інколи здається, що наші політики взагалі не розуміють і не знають, про що кажуть. У суботу це невігластво просто сягнуло чергового апогею і органічно матеріалізувалося в бандах бритоголових, що били моїх колег.
І ще ж до початку цього балагану пролунало попередження з боку тих, хто надзвичайно пильно стежить за всіма проявами ультраправого екстремізму. Асоціація єврейських організацій та общин (ВААД) і Конгрес національних громад України висловилися чітко: «Подібне розширене розуміння «фашизму» розмиває межі політологічного терміна, знову, як це вже бувало в нашій політичній історії, перетворює його на позбавлений реального змісту ярлик, який можна навішувати на будь-яку неугодну силу. Свідомі дії в цьому напрямі, що навіть маскуються лицемірною антифашистської риторикою, тільки шкідливі для нашого суспільства. Питання протидії реальному політичному екстремізму та етнічній ксенофобії занадто серйозні, щоб їх дозволено було профанувати в рамках цинічних політтехнологій».
Знов-таки, нема чого додати.
Хіба що одна порада: наступного разу, коли «регіоналам» знову захочеться привернути до себе увагу, їм варто вдатися до більш ефектних прийомів. Наприклад, проголосити опозицію агентами неминучого інопланетного вторгнення. І провести ходу під гаслом «Марс атакує!», з перекресленими портретами зелених чоловічків у руках. Вийде набагато краще, і, головне, осмисленіше. Гонорар за ідею прошу перерахувати у фонд допомоги жертвам американського Держдепу.
Дмитро Десятерик, «День»
Коли «антифашистська» маніфестація Партії Регіонів під гуркіт військових маршів прямувала на Європейську площу, перед біло-блакитним натовпом на дорогу вийшло кілька справжніх антифашистів. Це були молоді анархісти, які знають вітчизняний неонацизм в обличчя, які фізично протистоять йому на вулицях, на яких нацистська шпана неодноразово і жорстоко нападала. Хлопці розгорнули чорний транспарант «Геть фашизм, геть капіталізм» і, скандуючи те ж саме гасло, на короткий час очолили колону.
Реакція регіональських «антифашистів» була блискавичною. До анархістів підскочили кілька суб’єктів, дуже схожих на тих двоногих, що пізніше того ж дня били журналістів на мітингу опозиції. Транспарант зім’яли і вирвали. Хлопців схопили і з суто бандитською спритністю притисли до стіни. Як кажуть у таких випадках - без коментарів.
Вже коли регіональський мітинг мутував у концерт другорядної попси, я прийшов на Європейську і поставив кільком людям у паперових бейсболках з розбитою свастикою одне й те саме питання: «Хто така Настя Бабурова?» Не знав ніхто; мої пояснення, що це україно-російська антифашистка, молода талановита дівчина, вбита нацистами у Москві, нікого не цікавили.
Єдині, з ким вдалося розговоритися, були студенти-першокурсники, котрі розмальовували свої капелюшки графітістським гаслом «ОВЕУ» (підкоряйся) і п’ятилисником коноплі. Мої слова про те, що я щойно повернувся з Маршу свободи (демонстрації за декриміналізацію споживання легких наркотиків - на мене, найбільш щирої і радісної у цей день), викликали у них жаль, змішаний з ентузіазмом: от дарма тут парилися, піднялися б на Михайлівську площу і провели би час набагато краще. Нічого більше я в них не питав - і так все зрозуміло.
Якби політтехнологи «регіонів» хоч трохи приділяли уваги самоосвіті, то дізналися б, що антифашизм - це соціальна позиція; не політична, не партійна, а саме соціальна - і об’єднує вона людей геть різних переконань, від ліберальних до ультралівих. Дізналися б ще, що не буває офіційно санкціонованого антифашизму. Не буває антифашистських мітингів, на які зганяють куплену масовку. Не буває антифашистських демонстрацій, котрі крокують під імперські марші, в єдиному пориві, раз-два, під прапорами урядової партії крупного капіталу. Інколи здається, що наші політики взагалі не розуміють і не знають, про що кажуть. У суботу це невігластво просто сягнуло чергового апогею і органічно матеріалізувалося в бандах бритоголових, що били моїх колег.
І ще ж до початку цього балагану пролунало попередження з боку тих, хто надзвичайно пильно стежить за всіма проявами ультраправого екстремізму. Асоціація єврейських організацій та общин (ВААД) і Конгрес національних громад України висловилися чітко: «Подібне розширене розуміння «фашизму» розмиває межі політологічного терміна, знову, як це вже бувало в нашій політичній історії, перетворює його на позбавлений реального змісту ярлик, який можна навішувати на будь-яку неугодну силу. Свідомі дії в цьому напрямі, що навіть маскуються лицемірною антифашистської риторикою, тільки шкідливі для нашого суспільства. Питання протидії реальному політичному екстремізму та етнічній ксенофобії занадто серйозні, щоб їх дозволено було профанувати в рамках цинічних політтехнологій».
Знов-таки, нема чого додати.
Хіба що одна порада: наступного разу, коли «регіоналам» знову захочеться привернути до себе увагу, їм варто вдатися до більш ефектних прийомів. Наприклад, проголосити опозицію агентами неминучого інопланетного вторгнення. І провести ходу під гаслом «Марс атакує!», з перекресленими портретами зелених чоловічків у руках. Вийде набагато краще, і, головне, осмисленіше. Гонорар за ідею прошу перерахувати у фонд допомоги жертвам американського Держдепу.
Дмитро Десятерик, «День»