КРИЛА ТЕРПІННЯ
КРИЛА ТЕРПІННЯ
Ми до них звикли. Вони завжди поруч. Цвірінькають, співають, тьохкають, квокчуть, бігають, літають. Ми, звісно, ними милуємося, і мова наших сантиментів не обходиться без різних соловейків та лебедів. Ми так само розводимо пернатих, продаємо і купуємо, їмо їхні яйця і їх самих, тримаємо в клітках заради краси; дехто (чимало) на них полює заради розваги, дехто (мало) насипає їм пшона взимку або ставить для них шпаківні, розмальовуючи в залежності від фантазії.
Однак, здається, нам на одній планеті затісно. Тільки з VII століття вимерло 86 видів птахів, а сьогодні близько 1200 видів перебувають під загрозою вимирання.
А між тим, вони набагато давніші від нас. Вони напряму походять від динозаврів. Ми для них - молода галаслива популяція двоногих і безкрилих, яка не вийшла навіть ще з дитячого віку. Я інколи дивлюся на їхні цілковито непроникливі, нелюдські обличчя (так, саме обличчя), і думаю, що вони нас просто терплять. Я згадую не фільм Хічкока «Птахи», а оповідання англійської письменниці Дафни Дюморьє, за яким цей фільм знятий. Там птахи просто винищують всіх. Не одне містечко, як у Хічкока, а весь рід людський.
Та й по заслузі.
Дмитро Десятерик, «День»
Ми до них звикли. Вони завжди поруч. Цвірінькають, співають, тьохкають, квокчуть, бігають, літають. Ми, звісно, ними милуємося, і мова наших сантиментів не обходиться без різних соловейків та лебедів. Ми так само розводимо пернатих, продаємо і купуємо, їмо їхні яйця і їх самих, тримаємо в клітках заради краси; дехто (чимало) на них полює заради розваги, дехто (мало) насипає їм пшона взимку або ставить для них шпаківні, розмальовуючи в залежності від фантазії.
Однак, здається, нам на одній планеті затісно. Тільки з VII століття вимерло 86 видів птахів, а сьогодні близько 1200 видів перебувають під загрозою вимирання.
А між тим, вони набагато давніші від нас. Вони напряму походять від динозаврів. Ми для них - молода галаслива популяція двоногих і безкрилих, яка не вийшла навіть ще з дитячого віку. Я інколи дивлюся на їхні цілковито непроникливі, нелюдські обличчя (так, саме обличчя), і думаю, що вони нас просто терплять. Я згадую не фільм Хічкока «Птахи», а оповідання англійської письменниці Дафни Дюморьє, за яким цей фільм знятий. Там птахи просто винищують всіх. Не одне містечко, як у Хічкока, а весь рід людський.
Та й по заслузі.
Дмитро Десятерик, «День»