СИБАРИТИ СІРИХ ВІТРИЛ
СИБАРИТИ СІРИХ ВІТРИЛ
Нещодавно в Києві було представлено «Альтернативний путівник» Херсоном
Дівчата і голубники, блошині ринки і вручну намальовані афіші, вуличні баяністи і музей у типовому міському помешканні, привабливі в своїй безглуздості таблички і гра в доміно у дворах, ентузіасти НЛО і наївне малярство, - навряд чи досі хто-небудь показував місто настільки нестандартно і дотепно. Я попрохав розповісти про Херсон одного з авторів путівника - соціолога і рок-музиканта Миколу Гоманюка.
ФАВЕЛИ
- З чого починався ваш Херсон?
- Я народився в Каховці. Мешкаю в Херсоні з 1991 року, і раніше туди з Каховки ходили судна на підводних крилах, двох типів - «Ракета» і «Комета». Зручно, швидко, свіже повітря, цікаві краєвиди. Прибували на річковий вокзал, а поряд із ним з одного боку морський порт, з іншого боку - річковий. Між ними - залізниця. Щоб пройти до Херсона з вокзалу, потрібно було перетнути залізницю, а біля неї була пивна. Вхід - у двох метрах від рейок. Там наливали пиво в трилітрові слоїки: я тоді був молодший і цікавився цим питанням більше, аніж зараз. Так от, називали цю пивну «Анна Кареніна». Жертв не було, тим більше серед жінок, та жінки туди й не ходили - в основному - портові робітники. Потім я шукав помешкання - і потрапив на вулицю Підпільну. Пам’ятаю, посміявся, - що за назва, а потім купив там будинок і 10 років мешкав на вулиці Підпільній.
- Де ви зараз любите бувати?
- Мені подобаються традиційні пам’ятки, але більше люблю водити екскурсії херсонськими «гнидниками». Їх ще називають «шанхаями». Це старий приватний сектор, вулиці Підпільна, Колодязна, район Забалка. Там яр, пересічена місцевість, на схилах - справжні фавели, будиночки з багатьма прибудовами - от як ластівка ліпить гніздо зі шматочків землі, так і на вулиці наліплені ці будинки з прибудовами. Відразу видно, де люди працювали, де ці деталі крали - паркан із використаних автомобільних покришок, балкончик зі шматка автобуса. Будинку може бути 100-150 років, а поруч щось прибудоване з сучасних матеріалів. У кожному дворі є літній душ, виготовлений із найнеймовірніших ємкостей. Артефакти з різних часів. Сходинки можуть бути зроблені, наприклад, з могильних плит - десь у районі був караїмський цвинтар, збереглися плити з єврейськими літерами. Люди уваги не звертають, а я знайшов і радію. Тут же шматки бруківки ХІХ століття з чорного туфу, справжньої вулканічної породи, причому, говорять, що прямо зі схилів Везувію. Я точно не знаю, але чув, що колись діяв такий закон: кораблі, які привозили бруківку як баласт і потім вивантажували її тут у порту, могли торгувати безмитно, так шматки туфу і потрапили в ці райони. Старе каміння, старі прибудови, люди там теж колоритні зустрічаються. Інша тема - каналізаційні люки і те, як їх охороняють за допомогою різних «протиугонних» пристроїв. Одні по краях заасфальтовані, щоб не вкрали, в інших пробита дірка, туди пропущено трос, прив’язаний до шворні, забитої в землю або прироблено клямку із замком. Ще мені подобається все, що пов’язане з річкою. Як і будь-яке портове місто, Херсон розтягнутий уздовж річки, а частина його - наприклад, суднобудівний завод - розташовано на острові. Теж, до речі, унікальний район. Там уже апокаліптичні види. Суднобудування було дуже розвинуте в Херсоні, мало не найбільше в СРСР. Зараз, якщо побудують 1-2 невеликих корабля за рік, то вже добре - і то, будують корпуси, а прилади ставлять за кордоном. Але там досі збереглася величезна прохідна з колосальними «фресками», де зображено суднобудівників. Я їжджу в Гідропарк купатися - і кожного разу відчуваю благоговіння перед цією індустріальною могуттю. А між островом і берегом є залізничний міст. Хлопчаки зазвичай стрибають із цього моста у річку. Я сам там стрибав, правда, не з горішньої частини - десь внизу, для «чайників», але одного разу особисто бачив - не брешу! - як якийсь хлопчина стрибнув із моста на баржу, яка везла гору піску. Особливу доблесть проявив: зумів стрибнути, приземлитися вдало, ухилитися від матросів, які на нього налетіли, вибратися з піску і плигонути у воду. Такі майстри трапляються!
Ще одна цікава тема - цвинтарі. Вони всі дуже запущені. Наш перший супермаркет побудовано на центральному, меморіальному цвинтарі - там ще поховано жертви репресій, з краю. Другий супермаркет та ж фірма звела на єврейському цвинтарі. А коли вона побудувала ще один супермаркет, зруйнувавши велику частину історичного центру, то люди дивувалися: «що таке, чому традицію порушують? Ще ж два незабудованих цвинтаря залишилося!»
- Ви згадали про колоритних людей.
- Місцевих гопників я раніше боявся: ходив із сережкою, вони мене за це били, а зараз я їх зустрічаю і радію, що збереглася ще ця порода. Їх не так багато, як раніше, і чистоти звичаїв вони не дотримуються. Але й досі серед них справжні красномовці зустрічаються. Один у мене вдома робив ремонт. І ось коли він що-небудь розповідав, то вибирав образи із зовнішнього простору: «Хотів квасу випити, підійшов, а там черга» - зиркнув навкруги і каже - «як ці дроти». Я б у житті до такого не додумався - черга довга, як дроти. А він - запросто! Дивуюся з їхньої кмітливості й образності мислення, шкода, що ця порода вже йде, рідко вже почуєш автентичні забалківські або «воєнківські» розмови. У цілому ж, окремого типу городянина немає, хіба що коли вести мову про якийсь південноукраїнський характер взагалі. У цьому сенсі мені здається, що херсонець все ж таки добряк і сибарит, а також схильний до споглядальності і локального патріотизму - любить своє місто і одночасно знущається з нього. Мені здається, що місцевий патріотизм несподівано зашкалює. Тут же тиск Одеси наявний. Це наша невелика метрополія. Люди в Підмосков’ї кажуть, що вони з Москви, люди з Броварів чи Ірпеня стверджують, що вони з Києва, а херсонці якийсь час, будучи на чужині, говорили, що вони з Одеси. Стандартне прагнення бути людиною з великого міста. Але зараз це поступово слабшає, нині Херсон кермує.
УТОПІЯ
- Якщо говорити про локальний патріотизм - зізнайтеся, є постійне змагання з Миколаєвим?
- Безперечно є. Це дербі. І з боку Миколаєва теж. І там і там можна почути принизливі оцінки на адресу один одного. Миколаїв - місто набагато більше, але, мені здається, менш яскраве. Воно було закритим навіть до революції, там євреям забороняли селитися. А в Херсоні, навпаки, єврейська складова була дуже сильною, близько 40% населення перед війною. За радянської влади Миколаїв залишився містом військовим, закритим, там усе уніфіковано, у тому числі й на людях це позначилося. А тут у Херсоні все розхлябаніше, фривольніше. Якщо нам удається в чомусь Миколаїв обскакати - відразу надимаємо щоки з цього приводу.
- Є різні типи міст - одні як проекти, створені вольовим зусиллям, інші поступово проростають із розрізнених поселень. Херсон яке місце тут посідає?
- Звичайно, місто-проект, і проект з самого початку утопічний. Точніше, перша реалізована частина проекту - створення плацдарму для відбирання у турок Візантії, коронації в Херсоні Костянтина, внука Катерини II, як майбутнього візантійського імператора. Трагедія Херсона в тому, що він засновувався в апріорі незручному місці. Коли після успішної війни кордони імперії розширилися, виникли нові міста Миколаїв і Одеса, які відібрали в Херсона його функції. Становище спробували виправити, давши йому статус губернського міста, але він так і залишився глушиною. Він помітно програвав щодо населення і розвитку Миколаєву і Одесі. Була спроба - дуже вдала - коли за СРСР із нього зробили центр цивільного суднобудування. 1970-і були для Херсона золотими роками - населення наближалося до 400.000. Все одно місце не дуже вдале. Дніпро тут мілкий, зайти можуть лише кораблі з низькою усадкою, судноплавні канали потрібно постійно поглиблювати.
АБЕТКА ЕФЕКТІВ
- Хотілося б поговорити про досить незвичайний путівник по Херсону, де ви виступили одним із співавторів. Скажіть, звідки взялася така форма - абетка, причому абетка, радше, не пам’яток, а дивностей міського життя?
- Ми шукали ідею того, яким може бути вигляд путівника. Пригадали, що одного разу Бєлінський, який провів деякий час в Херсоні, сказав, що життя тут таке стомливе, що один день, проведений в цьому місті, довгий, як цілий рік. Отже, спочатку ми планували зробити книгу про один день в Херсоні - показати таку пушкінську нудьгу в південному місті, поглянути очима людини, яку заслали сюди з Петербургу: місцева хирлява купецька архітектура, товариство, в якому бракує співбесідників. Вирішили перетворити дефект на ефект. Але потім все-таки дійшли до мозаїчної побудови. Саме місто мозаїчне, і подавати його цілісним, монолітним було б неправильно. Один з авторів путівника, Олена Афанасьєва, запропонувала подати його такими віконцями, у вигляді абетки. Крім того, з наскрізним сюжетом і з фабулою це була б авторська, монологічна річ. А так, відійшовши від великої форми, ми дали можливість узяти участь у створенні путівника якомога більшій кількості людей - мало не більше ста учасникам. Причому, що важливо, багато фото надсилали поза нашим співтовариством, ми не замкнулися у своєму «гетто».
- Я помітив, що путівник зосереджено на мікрорельєфі міста, буквально на рівні згаданих вами каналізаційних люків - на тому, що навіть місцеве око не завжди помітить.
- Херсон будувався за добу класицизму, там все було чітко продумано, відміряне. У мене є знімок міста, який зробили австрійці з аероплану 1918 року, - немов аркуш зошита в клітинку. Усе прокреслено, ідеальна геометрична форма. Потім цю форму почали руйнувати. І масштаби руйнування особливо чітко зараз виявляються. Причому у радянських архітекторів була масштабність мислення, а нинішні херсонські архітектори, як на мене, взагалі жодними формами, окрім прибудов, не мислять. Та не лише вони - просто людям дали свободу, і вони теж почали мислити прибудовами. Тому класицистичний задум XVIII-XIX століття руйнується. Ми і зосередилися на буденному, побутовому рівні, тому що навіть якщо б претендували на цілісність, то її не вдалося б подати, тому що вона зруйнована і в середовищі, і в населенні.
КОЧОВИЩЕ
- До речі, з путівника я дізнався, що ви займаєтеся багатьма речами: соціологією, рок-музикою, театром. Така багатофункціональність - це теж щось суто херсонське?
- Є така єврейська приказка: «філь мелухес - вейнік брухес», тобто «багато професій - мало грошей». Це необхідність, у Херсоні не можна влаштуватися на одну роботу і панувати, треба шукати різні способи існування, доводиться по-різному заробляти і реалізовуватися. Це теж особливість: не можна стати тут великим бізнесменом, немає у нас олігархів, крупних політиків, не зробиш кар’єру в чомусь одному.
- Напевно, багато амбітних людей прагнуть звідси виїхати?
- Насправді це рівновеликі потоки - прагнуть або виїхати, або приїхати. Мені здається, це привіт від кочівників, місце таке: адже Херсон побудовано в степу. Місто кочівників. Оксюморон, звісно, але, як на мене, це дається взнаки. Тут і шлях «Із варяг до греків» давній, і ногайці кочували, і остання, Олешківська Січ була розташована.
- А ви охоче повертаєтесь?
- Я часто працюю на виїздах, у відрядженнях, і мені завжди хочеться сюди повернутися. Знаю, що тут буде спокійно, можна відпочити, зализати рани. Херсон - це добре лежання. Тут найкращий пасивний відпочинок. Адже моряки теж приїжджають сюди відлежатися.
ЗОЛОТА КАРЕТА, СІРІ ВІТРИЛА
- Які міфи про Херсон є найбільш поширеними?
- Є класичні легенди, і є ті, що ми самі придумали. Наприклад, класика: десь в херсонських підземеллях (а їх досить багато в старій частині міста) є золота карета, на якій Катерина приїжджала сюди з Петербургу. Карету треба знайти, причому не для себе, а щоб усі херсонці отримали від цього якийсь зиск. Її всі шукають і вже мало не знайшли. А інше, радше, як історичний анекдот, з Одесою перегукується. Був в Херсоні пивбар під назвою «Океан». Свого часу він був мало не єдиним більш-менш пристойним. Він розташовувався на Суворівській, напроти нього - театр. До театру вели великі гранітні сходи. Так от практикували у нас таку перевірку на «херсонськість» ще в 1990-ті: хулігани запитували у приїжджих на автовокзалі, чим відрізняється Херсон від Одеси. Відповісти потрібно було, що в Одесі сходи виходять до моря, а в Херсоні - до «Океану». Зараз його закрили, на місці сходів згаданий вище торговельний центр, ну так, був у нас свого часу предмет гордості - сходи виходять до океану.
- У ваших розповідях, текстах в путівнику Херсон має досить потішний вигляд, навіть смішний. Я помиляюся?
- Ні, Херсон місто не смішне. Ні в якому разі. Не може бути смішною колиска чорноморського флоту і місце вічного спочинку князя Потьомкіна. Посміятися з себе, з міста - це більше людей стосується.
- Добре, тоді знайдімо для нього яку-небудь серйозну метафору.
- Вітрильник «Товариш», що довгий час стояв біля набережної в Херсоні, - одна з цікавих сторінок міської історії. Це 3-щогловий барк, побудований в Німеччині. Він за репараціями дістався СРСР, його було відправлено сюди і він слугував навчальним судном Херсонського мореплавного училища. На старому радянському гербі міста було його зображення. Він був знаменитим судном, призером вітрильних регат, знімався в купі фільмів. На жаль, його продали Німеччині, але він як і раніше залишається символом Херсона. Вітрильника давно немає, а сувеніри з його зображенням продають. Так от Херсон - це вітрильник, не з яскраво-червоними і не з білими, а з сірими брезентовими вітрилами. Вітрильник біля пірсу, на вічному приколі. Він дещо проржавів, трохи занедбаний, але все ще з гарними обводами і готовий до плавання.
Дмитро Десятерик
Фото надані Оленою Афанасьєвою
Нещодавно в Києві було представлено «Альтернативний путівник» Херсоном
Дівчата і голубники, блошині ринки і вручну намальовані афіші, вуличні баяністи і музей у типовому міському помешканні, привабливі в своїй безглуздості таблички і гра в доміно у дворах, ентузіасти НЛО і наївне малярство, - навряд чи досі хто-небудь показував місто настільки нестандартно і дотепно. Я попрохав розповісти про Херсон одного з авторів путівника - соціолога і рок-музиканта Миколу Гоманюка.
ФАВЕЛИ
- З чого починався ваш Херсон?
- Я народився в Каховці. Мешкаю в Херсоні з 1991 року, і раніше туди з Каховки ходили судна на підводних крилах, двох типів - «Ракета» і «Комета». Зручно, швидко, свіже повітря, цікаві краєвиди. Прибували на річковий вокзал, а поряд із ним з одного боку морський порт, з іншого боку - річковий. Між ними - залізниця. Щоб пройти до Херсона з вокзалу, потрібно було перетнути залізницю, а біля неї була пивна. Вхід - у двох метрах від рейок. Там наливали пиво в трилітрові слоїки: я тоді був молодший і цікавився цим питанням більше, аніж зараз. Так от, називали цю пивну «Анна Кареніна». Жертв не було, тим більше серед жінок, та жінки туди й не ходили - в основному - портові робітники. Потім я шукав помешкання - і потрапив на вулицю Підпільну. Пам’ятаю, посміявся, - що за назва, а потім купив там будинок і 10 років мешкав на вулиці Підпільній.
- Де ви зараз любите бувати?
- Мені подобаються традиційні пам’ятки, але більше люблю водити екскурсії херсонськими «гнидниками». Їх ще називають «шанхаями». Це старий приватний сектор, вулиці Підпільна, Колодязна, район Забалка. Там яр, пересічена місцевість, на схилах - справжні фавели, будиночки з багатьма прибудовами - от як ластівка ліпить гніздо зі шматочків землі, так і на вулиці наліплені ці будинки з прибудовами. Відразу видно, де люди працювали, де ці деталі крали - паркан із використаних автомобільних покришок, балкончик зі шматка автобуса. Будинку може бути 100-150 років, а поруч щось прибудоване з сучасних матеріалів. У кожному дворі є літній душ, виготовлений із найнеймовірніших ємкостей. Артефакти з різних часів. Сходинки можуть бути зроблені, наприклад, з могильних плит - десь у районі був караїмський цвинтар, збереглися плити з єврейськими літерами. Люди уваги не звертають, а я знайшов і радію. Тут же шматки бруківки ХІХ століття з чорного туфу, справжньої вулканічної породи, причому, говорять, що прямо зі схилів Везувію. Я точно не знаю, але чув, що колись діяв такий закон: кораблі, які привозили бруківку як баласт і потім вивантажували її тут у порту, могли торгувати безмитно, так шматки туфу і потрапили в ці райони. Старе каміння, старі прибудови, люди там теж колоритні зустрічаються. Інша тема - каналізаційні люки і те, як їх охороняють за допомогою різних «протиугонних» пристроїв. Одні по краях заасфальтовані, щоб не вкрали, в інших пробита дірка, туди пропущено трос, прив’язаний до шворні, забитої в землю або прироблено клямку із замком. Ще мені подобається все, що пов’язане з річкою. Як і будь-яке портове місто, Херсон розтягнутий уздовж річки, а частина його - наприклад, суднобудівний завод - розташовано на острові. Теж, до речі, унікальний район. Там уже апокаліптичні види. Суднобудування було дуже розвинуте в Херсоні, мало не найбільше в СРСР. Зараз, якщо побудують 1-2 невеликих корабля за рік, то вже добре - і то, будують корпуси, а прилади ставлять за кордоном. Але там досі збереглася величезна прохідна з колосальними «фресками», де зображено суднобудівників. Я їжджу в Гідропарк купатися - і кожного разу відчуваю благоговіння перед цією індустріальною могуттю. А між островом і берегом є залізничний міст. Хлопчаки зазвичай стрибають із цього моста у річку. Я сам там стрибав, правда, не з горішньої частини - десь внизу, для «чайників», але одного разу особисто бачив - не брешу! - як якийсь хлопчина стрибнув із моста на баржу, яка везла гору піску. Особливу доблесть проявив: зумів стрибнути, приземлитися вдало, ухилитися від матросів, які на нього налетіли, вибратися з піску і плигонути у воду. Такі майстри трапляються!
Ще одна цікава тема - цвинтарі. Вони всі дуже запущені. Наш перший супермаркет побудовано на центральному, меморіальному цвинтарі - там ще поховано жертви репресій, з краю. Другий супермаркет та ж фірма звела на єврейському цвинтарі. А коли вона побудувала ще один супермаркет, зруйнувавши велику частину історичного центру, то люди дивувалися: «що таке, чому традицію порушують? Ще ж два незабудованих цвинтаря залишилося!»
- Ви згадали про колоритних людей.
- Місцевих гопників я раніше боявся: ходив із сережкою, вони мене за це били, а зараз я їх зустрічаю і радію, що збереглася ще ця порода. Їх не так багато, як раніше, і чистоти звичаїв вони не дотримуються. Але й досі серед них справжні красномовці зустрічаються. Один у мене вдома робив ремонт. І ось коли він що-небудь розповідав, то вибирав образи із зовнішнього простору: «Хотів квасу випити, підійшов, а там черга» - зиркнув навкруги і каже - «як ці дроти». Я б у житті до такого не додумався - черга довга, як дроти. А він - запросто! Дивуюся з їхньої кмітливості й образності мислення, шкода, що ця порода вже йде, рідко вже почуєш автентичні забалківські або «воєнківські» розмови. У цілому ж, окремого типу городянина немає, хіба що коли вести мову про якийсь південноукраїнський характер взагалі. У цьому сенсі мені здається, що херсонець все ж таки добряк і сибарит, а також схильний до споглядальності і локального патріотизму - любить своє місто і одночасно знущається з нього. Мені здається, що місцевий патріотизм несподівано зашкалює. Тут же тиск Одеси наявний. Це наша невелика метрополія. Люди в Підмосков’ї кажуть, що вони з Москви, люди з Броварів чи Ірпеня стверджують, що вони з Києва, а херсонці якийсь час, будучи на чужині, говорили, що вони з Одеси. Стандартне прагнення бути людиною з великого міста. Але зараз це поступово слабшає, нині Херсон кермує.
УТОПІЯ
- Якщо говорити про локальний патріотизм - зізнайтеся, є постійне змагання з Миколаєвим?
- Безперечно є. Це дербі. І з боку Миколаєва теж. І там і там можна почути принизливі оцінки на адресу один одного. Миколаїв - місто набагато більше, але, мені здається, менш яскраве. Воно було закритим навіть до революції, там євреям забороняли селитися. А в Херсоні, навпаки, єврейська складова була дуже сильною, близько 40% населення перед війною. За радянської влади Миколаїв залишився містом військовим, закритим, там усе уніфіковано, у тому числі й на людях це позначилося. А тут у Херсоні все розхлябаніше, фривольніше. Якщо нам удається в чомусь Миколаїв обскакати - відразу надимаємо щоки з цього приводу.
- Є різні типи міст - одні як проекти, створені вольовим зусиллям, інші поступово проростають із розрізнених поселень. Херсон яке місце тут посідає?
- Звичайно, місто-проект, і проект з самого початку утопічний. Точніше, перша реалізована частина проекту - створення плацдарму для відбирання у турок Візантії, коронації в Херсоні Костянтина, внука Катерини II, як майбутнього візантійського імператора. Трагедія Херсона в тому, що він засновувався в апріорі незручному місці. Коли після успішної війни кордони імперії розширилися, виникли нові міста Миколаїв і Одеса, які відібрали в Херсона його функції. Становище спробували виправити, давши йому статус губернського міста, але він так і залишився глушиною. Він помітно програвав щодо населення і розвитку Миколаєву і Одесі. Була спроба - дуже вдала - коли за СРСР із нього зробили центр цивільного суднобудування. 1970-і були для Херсона золотими роками - населення наближалося до 400.000. Все одно місце не дуже вдале. Дніпро тут мілкий, зайти можуть лише кораблі з низькою усадкою, судноплавні канали потрібно постійно поглиблювати.
АБЕТКА ЕФЕКТІВ
- Хотілося б поговорити про досить незвичайний путівник по Херсону, де ви виступили одним із співавторів. Скажіть, звідки взялася така форма - абетка, причому абетка, радше, не пам’яток, а дивностей міського життя?
- Ми шукали ідею того, яким може бути вигляд путівника. Пригадали, що одного разу Бєлінський, який провів деякий час в Херсоні, сказав, що життя тут таке стомливе, що один день, проведений в цьому місті, довгий, як цілий рік. Отже, спочатку ми планували зробити книгу про один день в Херсоні - показати таку пушкінську нудьгу в південному місті, поглянути очима людини, яку заслали сюди з Петербургу: місцева хирлява купецька архітектура, товариство, в якому бракує співбесідників. Вирішили перетворити дефект на ефект. Але потім все-таки дійшли до мозаїчної побудови. Саме місто мозаїчне, і подавати його цілісним, монолітним було б неправильно. Один з авторів путівника, Олена Афанасьєва, запропонувала подати його такими віконцями, у вигляді абетки. Крім того, з наскрізним сюжетом і з фабулою це була б авторська, монологічна річ. А так, відійшовши від великої форми, ми дали можливість узяти участь у створенні путівника якомога більшій кількості людей - мало не більше ста учасникам. Причому, що важливо, багато фото надсилали поза нашим співтовариством, ми не замкнулися у своєму «гетто».
- Я помітив, що путівник зосереджено на мікрорельєфі міста, буквально на рівні згаданих вами каналізаційних люків - на тому, що навіть місцеве око не завжди помітить.
- Херсон будувався за добу класицизму, там все було чітко продумано, відміряне. У мене є знімок міста, який зробили австрійці з аероплану 1918 року, - немов аркуш зошита в клітинку. Усе прокреслено, ідеальна геометрична форма. Потім цю форму почали руйнувати. І масштаби руйнування особливо чітко зараз виявляються. Причому у радянських архітекторів була масштабність мислення, а нинішні херсонські архітектори, як на мене, взагалі жодними формами, окрім прибудов, не мислять. Та не лише вони - просто людям дали свободу, і вони теж почали мислити прибудовами. Тому класицистичний задум XVIII-XIX століття руйнується. Ми і зосередилися на буденному, побутовому рівні, тому що навіть якщо б претендували на цілісність, то її не вдалося б подати, тому що вона зруйнована і в середовищі, і в населенні.
КОЧОВИЩЕ
- До речі, з путівника я дізнався, що ви займаєтеся багатьма речами: соціологією, рок-музикою, театром. Така багатофункціональність - це теж щось суто херсонське?
- Є така єврейська приказка: «філь мелухес - вейнік брухес», тобто «багато професій - мало грошей». Це необхідність, у Херсоні не можна влаштуватися на одну роботу і панувати, треба шукати різні способи існування, доводиться по-різному заробляти і реалізовуватися. Це теж особливість: не можна стати тут великим бізнесменом, немає у нас олігархів, крупних політиків, не зробиш кар’єру в чомусь одному.
- Напевно, багато амбітних людей прагнуть звідси виїхати?
- Насправді це рівновеликі потоки - прагнуть або виїхати, або приїхати. Мені здається, це привіт від кочівників, місце таке: адже Херсон побудовано в степу. Місто кочівників. Оксюморон, звісно, але, як на мене, це дається взнаки. Тут і шлях «Із варяг до греків» давній, і ногайці кочували, і остання, Олешківська Січ була розташована.
- А ви охоче повертаєтесь?
- Я часто працюю на виїздах, у відрядженнях, і мені завжди хочеться сюди повернутися. Знаю, що тут буде спокійно, можна відпочити, зализати рани. Херсон - це добре лежання. Тут найкращий пасивний відпочинок. Адже моряки теж приїжджають сюди відлежатися.
ЗОЛОТА КАРЕТА, СІРІ ВІТРИЛА
- Які міфи про Херсон є найбільш поширеними?
- Є класичні легенди, і є ті, що ми самі придумали. Наприклад, класика: десь в херсонських підземеллях (а їх досить багато в старій частині міста) є золота карета, на якій Катерина приїжджала сюди з Петербургу. Карету треба знайти, причому не для себе, а щоб усі херсонці отримали від цього якийсь зиск. Її всі шукають і вже мало не знайшли. А інше, радше, як історичний анекдот, з Одесою перегукується. Був в Херсоні пивбар під назвою «Океан». Свого часу він був мало не єдиним більш-менш пристойним. Він розташовувався на Суворівській, напроти нього - театр. До театру вели великі гранітні сходи. Так от практикували у нас таку перевірку на «херсонськість» ще в 1990-ті: хулігани запитували у приїжджих на автовокзалі, чим відрізняється Херсон від Одеси. Відповісти потрібно було, що в Одесі сходи виходять до моря, а в Херсоні - до «Океану». Зараз його закрили, на місці сходів згаданий вище торговельний центр, ну так, був у нас свого часу предмет гордості - сходи виходять до океану.
- У ваших розповідях, текстах в путівнику Херсон має досить потішний вигляд, навіть смішний. Я помиляюся?
- Ні, Херсон місто не смішне. Ні в якому разі. Не може бути смішною колиска чорноморського флоту і місце вічного спочинку князя Потьомкіна. Посміятися з себе, з міста - це більше людей стосується.
- Добре, тоді знайдімо для нього яку-небудь серйозну метафору.
- Вітрильник «Товариш», що довгий час стояв біля набережної в Херсоні, - одна з цікавих сторінок міської історії. Це 3-щогловий барк, побудований в Німеччині. Він за репараціями дістався СРСР, його було відправлено сюди і він слугував навчальним судном Херсонського мореплавного училища. На старому радянському гербі міста було його зображення. Він був знаменитим судном, призером вітрильних регат, знімався в купі фільмів. На жаль, його продали Німеччині, але він як і раніше залишається символом Херсона. Вітрильника давно немає, а сувеніри з його зображенням продають. Так от Херсон - це вітрильник, не з яскраво-червоними і не з білими, а з сірими брезентовими вітрилами. Вітрильник біля пірсу, на вічному приколі. Він дещо проржавів, трохи занедбаний, але все ще з гарними обводами і готовий до плавання.
Дмитро Десятерик
Фото надані Оленою Афанасьєвою