Сьогодні - всевітній день циган
ЧАС РОМІВ
Сьогодні день по-своєму прикметний, а для цілого народу - безумовно святковий: 8 квітня 1971 року в Лондоні відбувся І Всесвітній циганський конгрес. Його ухвали так змінили долю цілого етносу, що в 1990 році на IV Конгресі у Польщі 8 квітня було проголошено всесвітнім Днем циган.
Підсумками лондонських зборів стало визнання себе циганами світу єдиною нетериторіальною нацією й запровадження національних символів: Гімну на основі народної пісні «Джелем, джелем» та прапора. Останній - це біколор: поділений на дві горизонтальні смуги. Верхня, синя, означає небо; нижня, зелена - траву, лани. Посередині прапора - червоне колесо з вісьмома шпицями, котре водночас символізує традиційну кочівлю і «вічну кочівлю духа»; окрім того, це також малюнок чакри - спомин про індійське походження народу. Замість герба цигани використовують так само впізнавані знаки: колесо кибитки, підкову, колоду карт. Такі символи зазвичай прикрашають циганські книжки, газети, журнали і сайти.
Для викладу історії цієї дивовижної культури - чи, точніше, сукупності культур, адже всередині одного народу існує понад 80 субетносів, розкиданих по всьому світу, - газетної площі забракне. І переконувати нікого нема сенсу. Ті, кому простіше дивитися на рома (так цигани називаються у нас) як на націю злочинців, так і лишаться при своїй середньовічній думці (чому середньовічній - поясню пізніше). Хто не страждає на вузьколобість, знайде необхідну літературу. А мені йдеться про не надто романтичні факти.
У Швеції закон від 1637 року приписував повішення циган чоловічої статі. Такий само закон про страту циган-чоловіків існував у Великій Британії, однак королева Єлизавета I (так, так, та сама, велика й знаменита, Шекспір, Марло, театр, єлизаветинська епоха) видала ще й додатковий указ страчувати «тих, хто водить або водитиме дружбу або знайомство є єгиптянами». 1577 року згідно з цією настановою в Ейлесбері повішено сімох англійців і одну англійку. У німецьких державах від XV до XVIII століття діяло 148 репресивних законів, за якими циганів і циганок, у тому числі дітей, таврували розпеченим залізом, били батогом, а ще один знаменитий і дуже релігійний монарх Фридрих-Вільгельм Пруський наказав стратити всіх циган обох статей старших вісімнадцяти років.
Однак і в новітні часи змін небагато: у нацистських, згадаймо, концтаборах Другої світової знищено 150 000 - 200 000 циган.
Сучасні забобони - наприклад, щодо викрадення дітей і коней - мають не набагато більше реальних підстав, ніж стале і широко розповсюджене переконання 300-річної давнини, що цигани... їдять людей, а також, звичайно, є упирями, перевертнями і слугами сатани.
Але сьогодні все ж таки свято, і моє особисте враження так само святкове. 2007 рік, 52-а Венеційська бієнале, перший в історії виставковий павільйон народу ромів. Експозиція мала назву «Втрачений рай», і серед того колосального розмаїття чи не найдужче впадала в очі. Там брали участь 15 цілковито різних, інколи діаметрально протилежних за стилями митців. Попри свою цілком зрілу майстерність і володіння ремеслом всі вони зберегли надихаючу свіжість, дитячу незатьмареність погляду, яка давно є для західного мистецтва недосяжною розкішшю. Те саме можна сказати про циган-акторів, кінорежисерів, музикантів...
Можливо, що насправді в кожному з нас є своя циганська чакра, і її варто лише відкрити, аби подивитися на світ так, як дивляться немовля і мудрець.
Поздоровляю всіх ромів з їхнім чудовим святом. Щоб ваша доля вас не цуралась, щоб краще у світі жилося.
Дмитро Десятерик
Сьогодні день по-своєму прикметний, а для цілого народу - безумовно святковий: 8 квітня 1971 року в Лондоні відбувся І Всесвітній циганський конгрес. Його ухвали так змінили долю цілого етносу, що в 1990 році на IV Конгресі у Польщі 8 квітня було проголошено всесвітнім Днем циган.
Підсумками лондонських зборів стало визнання себе циганами світу єдиною нетериторіальною нацією й запровадження національних символів: Гімну на основі народної пісні «Джелем, джелем» та прапора. Останній - це біколор: поділений на дві горизонтальні смуги. Верхня, синя, означає небо; нижня, зелена - траву, лани. Посередині прапора - червоне колесо з вісьмома шпицями, котре водночас символізує традиційну кочівлю і «вічну кочівлю духа»; окрім того, це також малюнок чакри - спомин про індійське походження народу. Замість герба цигани використовують так само впізнавані знаки: колесо кибитки, підкову, колоду карт. Такі символи зазвичай прикрашають циганські книжки, газети, журнали і сайти.
Для викладу історії цієї дивовижної культури - чи, точніше, сукупності культур, адже всередині одного народу існує понад 80 субетносів, розкиданих по всьому світу, - газетної площі забракне. І переконувати нікого нема сенсу. Ті, кому простіше дивитися на рома (так цигани називаються у нас) як на націю злочинців, так і лишаться при своїй середньовічній думці (чому середньовічній - поясню пізніше). Хто не страждає на вузьколобість, знайде необхідну літературу. А мені йдеться про не надто романтичні факти.
У Швеції закон від 1637 року приписував повішення циган чоловічої статі. Такий само закон про страту циган-чоловіків існував у Великій Британії, однак королева Єлизавета I (так, так, та сама, велика й знаменита, Шекспір, Марло, театр, єлизаветинська епоха) видала ще й додатковий указ страчувати «тих, хто водить або водитиме дружбу або знайомство є єгиптянами». 1577 року згідно з цією настановою в Ейлесбері повішено сімох англійців і одну англійку. У німецьких державах від XV до XVIII століття діяло 148 репресивних законів, за якими циганів і циганок, у тому числі дітей, таврували розпеченим залізом, били батогом, а ще один знаменитий і дуже релігійний монарх Фридрих-Вільгельм Пруський наказав стратити всіх циган обох статей старших вісімнадцяти років.
Однак і в новітні часи змін небагато: у нацистських, згадаймо, концтаборах Другої світової знищено 150 000 - 200 000 циган.
Сучасні забобони - наприклад, щодо викрадення дітей і коней - мають не набагато більше реальних підстав, ніж стале і широко розповсюджене переконання 300-річної давнини, що цигани... їдять людей, а також, звичайно, є упирями, перевертнями і слугами сатани.
Але сьогодні все ж таки свято, і моє особисте враження так само святкове. 2007 рік, 52-а Венеційська бієнале, перший в історії виставковий павільйон народу ромів. Експозиція мала назву «Втрачений рай», і серед того колосального розмаїття чи не найдужче впадала в очі. Там брали участь 15 цілковито різних, інколи діаметрально протилежних за стилями митців. Попри свою цілком зрілу майстерність і володіння ремеслом всі вони зберегли надихаючу свіжість, дитячу незатьмареність погляду, яка давно є для західного мистецтва недосяжною розкішшю. Те саме можна сказати про циган-акторів, кінорежисерів, музикантів...
Можливо, що насправді в кожному з нас є своя циганська чакра, і її варто лише відкрити, аби подивитися на світ так, як дивляться немовля і мудрець.
Поздоровляю всіх ромів з їхнім чудовим святом. Щоб ваша доля вас не цуралась, щоб краще у світі жилося.
Дмитро Десятерик