статті
Ось, кому цікаво, можете подивитися)))
Коли нема чого робити (насправді-то є, але Даші просто трохи пофіг)), тоді починають виписуватися отакі от публіцистичні речі. Не надихає, але заміщує це явище.
Отже,
оце "диво" - стаття про Максимовичеву "О времени основания Киево-Софийского собора":
Михайло Максимович:
розвінчання міфу про рік заснування Софійського собору
…гостреньким ліктиком торкнеш святу
софію київську її вапно
життя збувається тепер і тут
і відбивається від рук воно…
Тарас Федюк
Софійський собор… Скільки незбагненної величі, безмежного світла й таємничості ховає він у своїх стінах!.. Ним захоплюються як справжнім дивом, мільйони людей линуть до Києва, аби просто відчути цей дух, подивитися в очі завжди привітної Оранти й отримати її благословення.
Не лише для нас, українців, є важливим питання про рік заснування Софії. Ми маємо знати відповідь, щоб почуватися освіченими в царині духовної, культурної спадщини, бо «хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
Питання про рік закладання Софійського собору звучить актуально й по сьогодні. Причиною цього є абсолютне різнобарв’я свідчень з історичних джерел. Серйозну роботу над детальним їх опрацюванням зробив у свій час Михайло Максимович. У своїй статті «О времени основания Киево-Софийского собора» він зміг переконливо довести свою думку, відкоригувати помилки, яких допустилися літописці при пізніших переписах.
У своїй статті Михайло Олександрович звертається до таких джерел, як «Описание, изданное 1825 года митрополитом Евгением», «Описание, изданное 1854 года кафедральным протоиереем Иваном Михайловичем Скворцевым». М.О.Максимович порівнює їх і стверджує, що в жодному разі в питанні заснування не можна керуватися принципами частотності та першості згадки той чи іншої дати.
М.О. Максимович підійшов до висвітлення проблеми закладання Софійського собору комплексно. Він висвітлив думки і своїх сучасників, і попередників, порівняв дані Несторового, Іпатіївського, Воскресенського, Київського, Новгородського літописів.
Справа в тому, що в Іпатіївському літописі під 6545 (1037) роком знаходимо запис: «Заложи Ӕрославъ . городъ великыи Кыєвъ . оу негоже града врата суть злата заложи же и црквь . ст҃ыӕ Софьӕ . премудрость Би҃ю митрополью . и по семь. церьк҃вь на Златыхъ вратѣхъ камену ст҃ыӕ Бц҃а Благовѣщениє» [1].
У Новгородському літописі (старший звід) за 1017 рік знаходимо запис: «Въ лЂто 6525 [1017]. Ярославъ иде къ Берестию. И заложена бысть святая София Кые※ [2], тобто розпочато будівництво Софії. У молодшому зводі за 1037 рік записано: «В лЂто 6545 [1037]. Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя СофЂя сверши» [2], тобто подається дата завершення будівництва собору. При цьому в старшому зводі подається запис: «Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя София», тобто закарбовується час закладання собору.
Такі на перший погляд протиріччя й стали причиною того, що одні науковці схиляються до думки про закладання храму 1037 року, а інші вважають цей рік датою освячення собору, а початок побудови відносять до 1017 року. Пролити світло на ці неузгодження й намагався Михайло Максимович.
Михайло Олександрович каже про те, що саме по собі твердження Нестора, «який жив у Києві в тому ж столітті, в якому побудовано Києво-Софійський собор», має бути прийнятим на віру майже безапеляційно. Максимович не погоджується з І.М. Скворцевим у його висновку про те, що 1037 рік варто вважати «роком завершення собору, а не заснування, через те особливо, що це ж думкою письменників наших давніх». Михайло Олександрович виступає категорично проти таких тез, оскільки в даному випадку ми маємо справу з пам’ятками післятатарського періоду. Як уже наголошувалося, принцип частотності згадування дати в історичних джерелах тут є просто невиправданим. Професор підтримує І.М.Скворцева в думках щодо часового проміжку побудови собору. «Висновок вірний, - пише Максимович: - розпочатий у 1037 році, Софійський собор був завершений, звичайно, ще до поставлення Іларіона; тільки в Нестора не зазначено рік освячення, а відомо лише давню приповідку про освячення 4 листопада митрополитом Феопемтом» [3, ст. 77-78].
Також Михайло Максимович звертає особливу увагу на тодішні війни з печенігами й на те, що Ярослав будує собор уже під час другої половини князювання в Києві, тобто «коли він уже був єдиним володарем Руської землі» [3, ст. 77].
Таким чином, залишаючись вірним найдавнішій пам’ятці (єдиній, яка збереглася з дотатарського періоду), де згадується Софійський собор, Повісті врем’яних літ, науковець визнає 1037 рік роком закладання храму. З цього приводу він, зіставивши дані Несторового та Іпатіївського літописів, а також дані, подані в Описі І.М.Скворцева, пише: «Итак, принимая за основание свидетельство Несторовой летописи, мы признаем за положительную историческую истину, что 1037 год был годом заложения, а не совершения и освящения Киево-Софийского храма Ярославова. Это подтверждается и свидетельством древней Новгородской летописи, составленной в первой половине ХІІІ века…» [3, с.79]
Максимовичу також вдалося розвіяти туман, яким були оповиті події 1017 року (в Іпатіївському літописі під 6525 (1017) роком знаходимо запис: «Ӕрославъ . ввоиде в Кыєвъ . и погорѣша цркви» [1]).
Порівнявши дані Новгородського, Іпатіївського й Несторового літопису, науковець каже про необхідність визнання факту існування двох церков Святої Софії. Перше - 1037 року, « яке відноситься до Ярославового храму, і друге - 1017 року, яке стосується другої Софійської церкви, закладеної замість колишньої, що згоріла того року» [3, с.81].
Що стосується освячення, собору, то тут науковець ставить у порівняння Десятинну церкву, Новгородську кам’яну церкву Святої Софії, які будувалися по сім років, і робить висновок, що Софійський собор не міг бути зведений раніше цієї дати.
М.О.Максимович звертається до «Киевских Месяцесловах», де під 1045 роком маємо запис освячення Георгіївської церкви. «Але ця церква… освячена була Іларіоном при житті Ярослава, стало бути, між 1051 та 1054 роками» [3, с.85]. Тому Максимович робить висновок про можливу помилку в історичному джерелі й вважає, що саме 1045й ми й маємо вважати за рік освячення собору.
Таким чином, Михайло Максимович у своїй статті дав відповідь на питання про заснування Софійського собору - 1037 рік, розвіяв міфи щодо 1017 року як часу закладання храму. Науковець навіть подав дату освячення собору - 1045 рік.
Отже, цього року маємо святкувати 970-річчя величного Ярославового храму від моменту його закладання.
… Пейзаж майже не змінився за це тисячоліття… Хіба що з’явилися пам’ятки, про які ніколи не точитимуться суперечки: а коли їх було побудовано? на чому замішували цемент? хто був головним архітектором? Людство деградує. Але це вже тема для іншої статті.
Список літератури:
1. http://www.litopys.org.ua/ - Літопис Руський за Іпатіївським списком [видання 1908 року].
2. http://litopys.org.ua/novglet/novg.htm/ - Новгородський перший літопис. [видання 1950 року].
3. Максимович М. Вибрані твори. - К., 19…, с. 76-85.
4. Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.2. - К.: Наукова думка, 1992.
5. Сліпушко О. Софія Київська. Українська література Середньовіччя: доба Київської Русі (Х -ХІІІ ст..). - К.: вид-во «Аконіт», 2002.
А оце більш розважлива стаття - інтерв'ю з Юхімом.
Інколи таке трапляється… Пробираючись крізь цупке павутиння інтернету, ти наштовхуєшся на дійсно цікаву непересічну постать, про яку просто хочеш написати щось на кшталт такого…
Коли чуєш слово «ґрафіті», в уяві вибудовується подвійний образ. З одного боку - давні наскельні малюнки, вікові стіни Софії, з іншого - рясні нечитабельні для непосвяченого ока теґи на набережній Дніпра чи в підземному переході. Одразу мушу сказати, що і перше, і друге явище викликають у мене щире захоплення.
Схожий стан переживаєш, коли чуєш слово «платівка». Спочатку з підсвідомості виринає старенький патефон, потім… А потім - молодий діджей, який натхненно відпрацьовує флейр та орбіт. Цього хлопця звуть Юхімом.
Частина І
Д. - Коли ти зацікавився самим по собі явищем діджеїнгу?
Ю. - Коли почув скретчі в піснях групи Тартак... Це було приблизно у 2002 році.. Згодом, десь у 2005-му я зацікавився, власне, явищем скретчу. Тоді я вирішив проконсультуватися з досвідченими діджеями стосовно того, яку апаратуру треба обрати…
Д. - І що тобі порадили?
Ю. - Порадили мені пульт компанії Vestax. Порадив діджей Архітектор Мендісабаль... Кошти накопичував близько року… Весь цей рік я марив тільки пультом! Всі мрії полягали в ньому!
Д. - Будь-який підліток, шукаючи себе, починає пробуватися в різних напрямках. Ти одразу зупинився на діджеїнгу чи тебе тягло ще до чогось?
Ю. - Ну, мене тягнуло до сцени… Але то таке - просто задоволення. Не захоплення. А діджеїнг став справжнім захопленням..
Д. - Хто став твоїм "духовним батьком", наставником чи вчителем?
Ю. - Якщо когось я і можу так назвати, то тільки Валіка.. Він давав мені деяку кількість порад, показував фішки... Ну і, власне, з Валіком ми завжди знаходимо про що спілкуватися стосовно діджеїнгу..
Д. - Валік давав безкоштовні уроки?
Ю. - Ну, ні, він не давав уроки. Краще сказати підкореговував мене... і просто давав поради стосовно технічної сторони діджеїнгу, адже це не менш важливо, ніж той бік, який бачать та чують глядачі-слухачі. Дроти, роз'єми, гнізда, фейдери…
Д. - У кого із відомих діджеїв ти б хотів взяти урок?
Ю. - Не знаю навіть, в кого хотів би взяти урок. Допоки в мене є над чим працювати, мабуть, ні в кого б не хотів…
Д.- До речі, як ти ставишся до вислову, що межі досконалості не існує?
Ю. - Однозначно підтримую. Дуже добре в цьому можна впевнитись, коли починаєш займатися скретчем. Бо де, де, а отут-то точно немає меж досконалості.
Д. - Як давно ти почав опановувати скретч? І з чого взагалі починав навчання?
Ю. - Опановувати скретч я почав восени 2006-го року. Почав, звісно, з найпростіших елементів скретчу... Першим і найголовнішим моїм навчальним посібником була онлайн-школа з сайту Зінтеко…
Д. - Чи можна вважати, що діджеї складають собою автономну субкультуру?
Ю. - Я думаю, що можна. Тому що діджеї - то особливий народ. Скільки їх бачу, зі скількома спілкуюся, і немає навіть чимось подібних один на іншого - стиль одягу, звички в діджейській справі, погляди на ті чи інші діджейські питання, оцінка обладнання та музики, все в кожного по-своєму…
Д. - Які субкультури пов’язані з діджейською?
Ю. - Я гадаю, зі скретч-діджеями пов’язаний хіп-хоп в першу чергу. Тому що, власне, скретч, і є складовою хіп-хоп культури. Такою ж, як брейк, реп та ґрафіті.
Д. - Поясни, чим клабери різняться від скретчерів?
Ю. - Ну, в першу чергу тим, що клабери не вміють скретчувати, а скретчери - вміють. Клубний діджей, це людина, яка купила за певну суму грошей обладнання (не дуже малу суму, адже комплект такого обладнання коштує від 2000 $), та пішла в клуб зі своїми дисками (а не платівками!) та стоїть собі там, не напружуючись, грає музику.. Особливо займатися та мати якісь специфічні навички для цього не потрібно - тільки гроші на обладнання та знайомства для того, щоб стати грати в серйозному клубі.
Зі скретчерами ж все зовсім інакше. Щоб навчитися гарно скретчувати, потрібно займатися протягом кількох років щоденно... По кілька годин на день. Більшість українських скретчерів починають з радянських вертушок та з дешевих пультів, радянських платівок…
Д. - Ти слухав платівки в дитинстві?
Ю. - Так, в дитинстві, пам’ятаю, я пару разів слухав казку про Дядю Стьопу. Згодом на радянській магнітолі я грався з різноманітними платівками сусіда. Серед них навіть якась китайська, на якій все написано виключно ієрогліфами…
Д. - Коли скретчування може тобі набриднути? Чи не бувало ще в тебе такого стану, коли все хочеш закинути, бо щось не виходить?
Ю. - Мені, мабуть, воно не набридне ще довго. Зарікатися не буду. Буває стан, коли щось не виходить, але в такі моменти хочеться не закинути все, а витратити ще часу та сил, щоб воно таки ВИЙШЛО!
Д. - Чи не хотів би потім осучаснити скретчами якусь народну пісню? Таких думок не виникало?
Ю. - Виникали. Але не хочу... Люблю, коли воно виглядає більш-менш автентично.
Д. - Ти десь уже виступав? І для якого заходу хотів би скретчувати?
Ю. - Виступав на молодіжному фестивалі в складі групи, якої вже не існує. Хотів би грати хіп-хоп для якогось брейк-фесту. Там би і наскретчувався вдосталь. А взагалі скретчіти був би не проти для будь-якого цікавого мені заходу.
Д. - Чи є якісь змагання серед діджеїв?
Ю. - В Україні останнє таке змагання проводилося в 2004-му році, назва його була "Скретч Майстер України". А в світі щороку проводяться різноманітні світові чемпіонати. Найкрутіший, наймасштабніший та найавторитетніший серед них - Technics DMC World DJ Championship.
Д. - Як ти ставишся до дівчат-діджеїв?
Ю. - Ну… не однозначно. Оскільки я ще не зустрічав дівчат-скретчерок (хоча знаю, що такі є), то всіх інших клубних сприймаю з посмішкою. Чоловік моєї сестри якось розповідав, що бачив колись діджейку, яка завжди грає топлес. Казав, що збирає повні зали. Отаке…
Д. - Над яким елементом ти працюєш зараз?
Ю. - Зараз здебільшого працюю над фішками Flare та Orbit. Можна сказати, найскладніші фішки в скретчінгу.
Д. - Опиши їх, щоб народ уявив, про що йдеться.
Ю. - У флейрі звук потрібно вирізати один раз, коли ведеш сепмл вперед, та один раз - коли семпл ведеш назад. Тільки це треба робити дуже швидко та чітко. В орбіті те саме, тільки вирізати по два рази, а не по одному.
Д. - З чого починати народу, який тільки-но встає за діджейський пульт? Твої побажання, так би мовити.
Ю. - Нехай визначаться, чи це дійсно їм потрібно. Чи готові вони витрачати гроші на пульт, вертушки, платівки, голки, щіточки-шміточки, сліпмати, кейси та багато чого іншого. Ну, і єдине, що можу побажати скретчерами, які починають, - наполегливості та цілеспрямованості. Без цього нічогісінько не буде.
Частина ІІ
Д. - Ти завжди розмовляв українською?
Ю. - Ні, не завжди… в мене російськомовні батьки та всі родичі. Раніше я завжди спілкувався російською, але згодом, познайомившись з ТартаКлубом, почав спілкуватися українською… і потім зрозумів, що я - українець, що живу в Україні, і в один день, то був саме день мого народження, я прокинувся і більше не спілкувався російською.
Д. - А якою була реакція оточуючих? На який саме ДН?
Ю. - То був мій 15-й ДН. А реакція… гм... Дідусь мене дуже похвалив, сильно та багато разів і став, мені здається, з того часу мене набагато більше поважати. Багато хто дивувався. Багато хто віднісся дуже схвально… Різні реакції були.
Д. - У яких країнах ти вже був? Куди б ти ще хотів поїхати?
Ю. - Хотів би поїхати до Лондона на DMC. А ще кудись в цивілізовану Європу або Штати.. Найбільше, що мене приваблює в такій поїздці - набрати там платівок, яких мені заманеться по нормальним цінам!
А був мало де, в принципі... Болгарія, Румунія, Словаччина, Чехія... Ще десь точно був, тільки не можу згадати де... Ну, це не враховуючи Росії. Я там народився…
Д. - Цікавий факт! Де саме?
Ю. - Селище Півань Комсомольського району Хабаровського краю. Це - Далекий Схід.
Д. - Певно, батько військовим був?..
Ю. - Ні, батько ніколи не був військовим. Після вибуху в Чорнобилі мої батьки того ж року з моєї п’ятирічною сестрою дали драпу якомога подалі звідси. Через рік після мого народження повернулися назад. Там і народили мене, такого розумного, талановитого, красивого та здорового...
Д. - Твої батьки росіяни?
Ю. - Ні, зовсім ні. Мої батьки корінні кияни. Корінні в повному розумінні цього слова, а не в тому, кого корінними називають зараз. Їхні батьки теж все життя прожили в Києві за виключенням, хіба що маминої мами, яка є росіянкою від народження, але все своє свідоме життя вважала себе українкою та прожила в Києві.
Якщо казати про кров, то в мені є російська, польська, німецька та українська. Але то з дуже давніх прадідів. Зараз в мені тече чисто українська кров.
Д. - Взагалі - наскільки глибоко ти знаєш свій рід?
Ю. - Достатньо глибоко. Я знаю, ким був (та бачив на фото) діда свого прадіда по татовій лінії. Знаю, як звали його дітей, та дітей цих дітей - тобто вже з покоління мого прадіда. По маминій лінії я знаю батька моєї прабабусі. Ну і його родину звісно. Навіть був на їхній могилі…
Д. - Питання по школі. Враження від неї, що вона тобі дала. І що ти б у ній змінив.
Ю. - Від школи в мене не лишилося майже ніяких спогадів та вражень... Пам’ятаю тільки однокласників та однокласниць. Ну, ще окремі ситуації та випадки, але загалом школа якось пройшла зі мною паралельно.
Але останні два шкільні роки я провчився в ліцеї. Отам було цікаво! В перший рік навчання там я став президентом ліцею. Відтоді й почалося все цікаве. Я був публічною особою №1 там. Познайомився з достатньою кількістю класних та цікавих людей; навчився поводити себе максимально розкуто та вільно перед великою кількістю людей; говорити без папірця та викручуватися в слизьких ситуаціях. Трохи надбав організаторського досвіду та, відповідно, трохи розвинув свої організаторські здібності. Ну, і взагалі ліцейні роки провів у СВОЄ ВЛАСНЕ задоволення. Там я був повним хазяїном, приходив туди, як до себе додому…
Д. - Ти взагалі у сни віриш? Себто - що для тебе сновидіння?
Ю. - Сновидіння для мене - це світ, який я обожнюю. Бо там зазвичай все відбувається так, як хочу я. Часто буває, що хочу швидше лягти спати, щоб поринути у сни... і часто буває дуже прикро прокидатися...
я там реально заряджаюся адреналіном та емоціями
Д. - Тобі до того, як ти почав займатися діджеїнгом, не снилися платівки?
Ю. - Ні, ніколи платівки не снилися. Навіть коли чекаю надходження замовлення платівки, знаю, що завтра має прийти, все одно не сниться…
Д. - А де ти їх замовляєш?
Ю. - Востаннє замовляв в англійському інет-магазині.
Д. - Улюблена пора року й чому.
Ю. - Літо. Однозначно літо. Бо влітку можна носити по мінімуму шмоток. А я так не люблю надягати багато речей на себе. До того ж це пора відпочинку, що я дуже люблю робити. Влітку все просто та щиро. Цього року для себе навіть зробив висновок, що пляж - це найбільш щире та відкрите місце.. все максимально природно…
Ну і, варто, мабуть, згадати, що я народився в перший день літа. Чим дуже тішуся.
Д. - У тебе здійснювалися мрії?
Ю. - Остання найбільша моя мрія, яка здійснилася, - це мій пульт.
Д. - Чого ти прагнеш зараз?
Ю. - Зараз прагну навчитися ду-у-уже файно скретчіти та не завалитися на першій сесії… а потім на другій.
Д. - Шопенгауер казав, що в щасті - три складові: молодість, свобода, здоров'я. Перелік вичерпний, як гадаєш?
Ю. - Та ні, не дуже вдалий. Для мене складові щастя десь ще рік назад були такими: вертушка, скретч, кохана, вдалий універ.
Д. - А зараз?
Ю. - А зараз уже й не знаю… дві вертушки, багато платівок, вдале навчання, кохана… так, мабуть.
Д.- Напиши рецепт виходу з депресій, якщо такий маєш.
Ю. - Зрозуміти, що те, що трапилось, вже не змінити. І ще зрозуміти, що деякі речі нам не під силу змінити та впливати на них і тому виходячи з цього просто розслабитись та попуститись. А потім піти погамати морозива та відволіктись на щось приємне - на дівчат наприклад.
Коли нема чого робити (насправді-то є, але Даші просто трохи пофіг)), тоді починають виписуватися отакі от публіцистичні речі. Не надихає, але заміщує це явище.
Отже,
оце "диво" - стаття про Максимовичеву "О времени основания Киево-Софийского собора":
Михайло Максимович:
розвінчання міфу про рік заснування Софійського собору
…гостреньким ліктиком торкнеш святу
софію київську її вапно
життя збувається тепер і тут
і відбивається від рук воно…
Тарас Федюк
Софійський собор… Скільки незбагненної величі, безмежного світла й таємничості ховає він у своїх стінах!.. Ним захоплюються як справжнім дивом, мільйони людей линуть до Києва, аби просто відчути цей дух, подивитися в очі завжди привітної Оранти й отримати її благословення.
Не лише для нас, українців, є важливим питання про рік заснування Софії. Ми маємо знати відповідь, щоб почуватися освіченими в царині духовної, культурної спадщини, бо «хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
Питання про рік закладання Софійського собору звучить актуально й по сьогодні. Причиною цього є абсолютне різнобарв’я свідчень з історичних джерел. Серйозну роботу над детальним їх опрацюванням зробив у свій час Михайло Максимович. У своїй статті «О времени основания Киево-Софийского собора» він зміг переконливо довести свою думку, відкоригувати помилки, яких допустилися літописці при пізніших переписах.
У своїй статті Михайло Олександрович звертається до таких джерел, як «Описание, изданное 1825 года митрополитом Евгением», «Описание, изданное 1854 года кафедральным протоиереем Иваном Михайловичем Скворцевым». М.О.Максимович порівнює їх і стверджує, що в жодному разі в питанні заснування не можна керуватися принципами частотності та першості згадки той чи іншої дати.
М.О. Максимович підійшов до висвітлення проблеми закладання Софійського собору комплексно. Він висвітлив думки і своїх сучасників, і попередників, порівняв дані Несторового, Іпатіївського, Воскресенського, Київського, Новгородського літописів.
Справа в тому, що в Іпатіївському літописі під 6545 (1037) роком знаходимо запис: «Заложи Ӕрославъ . городъ великыи Кыєвъ . оу негоже града врата суть злата заложи же и црквь . ст҃ыӕ Софьӕ . премудрость Би҃ю митрополью . и по семь. церьк҃вь на Златыхъ вратѣхъ камену ст҃ыӕ Бц҃а Благовѣщениє» [1].
У Новгородському літописі (старший звід) за 1017 рік знаходимо запис: «Въ лЂто 6525 [1017]. Ярославъ иде къ Берестию. И заложена бысть святая София Кые※ [2], тобто розпочато будівництво Софії. У молодшому зводі за 1037 рік записано: «В лЂто 6545 [1037]. Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя СофЂя сверши» [2], тобто подається дата завершення будівництва собору. При цьому в старшому зводі подається запис: «Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя София», тобто закарбовується час закладання собору.
Такі на перший погляд протиріччя й стали причиною того, що одні науковці схиляються до думки про закладання храму 1037 року, а інші вважають цей рік датою освячення собору, а початок побудови відносять до 1017 року. Пролити світло на ці неузгодження й намагався Михайло Максимович.
Михайло Олександрович каже про те, що саме по собі твердження Нестора, «який жив у Києві в тому ж столітті, в якому побудовано Києво-Софійський собор», має бути прийнятим на віру майже безапеляційно. Максимович не погоджується з І.М. Скворцевим у його висновку про те, що 1037 рік варто вважати «роком завершення собору, а не заснування, через те особливо, що це ж думкою письменників наших давніх». Михайло Олександрович виступає категорично проти таких тез, оскільки в даному випадку ми маємо справу з пам’ятками післятатарського періоду. Як уже наголошувалося, принцип частотності згадування дати в історичних джерелах тут є просто невиправданим. Професор підтримує І.М.Скворцева в думках щодо часового проміжку побудови собору. «Висновок вірний, - пише Максимович: - розпочатий у 1037 році, Софійський собор був завершений, звичайно, ще до поставлення Іларіона; тільки в Нестора не зазначено рік освячення, а відомо лише давню приповідку про освячення 4 листопада митрополитом Феопемтом» [3, ст. 77-78].
Також Михайло Максимович звертає особливу увагу на тодішні війни з печенігами й на те, що Ярослав будує собор уже під час другої половини князювання в Києві, тобто «коли він уже був єдиним володарем Руської землі» [3, ст. 77].
Таким чином, залишаючись вірним найдавнішій пам’ятці (єдиній, яка збереглася з дотатарського періоду), де згадується Софійський собор, Повісті врем’яних літ, науковець визнає 1037 рік роком закладання храму. З цього приводу він, зіставивши дані Несторового та Іпатіївського літописів, а також дані, подані в Описі І.М.Скворцева, пише: «Итак, принимая за основание свидетельство Несторовой летописи, мы признаем за положительную историческую истину, что 1037 год был годом заложения, а не совершения и освящения Киево-Софийского храма Ярославова. Это подтверждается и свидетельством древней Новгородской летописи, составленной в первой половине ХІІІ века…» [3, с.79]
Максимовичу також вдалося розвіяти туман, яким були оповиті події 1017 року (в Іпатіївському літописі під 6525 (1017) роком знаходимо запис: «Ӕрославъ . ввоиде в Кыєвъ . и погорѣша цркви» [1]).
Порівнявши дані Новгородського, Іпатіївського й Несторового літопису, науковець каже про необхідність визнання факту існування двох церков Святої Софії. Перше - 1037 року, « яке відноситься до Ярославового храму, і друге - 1017 року, яке стосується другої Софійської церкви, закладеної замість колишньої, що згоріла того року» [3, с.81].
Що стосується освячення, собору, то тут науковець ставить у порівняння Десятинну церкву, Новгородську кам’яну церкву Святої Софії, які будувалися по сім років, і робить висновок, що Софійський собор не міг бути зведений раніше цієї дати.
М.О.Максимович звертається до «Киевских Месяцесловах», де під 1045 роком маємо запис освячення Георгіївської церкви. «Але ця церква… освячена була Іларіоном при житті Ярослава, стало бути, між 1051 та 1054 роками» [3, с.85]. Тому Максимович робить висновок про можливу помилку в історичному джерелі й вважає, що саме 1045й ми й маємо вважати за рік освячення собору.
Таким чином, Михайло Максимович у своїй статті дав відповідь на питання про заснування Софійського собору - 1037 рік, розвіяв міфи щодо 1017 року як часу закладання храму. Науковець навіть подав дату освячення собору - 1045 рік.
Отже, цього року маємо святкувати 970-річчя величного Ярославового храму від моменту його закладання.
… Пейзаж майже не змінився за це тисячоліття… Хіба що з’явилися пам’ятки, про які ніколи не точитимуться суперечки: а коли їх було побудовано? на чому замішували цемент? хто був головним архітектором? Людство деградує. Але це вже тема для іншої статті.
Список літератури:
1. http://www.litopys.org.ua/ - Літопис Руський за Іпатіївським списком [видання 1908 року].
2. http://litopys.org.ua/novglet/novg.htm/ - Новгородський перший літопис. [видання 1950 року].
3. Максимович М. Вибрані твори. - К., 19…, с. 76-85.
4. Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.2. - К.: Наукова думка, 1992.
5. Сліпушко О. Софія Київська. Українська література Середньовіччя: доба Київської Русі (Х -ХІІІ ст..). - К.: вид-во «Аконіт», 2002.
А оце більш розважлива стаття - інтерв'ю з Юхімом.
Інколи таке трапляється… Пробираючись крізь цупке павутиння інтернету, ти наштовхуєшся на дійсно цікаву непересічну постать, про яку просто хочеш написати щось на кшталт такого…
Коли чуєш слово «ґрафіті», в уяві вибудовується подвійний образ. З одного боку - давні наскельні малюнки, вікові стіни Софії, з іншого - рясні нечитабельні для непосвяченого ока теґи на набережній Дніпра чи в підземному переході. Одразу мушу сказати, що і перше, і друге явище викликають у мене щире захоплення.
Схожий стан переживаєш, коли чуєш слово «платівка». Спочатку з підсвідомості виринає старенький патефон, потім… А потім - молодий діджей, який натхненно відпрацьовує флейр та орбіт. Цього хлопця звуть Юхімом.
Частина І
Д. - Коли ти зацікавився самим по собі явищем діджеїнгу?
Ю. - Коли почув скретчі в піснях групи Тартак... Це було приблизно у 2002 році.. Згодом, десь у 2005-му я зацікавився, власне, явищем скретчу. Тоді я вирішив проконсультуватися з досвідченими діджеями стосовно того, яку апаратуру треба обрати…
Д. - І що тобі порадили?
Ю. - Порадили мені пульт компанії Vestax. Порадив діджей Архітектор Мендісабаль... Кошти накопичував близько року… Весь цей рік я марив тільки пультом! Всі мрії полягали в ньому!
Д. - Будь-який підліток, шукаючи себе, починає пробуватися в різних напрямках. Ти одразу зупинився на діджеїнгу чи тебе тягло ще до чогось?
Ю. - Ну, мене тягнуло до сцени… Але то таке - просто задоволення. Не захоплення. А діджеїнг став справжнім захопленням..
Д. - Хто став твоїм "духовним батьком", наставником чи вчителем?
Ю. - Якщо когось я і можу так назвати, то тільки Валіка.. Він давав мені деяку кількість порад, показував фішки... Ну і, власне, з Валіком ми завжди знаходимо про що спілкуватися стосовно діджеїнгу..
Д. - Валік давав безкоштовні уроки?
Ю. - Ну, ні, він не давав уроки. Краще сказати підкореговував мене... і просто давав поради стосовно технічної сторони діджеїнгу, адже це не менш важливо, ніж той бік, який бачать та чують глядачі-слухачі. Дроти, роз'єми, гнізда, фейдери…
Д. - У кого із відомих діджеїв ти б хотів взяти урок?
Ю. - Не знаю навіть, в кого хотів би взяти урок. Допоки в мене є над чим працювати, мабуть, ні в кого б не хотів…
Д.- До речі, як ти ставишся до вислову, що межі досконалості не існує?
Ю. - Однозначно підтримую. Дуже добре в цьому можна впевнитись, коли починаєш займатися скретчем. Бо де, де, а отут-то точно немає меж досконалості.
Д. - Як давно ти почав опановувати скретч? І з чого взагалі починав навчання?
Ю. - Опановувати скретч я почав восени 2006-го року. Почав, звісно, з найпростіших елементів скретчу... Першим і найголовнішим моїм навчальним посібником була онлайн-школа з сайту Зінтеко…
Д. - Чи можна вважати, що діджеї складають собою автономну субкультуру?
Ю. - Я думаю, що можна. Тому що діджеї - то особливий народ. Скільки їх бачу, зі скількома спілкуюся, і немає навіть чимось подібних один на іншого - стиль одягу, звички в діджейській справі, погляди на ті чи інші діджейські питання, оцінка обладнання та музики, все в кожного по-своєму…
Д. - Які субкультури пов’язані з діджейською?
Ю. - Я гадаю, зі скретч-діджеями пов’язаний хіп-хоп в першу чергу. Тому що, власне, скретч, і є складовою хіп-хоп культури. Такою ж, як брейк, реп та ґрафіті.
Д. - Поясни, чим клабери різняться від скретчерів?
Ю. - Ну, в першу чергу тим, що клабери не вміють скретчувати, а скретчери - вміють. Клубний діджей, це людина, яка купила за певну суму грошей обладнання (не дуже малу суму, адже комплект такого обладнання коштує від 2000 $), та пішла в клуб зі своїми дисками (а не платівками!) та стоїть собі там, не напружуючись, грає музику.. Особливо займатися та мати якісь специфічні навички для цього не потрібно - тільки гроші на обладнання та знайомства для того, щоб стати грати в серйозному клубі.
Зі скретчерами ж все зовсім інакше. Щоб навчитися гарно скретчувати, потрібно займатися протягом кількох років щоденно... По кілька годин на день. Більшість українських скретчерів починають з радянських вертушок та з дешевих пультів, радянських платівок…
Д. - Ти слухав платівки в дитинстві?
Ю. - Так, в дитинстві, пам’ятаю, я пару разів слухав казку про Дядю Стьопу. Згодом на радянській магнітолі я грався з різноманітними платівками сусіда. Серед них навіть якась китайська, на якій все написано виключно ієрогліфами…
Д. - Коли скретчування може тобі набриднути? Чи не бувало ще в тебе такого стану, коли все хочеш закинути, бо щось не виходить?
Ю. - Мені, мабуть, воно не набридне ще довго. Зарікатися не буду. Буває стан, коли щось не виходить, але в такі моменти хочеться не закинути все, а витратити ще часу та сил, щоб воно таки ВИЙШЛО!
Д. - Чи не хотів би потім осучаснити скретчами якусь народну пісню? Таких думок не виникало?
Ю. - Виникали. Але не хочу... Люблю, коли воно виглядає більш-менш автентично.
Д. - Ти десь уже виступав? І для якого заходу хотів би скретчувати?
Ю. - Виступав на молодіжному фестивалі в складі групи, якої вже не існує. Хотів би грати хіп-хоп для якогось брейк-фесту. Там би і наскретчувався вдосталь. А взагалі скретчіти був би не проти для будь-якого цікавого мені заходу.
Д. - Чи є якісь змагання серед діджеїв?
Ю. - В Україні останнє таке змагання проводилося в 2004-му році, назва його була "Скретч Майстер України". А в світі щороку проводяться різноманітні світові чемпіонати. Найкрутіший, наймасштабніший та найавторитетніший серед них - Technics DMC World DJ Championship.
Д. - Як ти ставишся до дівчат-діджеїв?
Ю. - Ну… не однозначно. Оскільки я ще не зустрічав дівчат-скретчерок (хоча знаю, що такі є), то всіх інших клубних сприймаю з посмішкою. Чоловік моєї сестри якось розповідав, що бачив колись діджейку, яка завжди грає топлес. Казав, що збирає повні зали. Отаке…
Д. - Над яким елементом ти працюєш зараз?
Ю. - Зараз здебільшого працюю над фішками Flare та Orbit. Можна сказати, найскладніші фішки в скретчінгу.
Д. - Опиши їх, щоб народ уявив, про що йдеться.
Ю. - У флейрі звук потрібно вирізати один раз, коли ведеш сепмл вперед, та один раз - коли семпл ведеш назад. Тільки це треба робити дуже швидко та чітко. В орбіті те саме, тільки вирізати по два рази, а не по одному.
Д. - З чого починати народу, який тільки-но встає за діджейський пульт? Твої побажання, так би мовити.
Ю. - Нехай визначаться, чи це дійсно їм потрібно. Чи готові вони витрачати гроші на пульт, вертушки, платівки, голки, щіточки-шміточки, сліпмати, кейси та багато чого іншого. Ну, і єдине, що можу побажати скретчерами, які починають, - наполегливості та цілеспрямованості. Без цього нічогісінько не буде.
Частина ІІ
Д. - Ти завжди розмовляв українською?
Ю. - Ні, не завжди… в мене російськомовні батьки та всі родичі. Раніше я завжди спілкувався російською, але згодом, познайомившись з ТартаКлубом, почав спілкуватися українською… і потім зрозумів, що я - українець, що живу в Україні, і в один день, то був саме день мого народження, я прокинувся і більше не спілкувався російською.
Д. - А якою була реакція оточуючих? На який саме ДН?
Ю. - То був мій 15-й ДН. А реакція… гм... Дідусь мене дуже похвалив, сильно та багато разів і став, мені здається, з того часу мене набагато більше поважати. Багато хто дивувався. Багато хто віднісся дуже схвально… Різні реакції були.
Д. - У яких країнах ти вже був? Куди б ти ще хотів поїхати?
Ю. - Хотів би поїхати до Лондона на DMC. А ще кудись в цивілізовану Європу або Штати.. Найбільше, що мене приваблює в такій поїздці - набрати там платівок, яких мені заманеться по нормальним цінам!
А був мало де, в принципі... Болгарія, Румунія, Словаччина, Чехія... Ще десь точно був, тільки не можу згадати де... Ну, це не враховуючи Росії. Я там народився…
Д. - Цікавий факт! Де саме?
Ю. - Селище Півань Комсомольського району Хабаровського краю. Це - Далекий Схід.
Д. - Певно, батько військовим був?..
Ю. - Ні, батько ніколи не був військовим. Після вибуху в Чорнобилі мої батьки того ж року з моєї п’ятирічною сестрою дали драпу якомога подалі звідси. Через рік після мого народження повернулися назад. Там і народили мене, такого розумного, талановитого, красивого та здорового...
Д. - Твої батьки росіяни?
Ю. - Ні, зовсім ні. Мої батьки корінні кияни. Корінні в повному розумінні цього слова, а не в тому, кого корінними називають зараз. Їхні батьки теж все життя прожили в Києві за виключенням, хіба що маминої мами, яка є росіянкою від народження, але все своє свідоме життя вважала себе українкою та прожила в Києві.
Якщо казати про кров, то в мені є російська, польська, німецька та українська. Але то з дуже давніх прадідів. Зараз в мені тече чисто українська кров.
Д. - Взагалі - наскільки глибоко ти знаєш свій рід?
Ю. - Достатньо глибоко. Я знаю, ким був (та бачив на фото) діда свого прадіда по татовій лінії. Знаю, як звали його дітей, та дітей цих дітей - тобто вже з покоління мого прадіда. По маминій лінії я знаю батька моєї прабабусі. Ну і його родину звісно. Навіть був на їхній могилі…
Д. - Питання по школі. Враження від неї, що вона тобі дала. І що ти б у ній змінив.
Ю. - Від школи в мене не лишилося майже ніяких спогадів та вражень... Пам’ятаю тільки однокласників та однокласниць. Ну, ще окремі ситуації та випадки, але загалом школа якось пройшла зі мною паралельно.
Але останні два шкільні роки я провчився в ліцеї. Отам було цікаво! В перший рік навчання там я став президентом ліцею. Відтоді й почалося все цікаве. Я був публічною особою №1 там. Познайомився з достатньою кількістю класних та цікавих людей; навчився поводити себе максимально розкуто та вільно перед великою кількістю людей; говорити без папірця та викручуватися в слизьких ситуаціях. Трохи надбав організаторського досвіду та, відповідно, трохи розвинув свої організаторські здібності. Ну, і взагалі ліцейні роки провів у СВОЄ ВЛАСНЕ задоволення. Там я був повним хазяїном, приходив туди, як до себе додому…
Д. - Ти взагалі у сни віриш? Себто - що для тебе сновидіння?
Ю. - Сновидіння для мене - це світ, який я обожнюю. Бо там зазвичай все відбувається так, як хочу я. Часто буває, що хочу швидше лягти спати, щоб поринути у сни... і часто буває дуже прикро прокидатися...
я там реально заряджаюся адреналіном та емоціями
Д. - Тобі до того, як ти почав займатися діджеїнгом, не снилися платівки?
Ю. - Ні, ніколи платівки не снилися. Навіть коли чекаю надходження замовлення платівки, знаю, що завтра має прийти, все одно не сниться…
Д. - А де ти їх замовляєш?
Ю. - Востаннє замовляв в англійському інет-магазині.
Д. - Улюблена пора року й чому.
Ю. - Літо. Однозначно літо. Бо влітку можна носити по мінімуму шмоток. А я так не люблю надягати багато речей на себе. До того ж це пора відпочинку, що я дуже люблю робити. Влітку все просто та щиро. Цього року для себе навіть зробив висновок, що пляж - це найбільш щире та відкрите місце.. все максимально природно…
Ну і, варто, мабуть, згадати, що я народився в перший день літа. Чим дуже тішуся.
Д. - У тебе здійснювалися мрії?
Ю. - Остання найбільша моя мрія, яка здійснилася, - це мій пульт.
Д. - Чого ти прагнеш зараз?
Ю. - Зараз прагну навчитися ду-у-уже файно скретчіти та не завалитися на першій сесії… а потім на другій.
Д. - Шопенгауер казав, що в щасті - три складові: молодість, свобода, здоров'я. Перелік вичерпний, як гадаєш?
Ю. - Та ні, не дуже вдалий. Для мене складові щастя десь ще рік назад були такими: вертушка, скретч, кохана, вдалий універ.
Д. - А зараз?
Ю. - А зараз уже й не знаю… дві вертушки, багато платівок, вдале навчання, кохана… так, мабуть.
Д.- Напиши рецепт виходу з депресій, якщо такий маєш.
Ю. - Зрозуміти, що те, що трапилось, вже не змінити. І ще зрозуміти, що деякі речі нам не під силу змінити та впливати на них і тому виходячи з цього просто розслабитись та попуститись. А потім піти погамати морозива та відволіктись на щось приємне - на дівчат наприклад.